Коли робиш щось самостійно – життя робить тобі крок назустріч. В цьому переконана 25-річна черкащанка Анна Харченко, яка своїм першим кроком після тяжкої травми зробила своєрідний виклик своїй безпорадності, а також упередженому ставленню оточуючих до людей з особливими потребами. Звичайним кроком це назвати складно. Адже Аня крокує по життю виключно в інвалідному візку. Проте робить це впевнено, долаючи перешкоди і випробування, що трапляються на її непростому життєвому шляху.

"Я досягла всього, чого хотіла," – переконує Аня. – "Я хотіла одержати освіту – одержала, хотіла працювати – маю роботу… "  Таку оптимістичну заяву нині нечасто почуєш від цілком здорової людини. А коли ці слова звучать із вуст тендітної дівчини в інвалідному візку, то по-іншому осмислюєш своє життя і стає просто соромно за будь-які нарікання на власну долю. Ані доля кинула виклик 10 років потому. Саме тоді дівчина захоплювалась кінним спортом. Під час чергових занять вона невдало упала з коня і отримала тяжку травму хребта. Медичні висновки були невтішними – безстрокова інвалідність. Батьки робили все, що було в їхніх силах, аби допомогти єдиній донечці повернутися до повноцінного життя. Дівчина перенесла кілька складних операцій. Тато щодня привозив до Анни досвідченого інструктора лікувальної фізкультури, яка з нею займалася. Кожен ледь помітний рух супроводжувався фізичним та душевним болем. Адже їй навіть у ліжку було тяжко повернутися. Хвороба уперто не хотіла відступати. Та Аня виявилась упертішою і сильнішою.

"У тому, що я встала з ліжка і пересіла в інвалідний візок, почала вести активний спосіб життя велика заслуга моєї бабусі Надії Миколаївни," – щиро зізнається Аня. – "Вона завжди була біля мене, в усьому допомагала, з її допомогою я виконувала вправи з фізкультури, які показувала інструктор. А це не просто – фізичні вправи необхідно було виконувати по три години в день. Здавалося, що нічого не змінюється… Охоплював такий розпач…"

Однак бабуся впевнено переконувала – рухи кращають, певний прогрес є! Чи міг хтось тоді припустити, що Анна не лише почне підводитись з ліжка, а ще й займе активну життєву позицію у суспільстві і сама надаватиме реальну допомогу людям з особливими потребами, перейматиметься проблемами екології, долучатиметься до проектів відродження історичних місць свого рідного краю тощо.

Нині Аня очолює заснований нею благодійний фонд «Наддніпрянський», головним гаслом якого є творити зміни у суспільстві. Фонд залучає кошти на цільові програми та проекти і вже має певні успіхи у цьому напрямку. У 2006-2007 роках Фонд надавав організаційну підтримку у проведенні всеукраїнської благодійної акції «Серце до серця», завдяки якій вдалося зібрати 4,5 тис.грн. на придбання обладнання для ранньої діагностики слуху у немовлят для лор-кабінету Черкаської обласної дитячої лікарні. Ще й досі пам’ятають черкащани проведену Фондом акцію «Життя без сміття», під час якої було залучено 100 волонтерів для збору сміття у міському парку «Долина троянд». Акція привернула увагу влади та громадськості до проблеми збору та вивозу сміття в обласному центрі.

У 2008 році «Наддніпрянський» долучився до акції Всеукраїнського благодійного фонду «Дитячий світ». Кульмінаційним моментом цієї акції став перший Новорічний благодійний бал з проведенням благодійного аукціону, під час якого було зібрано 20 тис.грн. на медичне обладнання для дитячого хірургічного відділення обласної лікарні. В цьому ж році Фонд стає партнером Центру розвитку корпоративної соціальної відповідальності. Даремно дехто із читачів думає, що дівчині просто пощастило у тому, що Фонд запрацював на повну силу. Сутність Аніного везіння полягає у її наполегливості.

"Після трьохрічного перебування у чотирьох стінах власної квартири я зрозуміла, що далі так продовжуватись не може. Але чим зайнятися я й гадки не мала," – згадує Анна. – " На той час я заочно закінчила І курс біологічного факультету Черкаського державного національного університету ім.Богдана Хмельницького. Саме тоді бабуся переконала мене спробувати їздити на сесії. І вже починаючи з другого курсу я почала відвідувати лекції та здавати сесії разом з іншими студентами…"

Життя, що вирувало за межами квартири, спонукало Анну переосмислити своє власне життя, переглянути ставлення до свого соціального статусу. Вона зрозуміла, що зможе працювати, приносити реальну користь суспільству. І першим її бажанням було допомогти людям з особливими потребами. У Ані з’явилася мрія створити центр фізичної реабілітації. Та перші благі наміри розтанули у людській байдужості. Причому у байдужості самих інвалідів до свого здоров’я, до своїх проблем. Спілкуючись з такими ж як вона людьми, закликаючи їх розвивати свої фізичні можливості і використовувати свої професійні здібності, Аня зробила для себе дивне відкриття – здоров’я потрібне не усім.

"Найприкріше те, що люди не використовують своїх можливостей, тих ресурсів, які у них є," – обурюється Анна. – "Звісно, я не маю на увазі людей, які прикуті до ліжка. Проте багатьох інвалідів просто влаштовує їхнє становище. Адже ніхто не може тобі дорікнути , що ти без роботи, без сім’ї, бо цьому є просте пояснення: ти ж – інвалід. Я з цим миритися не збиралася. Я хотіла займатися соціальною роботою…"

Для реалізації своєї мети 20-річна Анна Харченко і реєструє свій благодійний фонд. Не все спочатку ладилось. Функціонування Фонду в перші місяці зводилось лише до здавання звітів. Та все ж справжня робота для дівчини знайшлася. В обласному управлінні праці та соціального захисту населення Ані запропонували взяти участь у проекті «Єврокредит – дітям». Її завданням було читати тренінги для людей з особливими потребами.

Така співпраця дала їй змогу не лише деякий час мати посильну роботу, а й познайомитись та налагодити контакти з цікавими людьми, які не байдужі до проблем людей, зокрема молоді, з особливими потребами. Саме в той час Коаліцією молодіжних громадських організацій Черкаської області «Молода Черкащина» був ініційований проект «Рух без бар’єрів», метою якого було зробити Черкаси містом, пристосованим для людей, які можуть пересуватися лише в інвалідному візку. А кому, як не Анні Харченко краще знати проблеми тих, для кого звичайні сходинки, вуличний бордюр – це нездоланна перешкода. Тож вона долучилась до створення відповідної міської програми. Так у Анни з’явився відповідальний відрізок роботи – менеджер проектів з питань, що стосуються проблем людей з особливими потребами.

Реалізація цього проекту вимагала чимало сил і енергії. Для вирішення проблем пересування містом інвалідів на візках програмою передбачалося будівництво пандусів та заниження бордюрів у місцях пішохідних переходів. У важливості таких змін необхідно було переконати представників місцевих владних структур, міських депутатів, місцевих бізнесменів. Заручившись підтримкою депутатів Черкаської міської ради, вдалося вирішити питання виділення з міського бюджету у 2007 році 300 тис.грн, а у 2008 році – 500 тис.грн. на заплановані цілі. Із власниками багатьох міських супермаркетів, магазинів, аптек, кафе вдалося домовитися, аби вони побудували пандуси біля своїх закладів за власні кошти. Згодом міська влада закупила два спеціалізовані тролейбуси, якими зручно користуватися інвалідам-візочникам. До речі, час показав, що всі ці «привілеї» для інвалідів стали додатковими зручностями і для черкаських мам з дитячими колясками.

"За останні роки змінилося ставлення до інвалідів," – говорить Аня. – "Поволі відбуваються позитивні зміни у свідомості людей. Однак і люди з обмеженими можливостями повинні прагнути щось змінити. Адже не всі знають, про проблеми інвалідів. Скажімо, неправильний підхід до вирішення проблеми згубив не одну хорошу ідею. На жаль, інвалідів не залучають до розробки тих програм, які приймають на місцях. Тож необхідно заявляти про себе, інакше – ніхто за тебе думати не буде."

КМГО «Молода Черкащина» та «Наддніпрянський фонд» звернули увагу черкаської громадськості ще на одну важливу проблему людей з особливими потребами – працевлаштування. Проект «Доступне працевлаштування для молоді з особливими потребами» розпочався з презентації першого художнього соціального фільму «Вихід», де гостро висвітлено проблему працевлаштування інвалідів, відтворено життєві ситуації, в які нерідко потрапляють ці люди шукаючи роботу. Ідея ж проекту полягала у створенні Інформаційного центру, що мав акумулювати інформацію про молодь з особливими потребами, яка бажає працевлаштуватись, та про вакансії, що пропонують роботодавці.

Така схема роботи допомогла б налагодити діалог між молодими інвалідами та роботодавцями, який на сьогоднішній день практично відсутній. Однак, економічна криза внесла свої корективи – замість брати людей на роботу, розпочались масові звільнення. Тож поки що Ані та її колегам доводиться працювати в консультативному режимі. Та ніяка криза не змогла стати перепоною на шляху до організації та проведення третього Благодійного балу, який, з усього видно, у Черкасах переростає у добру традицію. Цього року було зібрано 10250 гривень. 10 відсотків від цієї суми вирішено перерахувати на офіційний розрахунковий рахунок, який було відкрито для підтримки сімей загиблих в аварії на Дніпропетровщині. Решту планується використати для організації розвиваючих занять для дітей з особливими потребами молодшого віку, що мають ментальні розлади.

Благодійні кошти, які вдалося зібрати під час минулорічного Балу, розподілили на покриття фінансових витрат кількох проектів: на допомогу громадській організації «Джерело», яка переймається проблемами дітей з вадами слуху, для створення зони відпочинку на місці занедбаного пустиря річки Золотоношки, на придбання спортивного інвентарю у Смілянський інтернат тощо. Головне, аби була хороша ідея, а ресурси можна знайти, переконана Анна Харченко.

Сьогодні у Фонді «Наддніпрянський» працює 6 чоловік. Графік запланованих заходів розписаний на цілий рік. Планується велика акція на підтримку людей з особливими потребами, до першого вересня для дітей з малозабезпечених сімей, які підуть цього року у перший клас, планується провести акцію по збору коштів на придбання усього необхідного для них. Нині Анна бере участь у проектах «Громада та влада – для людей з особливими потребами», який направлений на ефективність соціальних програм для інвалідів у Черкаській області, та «Конвенція прав інвалідів та права людей з особливими потребами у Черкаській області», націлені на роботу із владою.

Аналізуючи все почуте, мимоволі робиш висновок, що Аня дійсно досягла у житті всього, чого хотіла. Та, спілкуючись з цією енергійною дівчиною, розумієш, що на досягнутому вона зупинятися не збирається – попереду ще багато планів.

                                                                                                     Інна Хімічук,                                                                                                  м.Черкаси