Криза та культура – хто кого? «От якби були гроші, тоді все було б добре» - так відповідали представники сільських бібліотек та клубів, коли їх питали, що ж робити, щоб наша культура була в належному стані. І коли дивишся на стан деяких будинків культури, на перший погляд здається, що щось в тому є.

Звичайно, якби були гроші, було б добре. Але чи все? Ми спробували в цьому розібратися під час реалізації проекту “Реальні кроки у подоланні кризи в культурно-просвітницькій галузі Черкащини”, що був підтриманий Антикризовою гуманітарною програмою Міжнародного фонду “Відродження”. Спочатку давайте розмежуємо культуру і будинки культури. Погодьтеся, це не одне й те саме. Візьмемо будинки культури та взагалі всю державну структуру, яка займається розвитком культури.

Фінансування сфери культури зараз відбувається за залишковим принципом (звичайно, мова йде не про центральний апарат), що призводить до недостатності фінансових коштів не тільки для якогось мінімального розвитку, але хоча б для підтримання статусу-кво. Звідси недосконала інфраструктура, відсутність опалення в закладах культури, переселення закладів культури в гірші приміщення, тощо).

Працівники культури також наголошують на необхідності прийняття нового, більш дієвого закону про культуру, а також внесенні низки змін до існуючих нормативних актів, що стосуються, зокрема, надання права всім працівникам культури на вислугу років та інших привілеїв. Як бачимо, знову розмова про гроші.

Правда, представники культурно-просвітницьких установ зазначають, що існують і певні внутрішні проблеми, як от нестача управлінських знань, неспроможність надавати послуги, які б користувалися попитом у клієнтів. Це гарна ознака, що принаймні з’являється розуміння подібних проблем, а також розуміння того, що закладам культури слід проявляти більше ініціативи – розробляти та впроваджувати проекти з підвищення рівня власної інституційної спроможності в умовах ринкових відносин. Ці проекти можуть бути спрямовані на пошук нових підходів до надання послуг населенню та нових видів діяльності, таких як створення центрів громадянської активності при закладах культури.

Але якщо у всіх клубах України раптом зроблять євроремонт, чи зменшиться, наприклад, рівень алкоголізму серед молоді? От почитаєш деякі газети і вичитаєш там, що чиновники пишаються тим, що вони залучають в регіон значні інвестиції. Це добре. Але куди ж інвестори інвестують ці інвестиції (даруйте за тавтологію)? Часто у будівництво лікеро-горілчаних заводів. Мовляв, це ж податки! Ну так, податки. Але як рахується, наприклад, такий податок, як акциз? Це кількість пляшок горілки помножена на певну ставку. Тобто, чим більше пляшок вип’є населення, тим більший податок сплатить виробник і, відповідно, більше коштів з бюджету отримають заклади освіти, і культури. Виходить, щоб покращити фінансування культури, слід більше пити горілки. І палити. Не дарма акциз ще називають податком на гріхи.

Однак, чи зможуть тоді бібліотеки і клуби витримати конкурентну боротьбу за молодь із барами, пивними клубами, продавцями алкоголю. Думаємо, що ні. Бо вже зараз виробники алкогольних напоїв тільки на свою рекламу витрачають більше коштів, ніж держава витрачає на лікування хворих від алкоголізму. Отже, в конкурентній боротьбі за молоде покоління українців між виробниками алкогольних напоїв та культурно-просвітницькими закладами останні завжди програють. А у молодої особи, яка звикає до шкідливих вчинків, поступово формуються певні шкідливі звички, які закріплюються в її діях і які віддаляють її від культурного середовища.

Так, навіть поверхнево аналізуючи різні культурні аспекти життя, можна побачити цікаві закономірності – і щодо алкоголю, і щодо тютюну, і щодо насильства, і щодо інших так званих соціальних хвороб, які формують не дуже привабливий культурний фон в Україні.

Що робити? Це, напевне, саме цікаве питання. Ні, саме цікаве – хто повинен це робити? Бо чисто юридично виходить, що ніхто не повинен. Громадські організації, які проводять боротьбу проти алкоголізму, насильства, паління тютюну, виконують це по своїй добрій волі і не зобов`язані це робити. В той же час, відомо, що будь-яка органічна система, наприклад, держава має виробити свої власні внутрішні запобіжники, що здатні відтворювати процес її життєздатності. Тоді ми будемо мати здорове суспільство.

Юрій Новіков, Анатолій Рекун м. Черкаси