Вже чимало написано та сказано про форум «Україна: брендинг країни та міст», який відбувся 8 грудня в Києві. Отже, що маємо на сухому залишку.

Завдяки приватній ініціативі Валерія Пекаря, Андрія Федорова та Наталки Попович отримали справжнє свято. Єднання поглядів бізнесу, кращих іміджмейкерів України від мистецтва, а також передових бренд-менеджерів країни та міст було очевидним та майже одностайним. Якщо коротко підсумувати, то маємо декілька важливих тез для осмислення.

Теза перша, - держава явно відстає від бізнесу у формуванні іміджу країни. Відстає у всьому – в технологіях, в рівні напрацювань і, що прикро, в часі. Організатори та гості з Європи продемонстрували це зі всією можливою наочністю. Особливо на фоні провальних виступів міністерських чиновників.

Теза друга, - окремі міста України демонструють класний європейський рівень власного брендингу своїх міст та свого просування на туристичному ринку, але ці кращі напрацювання маловідомі широкій спільноті. Крім того, очевидно, що центральні органи не дуже переймаються аналізом кращих практик та їх поширенням. Після конфузу на форумі з питанням про «позиціонування держави на міжнародній арені» (чиновники просто не зрозуміли запитання), не виключаю, що такі терміни та поняття взагалі не формулюються на рівні держави.

Мені шкода, що не було на форумі Олега Демчука (зам. мера Кам’янець-Подільського) – їхні напрацювання в розвитку внутрішнього туризму мало чим поступаються львівським. Але іншим містам дуже далеко до такого рівня. І тому розриви (gaps) між містами наростають. Це – теза третя.

Теза четверта – спільнота не вірить в ефективність співпраці держави та приватної ініціативи. Хоча, як сказав Олег Скрипка, - «державні ресурси – це гоночне авто, а ми їдемо на велосипеді». Але можливості їхати на гоночному авто вкрай обмежені, - «им не до нас» (Влад Троїцький).

Теза п’ята – як наслідок попередніх, - розділення «вони» та «ми» набирає оберти. Про це добре сказав Олексій Толкачев в своєму другому блозі з приводу форуму.
Отже, маємо достатньо консолідовані, ініціативні та високопрофесійні приватні ініціативи. З іншого боку, - як тягар суспільства, привід для кепкуваня та постійної критики – центральні державні органи. Очевидно, що приватні ініціативи – як «Бренд міста – справа містян», Discover Ukraine 2012 та інші й далі будуть на голову перевершувати аналогічні потуги від чиновників.

Але якщо лідерство в цих окремих аспектах вже захоплене, то можливо й не потрібно перейматись відносинами з державними органами? Можливо, бізнес та громада самі можуть створити власні «гоночні авто» – принаймі, в окремих напрямках та самим формувати кращий імідж держави? Тим більше, коли ще в місцевих муніципалітетах ми можемо знайти (впевнений!) подібних менеджерів як у Львові, К-Подільському та Чернігові.

Отже, «робимо максимум – кожен на своєму місці» (С. Блощаневич, АО «Оболонь») і все буде гаразд?

Не впевнений. Як можна створити «культуру співпраці нашим національним надбанням» (цитата з виступу Валерія Пекаря) при такому стані речей? Коли розриви по всіх напрямках наростатимуть?

Очевидно, що справжня консолідація «влада-бізнес-громада» була та залишається загальним українським викликом. Форум, як лакмусовий папірець, продемонстрував це дуже яскраво. Очевидно, що хоча бізнес та приватні ініціативи мають для співпраці і певні технології, і готовність, і власні проекти, які вже реалізуються – але всього цього недостатньо. Допоки державні чиновники не відчують себе повними аутсайдерами ситуації, банкротами у власній державі. Або не почнуться реальні зміни на цьому рівні.

Має бути певна «технологія» консолідації, тактика та стратегія об’єднання. Мені здається, що Львів та Камянець-Подільський – це гарні приклади, з яких дійсно можна було б робити «бенчмарк», принаймі в області брендингу міст та розвитку внутрішнього туризму. Саме в цих містах ми бачимо реальні здобутки в трикутнику «влада-бізнес-громада» і, що важливо, процес таки координується «зверху». Тобто, йде від тих, кому за цю роботу ми й платимо свої податки.

Отже, перша ідея проста - об’єднання має проходити по сегментам (містам), які вже «дозріли». Кращі ініціативи мають знаходити відповідний грунт в належних місцях. Максимально використовуючи при цьому ті загальнонаціональні надбання та кращі практики, які вже є в Україні.

Інша справа, як створювати грунт, коли чиновники ліниві, байдужі і прийшли до влади, щоб просто «подерибанити». Це більш складна ситуація, але кількість громадських успішних ініціатив значна і в таких випадках.

Але чи є готові рецепти? Для різних випадків? І чи може стратегія об’єднання кращих ініціатив набирати більш повних та конкретних форм?

Я не знаю. А ви знаєте? Єдине, що мене втішає - «мода на країну формується всередині країни» (Ірина Данилевська) - здається цей процес напередодні Євро-2012 знову реанімується. І форум це добре показав.