Однією з основних проблем, з якою стикаються сільські мешканці, є неможливість покращити правові можливості сільського населення, оскільки воно не має доступу до нормально функціонуючої системи правосуддя, а також до належної правової допомоги, яка, до речі, декларується Конституцією України.

Крім того, бідне населення не має реальної власності – на селах люди отримали у власність будинки, земельні ділянки, паї тощо, але не мають достатньо правових знань, як розпорядитися цим майном, як правильно узаконити цю власність тощо. Більше того, ця проблема виникає і на рівні, який на порядок вищий – обрана людьми сільська рада та сільський голова не знають, як правильно з правової точки зору розпоряджатися спільною власністю громади – комунальною власністю (на землю, на будівлі тощо). Все вищенаведене спричиняє неможливість отримати доступ до кредитів та інвестицій для сільського населення.

Сільське населення знаходиться трохи вище межі бідності, але воно не має того захисту прав, який забезпечує закон. Сільське населення знаходиться в повній соціальній ізоляції, оскільки на відміну від міського населення воно не має доступу до інформації про свої права, про порядок їх реалізації та захисту (відсутність інтернету, відсутність змі, відсутність громадських організацій, які здійснюють право просвітницьку діяльність тощо). Держава нічого не робить для подолання цього, а ресурсів у сільської влади немає.

Для сільського населення слід забезпечити дію верховенства права, проте практично немає тих, хто прагнутиме це зробити. Причина бідності лежить в людях, їх діях та бездіяльності, а також в неефективності державної політики. В містах, особливо великих, у населення більша імовірність отримати доступ до правосуддя і до інших прав (як працівників, підприємців, власників тощо). Бідне населення зазвичай не має можливості користуватися більшістю прав, і вони нерідко стають жертвами зловживання щодо них.

Але закон є один для всіх, визначаючи загальні права та обов’язки, та відповідальність за порушення прав. Саме тому йдеться про необхідність підвищення правових можливостей бідних верств населення, а особливо сільських мешканців.

Підвищення правових можливостей сільського населення – це процес системних змін, в результаті яких бідні та соціально ізольовані сільські мешканці отримають можливість користуватися законом, правовою системою та юридичними послугами. В

рамках такої ініціативи, яка реалізується програмою «Верховенства права» Міжнародного Фонду «Відродження», зокрема, на Львівщині у чотирьох районах (Жовківський, Золочівський, Перемишлянський та Яворівський) розпочали свою роботу Інформаційно-консультаційні правові Центри, в яких жителі сіл, яких загалом є чотирнадцять, мають можливість отримати інформаційну та правову допомогу щодо питань, які їх цікавлять.

Діяльність цих Центрів забезпечує Центр громадської адвокатури в рамках проекту «Інформаційно-консультаційний правовий Центр як засіб посилення правових можливостей мало захищених верств населення» за підтримки Програми «Верховенство права» Міжнародного Фонду «Відродження» та за сприяння Малехівської, Підгайчиківської, Домажирської та Коросненської сільських рад, а також благодійного фонду «Блаженного Климентія Шептицького» та громадської організації «Регіональна агенція розвитку Домажирської сільської ради».

Загалом закон є засобом захисту і забезпечення рівних можливостей та повинен гарантувати доступ до всіх сфер суспільного життя, в тому числі і до правосуддя для всіх, в тому числі і для селян. А держава повинна поважати, захищати, забезпечувати реалізацію всіх гарантованих законом прав людини. Основними засадами підвищення правових можливостей сільського населення є доступ до правосуддя та верховенство закону, забезпечення права власності, трудових та підприємницьких прав.

Сільське населення повинно бути активним учасником процесу підвищення правових можливостей, оскільки це реальний засіб вирішення існуючих проблем з правореалізацією. Більше того, і неурядові організації теж повинні долучатися до процесу підвищення правових можливостей сільського населення, допомагаючи йому вступати у взаємовідносини з владою, представляючи його інтереси у цих відносин.

В Україні закон де-юре забезпечує всім громадянам реалізацію та захист основних прав, проте де-факто на практиці малозабезпечені, переважно сільські мешканці, позбавлені можливості реально реалізувати свої права, а особливо захистити (перш за все мова йде про порушення права власності, а також про незнання процесуального законодавства та неможливості забезпечити собі юриста в процесі).

Підвищивши правову обізнаність, сільське населення зможе реалізувати свій великий потенціал і взяти в свої руки свою долю. Сільські мешканці постійно борються за виживання, зважаючи на невеликі заробітки, відсутність соціального забезпечення та постійних достатніх для життя доходів, не можуть підвищити свій життєвий рівень, живуть в страху та нестабільності, постійно стикаються з різними перешкодами.

Державні інституції повинні бути відкритими, доступними та законними. В даному випадку слід починати з сільської ради, як органу, з яким сільські мешканці стикаються найбільше в повсякденному житті. Далі йдуть органи влади, які містяться в райцентрі, щодо яких у громадян (сільського населення) теж виникають проблеми із спілкуванням та вирішенням проблемних питань. Окреме місце займає суд – орган, який покликаний забезпечувати правосуддя для всіх, хто до нього звернеться. Проте, як свідчать результати опитувань, суд для сільського населення і надалі залишається не зовсім доступним.

Крім того, для сільського населення існує ще і інші проблема – фактично немає тих, хто б озвучував їхні проблеми. Тому значно підвищується роль неурядових організацій, які здатні не лише озвучити проблеми, а й сприяти їх вирішенню.

У зв’язку з цим дуже важливою є ініціатива «Посилення правових можливостей бідних верств населення», яку реалізує Міжнародний Фонд «Відродження» за програмою «Верховенство права», що має на меті покращення становища людей, що проживають в умовах бідності та соціальної ізоляції, через подолання перешкод реалізації ключових прав, зокрема: право власності, трудові права, підприємницькі права, право на доступ до правосуддя.

Необхідно забезпечити зв‘язок між громадянами, що перебувають під впливом соціальної та правової ізоляції та органами, відповідальними у державі за прийняття рішень.

Водночас до цієї діяльності повинні долучитися як місцеві ЗМІ (як районні, так і обласні), так і органи влади (сільська рада, сільський голова, районна влада тощо). Загалом, варто відзначити, концепція цієї ініціативи полягає в тому, що причиною неподоланної бідності окремих верств населення є соціальна та правова ізоляція, викликана незнанням, нерозумінням і, як наслідок, обмеженістю у використанні ними правових можливостей. В ході реалізації ініціативи Фондом організована та підтримується з 2010 року діяльність 15 (п‘ятнадцяти) Центрів правової інформації та правових консультацій, які діють в Хмельницькій, Київській, Луганській, Херсонській, Полтавській та Волинській областях, та надають безкоштовну правову допомогу малозахищеним верствам населення.

На початку 2011 року до мережі приєдналися Чернігівська, Одеська, Рівненська, Львівська, Дніпропетровська та Миколаївська області.

Детальніше про Ініціативу “Посилення правових можливостей бідних верств населення”

На нашу думку, в Україні достатньо хороші закони, проте часто сільське населення не може реально реалізувати багато з гарантованих прав через неспроможність органів влади забезпечити їх здійснення. Особливу увагу в цій діяльності займає суд, який діє неефективно, корумповано по відношенню до сільського населення. Тому реформи в державі повинні стосуватися органів державної влади, в тому числі і суду, а їх метою повинно бути знищення адміністративних та правових бар’єрів, які заважають сільським мешканцям захищати свої права.

Судова система загалом недоступна для сільського населення, оскільки останні не розуміють її, мало про неї знають та є процесуально неграмотними. Послуги адвоката також є досить обтяжливими для сільського населення. Наприклад, як свідчить опитування користувачів судових послуг, яке проводилося в чотирьох районних судах Львівщини і опитані були жителями сільських районів, лише кожен п’ятий може дозволити мати представника, і для 85 % тих, хто мав представника, це є обтяжливо в фінансовому плані. Більше того, суди зазвичай розташовані в райцентрах, які знаходяться доволі далеко від місця проживання, суди не мають належного фінансування і розглядають справи впродовж тривалого часу.

Для сільського населення основним правом власності є право власності на землю, а сама земля є значно більшим, ніж просто земельна ділянка, це дійсно вираз образу життя, яке вони вдосконалюють самі. Фактично земельна ділянка залишається ледь не єдиним об’єктом права власності для сільського населення і в цьому, очевидно, теж є суттєва проблема – сільське населення не має іншої власності, крім землі (невеликого розміру), що також ставить сільське населення в нерівне майнове становище порівняно з міським населенням. Більше того, часто селяни, користуючись земельними ділянками, вважають їх своїми, а насправді – у них немає правовстановлюючих документів, і це значна помилка у право розумінні, яку слід усувати, сприяючи у захисті (в узаконенні) цих прав. В багатьох випадках в країнах Африки бідні нерідко піддаються виселенню з своїх земельних наділів, в них відбирають нерухоме майно (будівлі) без компенсації, а громадяни залишаються беззахисними в спорах з владою, оскільки з іншого боку – суперники значно сильніші. Проте і в Україні трапляються такі ж ситуації. Наприклад, під час здійснення підготовчих заходів до ЄВРО-2012 на Львівщині в с.Зубра (земля біля майбутнього стадіону) у місцевого сільського (бідного) населення (понад 60 осіб) протягом вересня-жовтня 2010р. було примусово викуплено земельні ділянки за значно заниженими цінами (при ринковій вартості 5 000 $ за 1 сотку землі громадяни отримали близько 300 грн. за неї).

Громадяни, не знаючи закону, фактично не боролися за свої права на землю. Лише одиниці з них порушили питання про незаконність такого викупу. Це ще раз свідчить про те, що сільське населення не живе під крилом закону і позбавлене можливості реального захисту своїх прав. Фактично сільське населення не користується визнаними в суспільстві правами. Очевидно, що в місті вищезазначена ситуація не трапилась би. А так сільські мешканці фактично є жертвами зловживань збоку влади, які захищають майнові інтереси багатих. Сільське населення в Україні фактично знаходиться поза правовою системою. На нашу думку, зміцнення загальноприйнятих механізмів правового захисту сприятиме підвищенню ефективності захисту малозахищених.

Отже, в Україні досить гостро постає проблема правової та соціальної ізоляції вразливих верств населення, внаслідок відсутності інформування щодо їх прав та механізмів їх захисту. Особливо гостро це питання стосується населення, яке проживає в сільській місцевості. Громадяни, що належать до даної категорії та проживають у сільській місцевості, є дуже вразливими та обмеженими в реалізації своїх прав, а особливо – якщо вони є людьми з особливими потребами. Наприклад, особа, що проживає в місті, має більше можливостей захистити свої порушені права через громадські організації, звернувшись до безкоштовних приймалень, також для міських жителів доступні різні форми безкоштовної правової допомоги (громадські організації, різноманітні приймальні при органах влади, програми соціальної допомоги тощо). Особи, які проживають не в містах, а в селах не знають своїх прав так добре (навіть можна стверджувати – не знають своїх прав в принципі), як міські жителі, і тому вони більш уразливі до різноманітних негативних факторів, оскільки, якщо громадяни не знають своїх прав (як підготувати необхідні документи, яка процедура розгляду заяв і скарг органами державної влади та місцевого самоврядування), вони або взагалі опускають руки або намагаються знайти спосіб вирішити свої проблеми іншими шляхами, що може призводити до проявів різного роду корупційних діянь.

Держава практично не займається підтримкою населення, яке проживає в селі, а особливо це стосується вразливих категорій. Зокрема, вони не мають належного рівня обізнаності у своїх правах та механізмі їх захисту, не мають достатньої можливості представляти свої інтереси перед органами влади, а також у зв’язку з їхніми незначними доходами вони не можуть звернутися до кваліфікованих спеціалістів. Крім того, людині з обмеженими фізичними можливостями досить важко приїжджати з села до міста за допомогою адвоката чи юриста, а для деяких категорій це практично неможливо (наприклад, для людей з порушеннями опорно-рухового апарату). Крім того, неурядові організації також практично не займаються вирішенням проблем цієї категорії громадян, хоча вони є одними з тих, хто найбільше цього потребує. Чимало нормативно-правових актів гарантують різним категоріям вразливих верств населення різноманітні пільги та привілеї, однак більшість населення просто не знає про існування таких. Тому, проблема відсутності інформованості та кваліфікованої допомоги для вразливих категорій, що проживають на селі, є дуже важливою і потребує негайного вирішення. Оскільки, ми не повинні забувати, що такі громадяни є повноцінними членами нашого суспільства та повинні повноцінно користуватися своїми правами та можливостями і при необхідності ефективно використовувати засоби захисту своїх прав.

Погоджуємося з висновками Комісії ООН з посилення правових можливостей бідних верств населення, що витоки й одночасно наслідки бідності полягають в тому, що певні групи не мають доступу до використання правових можливостей, наданим іншим, привілейованим в цьому відношенні членам суспільства, а саме: справедливого та чесного суду, закріплення та захисту майнових прав, трудових прав та можливості існування власної приватної ініціативи. Здебільшого повсякденне життя таких громад та вирішення спірних ситуацій регулюється нормами звичаєвого права, які далеко не завжди мають правове підґрунтя. Очевидно, що бідні верстви населення обмежені у доступі до правових інструментів, які б дозволили їм захищати свої інтереси та права свідомо та самостійно.

Потрібні зміни, за допомогою яких малозабезпечені та соціально ізольовані громадяни можуть отримати доступ до права, правової системи та правових послуг для захисту і посилення їхніх інтересів. Всі ці проблеми потребують негайного вирішення за участю неурядових організацій, які зможуть закцентувати увагу на цих проблемах, активізувати цю категорію громадян щодо реалізації та захисту своїх прав.