30 травня мали відбутись вибори до місцевих рад, незаконно відмінені Верховною Радою. Місцева влада тепер фактично «поза законом». Органи місцевого самоврядування залишались останнім бастіоном легітимної влади, поруч з напів-легітимними президентом (якого підтримали на виборах лише чверть українців), коаліцією, утвореною в антиконституційний спосіб, урядом, призначеним такою коаліцією. Останні події свідчать, що влада ігнорує як Конституцію і закони України, так і думку простих громадян. Такий стан справ називається узурпацією влади. Узурпація – насильницьке, незаконне захоплення влади окремою особою або гілкою державної влади.

Згідно ст. 5 КУ «Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами. Ніхто не може узурпувати державну владу». Узурпаторами державної влади є депутати ВРУ, які зламали Присягу («Присягаю додержуватися Конституції України»), увійшовши до неконституційної коаліції «тушок» (ст. 83 КУ: «У ВРУ за результатами виборів і на основі узгодження політичних позицій формується коаліція депутатських фракцій, до складу якої входить більшість народних депутатів України від конституційного складу ВРУ»). Порушенням Конституції є голосування за продовження строку перебування ЧФ Росії у Криму (ст. 17: «…На території України не допускається розташування іноземних військових баз»).

Державну владу в Україні узурпував Президент, який зламав Присягу: «…Зобов’язуюсь… додержуватися Конституції України…». Президент порушив статтю 102 основного закону: «Президент України є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина», адже він є лідером найбільшої фракції у ВРУ, котра вчинила узурпацію державної влади в Україні. Він одразу після незаконного проголошення про створення антиконституційної коаліції вніс на затвердження ВРУ кандидатури прем’єр-міністра і міністрів, хоча, керуючись статтею 106 КУ, повинен був внести кандидатури на ці посади «…за пропозицією коаліції депутатських фракцій у ВРУ, сформованої відповідно до 83 КУ». Він також порушив ст.17 КУ про заборону розташування іноземних військових баз. Узурпували державну владу судді Конституційного Суду України (КСУ), які винесли антиконституційне рішення «про конституційність» коаліції «тушок» у ВРУ.

Згідно ст.147 КУ «КСУ вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів КУ і дає офіційне тлумачення КУ та ЗУ». Отже Закон про Регламент повинен відповідати Конституції, а не навпаки! Оскільки законодавча і виконавча влади сьогодні є під контролем однієї політичної сили, то дві третини (12) суддів КСУ по суті делеговані однією політичною силою і виконують її замовлення. Узурпаторами є Уряд, який незаконно сформований рішеннями ВРУ і ПУ, а також всі державні службовці, які виконують вказівки антиконституційної державної влади.

Згідно ст. 60 КУ «Ніхто не зобов’язаний виконувати явно злочинні розпорядження чи накази. За віддання і виконання явно злочинного наказу чи розпорядження настає юридична відповідальність». Згідно ст. 68. КУ «Кожен зобов’язаний неухильно додержуватися Конституції України…». Ст. 8 Основного закону гарантує: «В Україні визнається і діє принцип верховенства права. КУ має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі КУ і повинні відповідати їй. Норми КУ є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі КУ гарантуються». І взагалі, якщо подивитись глибше, окрім Конституції, в Україні не існує інших законів, адже практично всі законодавчі акти ухвалені з порушенням ст. 84 «Голосування на засіданнях Верховної Ради України здійснюється народним депутатом України особисто». Пам’ятаєте, як в сесійній залі відбувається голосування, коли депутат з картками бігає по рядах і натискає кнопки за своїх колег?… А якщо не існує законів, тоді нема чого і порушувати. Існуючий стан справ може призвести або до анархії, або до встановлення в Україні нової диктатури.

Останні події (смерті у відділках міліції, згортання свободи слова, репресії та утиски опозиції…) вказують на те, що влада обрала другий шлях. Громадськість повинна реагувати на цю ситуацію. Можна подати на Президента та депутатів-коаліціантів до суду. Навіть якщо справа потрапить до чесного судді, хто дозволить зняти з цих посадовців недоторканність? Звичайно, ворон ворону ока не виклює. Тому єдиним способом зберегти Україну я вважаю використання положення ст.5 основного закону, яке говорить, що «Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування». Цю владу необхідно нарешті собі повернути. І сьогодні питання полягає не в тому, «бути, чи не бути?», а в тому, «що замість нині існуючого?». Ми вже мали безліч прикладів, аби перевірити прості істини.

Сьогодні у владу йдуть дві категорії людей: ті, що чітко знають, що вони будуть робити (і для цього їм не потрібно нічого змінювати на краще) і яким саме чином досягатимуть поставленої мети, і ті, хто має лише абстрактне уявлення своїх можливих дій. Перші мають зазвичай доволі егоїстичні цілі, другі – щирі альтруїстичні. Однак, не маючи чіткого плану їх втілення, другі майже завжди стають інструментами в руках перших. Так було і в 1991-му, і у 2004-му… так може статись і нині. Нам же необхідно, аби «альтруїсти» знали, що саме їм необхідно зробити, а «егоїсти» були інструментами в їх руках. Необхідно, аби і ті, і інші отримували і моральну, і матеріальну мотивацію до дій, аби знищити між ними цю штучну прірву. І для цього «егоїстам» необхідно дати зрозумілі мотиви і стимули. Саме егоїстичні, адже «альтруїстів» не вистачить і на 10% посад у державі… і в першу чергу це має стосуватись президента. Він має розуміти, що його чекає на цій посаді – яка винагорода та яка відповідальність. І цю просту варто було б передбачити в нашій Конституції. Необхідно передбачити для керівника держави адекватну винагороду за успішну діяльність на своїй посаді та покарання – за завдані збитки. Лише в такому разі все стане на свої місця. Та для того, щоб досягнути цих концептуальних змін, треба з чогось почати.

Пропоную провести вибори до місцевої влади всіх рівнів не зважаючи на незаконні постанови ВРУ про їх безстрокове перенесення. Це можливо зробити силами громадянського суспільства – через Інтернет. Звичайно, не варто претендувати на їх визнання, але це буде можливість показати нині існуючій владі, що за невиконання нею обов’язків перед суспільством, громадськість готова до самоорганізації. І у випадку подальших деструктивних дій влади є кому її замінити. Інформаційна кампанія, що буде супроводжувати ці вибори, дасть можливість проявитись новим молодим обличчям, незаплямованим виконанням «заказів» олігархії та іноземних спецслужб. Назвати цю виборчу кампанію можна – «Великою, Чесною, Діловою Грою» ( за аналогією з діяльністю “Пласту”). Гра повинна бути молодіжна, патріотична, з чіткими і чесними правилами. Для успіху нашої справи ми маємо наблизити правила проведення нашої виборчої кампанії до “Закону України про місцеві вибори”, щоб отримати найкращий результат.

Інтернет-вибори мають обрати до місцевих рад тих депутатів-представників, які могли б стати гарантом нашого Основного Закону України – Конституції України. Жодна з окремих існуючих політичних партій не виконає цього завдання, а для спільної праці ніхто їх не збере разом, так само – і громадські об’єднання. Це може і має зробити безпосередньо сам Український народ. Разом ми сила.

P.S.: Всім бажаючим долучитись до організації «виборів» прошу писати мені на [email protected]