За стрімким наступом нової влади на свободу слова, здачею національних інтересів, численними порушеннями Конституції і Законів, смертями у відділках міліції, згортанням демократичних процесів… якось зовсім забулось, що нас може вбити не лише свавілля міліціянтів, але і безвідповідальність та халатність медичного персоналу.

Вже досить давно медичні установи перетворені на бізнес-центри, для яких пацієнт дорівнює клієнт. І їм, відповідно, вигідне кількісне зростання своєї клієнтури. І проблема української медицини не у відсутності фінансування, а у неправильних принципах, закладених у відносини між пацієнтами і лікарями. Це можна чітко прослідкувати на конкретному прикладі, про який і піде далі мова. Як би ми – українці – не намагались уникнути зустрічі з медиками, як би не займались самолікуванням, а все ж як мінімум двічі з ними доводиться зустрічатись – під час народження і після смерті.

І якщо мертвій людині вже все одно, що з її тілом роблять патологоанатоми, то від роботи персоналу пологового будинку фактично залежить, як ми з’явимось на цій землі, чи будемо ми здорові, чи не зовсім, і чи з’явимось ми взагалі на цей світ. Часто-густо саме на цьому етапі виникають проблеми.

Згідно офіційного повідомлення прес-служби Міністерства охорони здоров’я, в Україні з’явилась тенденція до зростання чисельності пологів і зменшення кількості абортів, яка вплинула на загальне зростання народжуваності в Україні. У 2009 році народилась 518 351 дитина (2008 рік - 510 588 дітей, 2007 рік - 472 657 дітей). За інформацією МОЗ, показник малюкової смертності у 2009 році становить 9,3 на 1000 народжених живими. Так, у 2009 році померло 4802 дитини віком до 1 року (за 2008 рік – 5049). Показник материнської смертності від причин, які пов`язані з акушерськими ускладненнями, у 2009 році склав 15 на 100 тисяч народжених живими.

Цікаво, як наш новообраний президент збирається виконувати свою програму, зокрема мене цікавить пункт про те, що українців має бути принаймні 52 млн., якщо проблема вже не в тому, аби зважитись зачати дитину і не зробити аборт при позаплановому зачатті, а в тому, щоб нормально народити. І це вже давно не таємниця, що без знайомств та хабарів це може і не вийти…

Звичайні медичні заклади виправдовують свою корупцію та некомпетентність низькими заробітками та хронічним недофінансуванням. А чим можна виправдати тих, у кого нема цих проблем?

Інформація з офіційного сайту: «Комунальне підприємство «Житомирський обласний центр охорони здоров’я матері і дитини» є спеціальним лікувально-профілактичним закладом державної форми власності III рівня надання спеціалізованої медичної допомоги вагітним, роділлям, породіллям, новонародженим м. Житомира та Житомирської області. Головний лікар Житомирського обласного центру охорони здоров’я матері і дитини Вайсберг Юрій Рувімович, заслужений лікар України, лікар акушер-гінеколог вищої кваліфікаційної категорії.

В центрі працює 381 працівник, в тому числі лікарів – 69, середніх медичних працівників – 148. З листопаду 2004 року ЖОЦОЗМД працює за міжнародним проектом «Здоров’я матері і дитини». Який впроваджується в Україні компанією “John Snow Inc.” за підтримки Агенції з міжнародного розвитку США.

В центрі інтенсивно впроваджуються сучасні перинатальні технології ВООЗ, що базуються на принципах доказової медицини.

В роботу центра втілені новітні перинатальні технології:
• виключені із практики пологової допомоги рутинні маніпуляції, які принижують гідність вагітної або не є обов’язковими;
• супровід жінки під час вагітності і пологів членами родини;
• всі маніпуляціі проводяться за згодою жінки або членів її родини;
• вільний доступ членів родини до породіллі та новонародженого;
• вибір вільної позиції під час пологів;
• ранній контакт “шкіра до шкіри” новонародженого і матері;
• введення медикаментів за показами згідно діючих протоколів;
• раннє грудне вигодовування на вимогу дитини;
• сумісне перебування матері і дитини у пологовій кімнаті і післяпологовій кімнаті навіть після оперативного розродження;
• виконання політики чистих рук;
• впровадження системи інфекційного контролю;
• дотримання теплового режиму у приміщеннях стаціонару з метою профілактики гіпотермій у новонароджених.

Рішенням апаратної наради у Міністра охорони здоров’я України ЖОЦОЗМД визнаний базовим закладом з впровадження сучасних перинатальних технологій.

У червні 2005 року центр акредитований на звання «Лікарня, доброзичлива до дитини». Статус був підтверджений у 2008 році. Завдяки фонду Віктора Пінчука – соціальна ініціатива на базі лікувального закладу використовується обладнання централізованого виходжування новонароджених «Колиски надії», що дало змогу удосконалити медичну допомогу новонародженим.

З 2006 року в Житомирському обласному центрі охорони здоров’я матері і дитини працює Інформаційний центр з доступом в Інтернет, що дає змогу забезпечити зв’язок з лікувальними закладами багатьох країн». Однак, навіть у цьому зразковому закладі не все відбувається так, як треба.

За розповіддю породіль мені вдалось дізнатись декілька історій

1) Літо 2000-го року. Один з лікарів святкував свій День народження. У дівчини почались перейми, однак ніхто з медперсоналу не бажав відриватись від святкування. Їй сказали самій іти в пологове відділення, вона ж дійшла лише до ліфта, в якому і народила. Пологи приймала ліфтер. (Світлана, 27 років)

2) Літо 2009-го року. Патологія вагітних – передродове відділення. Одна з пацієнток готується до пологів. Декілька раз до неї зазирнула акушер. Коли перейми стали вже нестерпними і вона відчула дитину, їй допомогли лягти на ліжко сусідки по палаті. Вони покликали акушерку, яка, замість того, аби прийти і виконати свою роботу, заснула. Дівчата приймали пологи самостійно. Прокинувшись, медпрацівниця залякала дівчат, порадивши їм мовчати, щоб вони змогли народити здорових дітей і з ними нічого не сталось… (Євгенія, 22 роки)

3) Вересень 2009-го року. У однієї з вагітних дівчат зранку відійшли води, до 11 години вона чекала посилення переймів. Близько 12-ї вона почала кликати лікаря, однак на поверсі нікого не було. Сусідки по палаті піднялись поверхом вище і повідомили про початок пологів завідуючу відділенням, на що остання відповіла, аби пацієнтка підіймалась на 4-й поверх в оглядову. Коли та не змогла піднятись, завідуюча в грубій формі наказала їй підійматись з речами. Врешті, її винесли її ж сусідки. (Тетяна, 31 рік)

4) Вагітній призначили здати аналіз сечі до 9.00. Але ліфтерка, яка відвозила аналізи в лабораторію, вирішила забрати їх о 7.00. Оскільки дівчина була неготова до здачі, співробітниця її образила і довела до істерики. (Олена, 24 роки)

5) В одній з палат, що виходила на сонячну сторону, не було на великих вікнах ані штор, ані жалюзі. Пацієнтки постійно скаржились на головний біль і сонливість. Щодня дівчата просили завісити вікна, але їм відповідали, що жалюзі прасують. Так тривало більше тижня, доки на огляд відділення не завітав головний лікар. За 30 хв. Жалюзі знайшлись. (Олена, 21 рік)

Ці історії – ніби й дрібниці. Сьогодні вони сприймаються як щось само собою зрозуміле, ніби так і треба. Та на справді саме з цього виникають передумови того, аби відбувались по справжньому жахливі випадки. Та і не випадки це, а закономірність. О 4.00 до пологового будинку привезли жінку, у якої відійшли води. Її розмістили в палаті, але оскільки всі бригади були зайняті, про неї згадали о 16.00 (!).

Її привезли в кабінет УЗД, де, за словами лікарів, стало видно, що дитина обвита пуповиною. Жінці викликали перейми і вона народила хлопчика 4,8 кг, але вже мертвого. Вагітність проходила без жодних ускладнень (Альона, 35 років).

Ми звернулись за коментарем до представників цього закладу, однак відповіді не дочекались. Відмовились коментувати і інші лікарі інших закладів охорони здоров’я. Єдиний, хто не підтримав «кругову поруку» цієї злочинної системи – це Віктор Сердюк, голова Ради захисту прав та безпеки пацієнтів.

«Ситуацію в українській системі охорони здоров’я можна охарактеризувати одним словом – «нехлюйство». Воно базується на повній безкарності та безвідповідальності. Судіть самі – за кожного року в Україні відбувається сотні тисяч випадків медичної шкоди, однак було ухвалено лише поодинокі рішення суду, яким би ця шкода відшкодовувалась.

Щодо випадку, описаного у статті – то, на мою думку, тут безперечна вина лікарів та адміністраторів. Це їхня халатність. Дитина мала б народитись живою, якби жінці своєчасно допомогли. А за такий тривалий період – 12 годин з пуповиною навколо шиї вижити важко.

Визначення відповідальних – справа, яку необхідно робити. Для цього потрібно мати бажання та волю, аби провести незалежне та професійне розслідування. Але на жаль вся документація, на основі якої можна проаналізувати випадок медичної шкоди переписується, фальшується самими ж медиками. Тому довести щось дуже важко. Важливо, щоб пацієнти та їхні представники самі вимагали документування всіх дій медиків. Наприклад, можна вести свою власну історію хвороби.

Наші ж люди бояться щось вимагати, адже існує міф про те що «До мене будуть гірше відноситись». Потрібно зрозуміти одне – лікар робить тільки те, що вміє. Він не зможе лікувати краще чи гірше.

«Відношення» – це не професійна категорія. Якщо Ви відчули «погане ставлення» – не треба мовчати. Треба реагувати – вимагати, змушувати надавати якісні медичні послуги, змінювати лікаря. Ще тисячі років тому була відома проста істина – «стукайте, і вам відкриють».Важливе продовження: «Просіть хліба і вам не дадуть камінь» - чітко артикулюйте свої вимоги. Бажано письмово. На сьогодні ж ми мовчки це все лікарям «пробачаємо». І маємо таку ситуацію. За різними даними в Україні кожні п’яті або навіть кожні другі результати аналізів – не правильні. А це – 700 - 1500 тисяч на рік. Тобто щороку держава викидає півтора або навіть 3 мільярди - гривень в повітря. Чому це так відбувається? Та тому, що медики переконані у своїй безкарності. Мовляв – перепишу історію хвороби – і мені нічого не буде…

Наша організація розробила відповідний тренінг – «Як вижити в пологовому будинку», де ми детально розповідаємо, як змусити лікарів якісно робити свою роботу, як максимально скоротити свої витрати на пологи і багато іншого. Ми розробили його після того, як отримали безліч інформації про подібні випадки. Наприклад, у Львівській області жінка народила в туалеті. А в Черкаській привезли жінку народжувати вночі, а на робочому місці нікого не виявилось. Їм сказали їхати назад додому. Але чоловік не розгубився і почав писати заяву в райвідділ МВС, а за це відповідальність – до семи років позбавлення волі. Моментально викликали медиків які якісно виконали свою роботу, і навіть не взяли грошей. Народився здоровий хлопчик. Віктором назвали. Отож, не бійтесь звертатись до «хлопчиків за викликом». У них теж є рідні та близькі які постраждали від медичної шкоди. Це спрацьовує у 100% випадків!»

Те, що офіційно називають системою охорони здоров’я, на справді є одним з найбільших організованих злочинних угруповань України… Так хто ж відповість за смерть дитини? І чи знає Віктор Пінчук (фонд якого опікується Центром матері і дитини, де сталась історія, описана у статті) про те, кого він фінансує і як ці кошти використовуються? Ці та інші питання залишаються поки що без відповіді… Сподіваємось, ненадовго.