19 березня  під час сесії Кіровоградської міської ради  депутати знову розглядали питання про перейменування міста.

А вже 27 квітня відбулись і громадські слухання з приводу перейменування Кіровограда на Єлисаветград (які, власне, не принесли жодного результату).  

У Кіровограді намагання перейменувати місто вже традиційно пожвавлюється перед виборами різних рівнів та різних органів влади. Аргументів безліч: комусь не подобається назва «Кіровоград», хтось вважає цю назву носієм негативної енергетики і причиною всіх кіровоградських бід та поневірянь. Чи не останнім аргументом називають і виконання Указів Президента Ющенка в царині топоніміки.  

Варто зазначити, що сам Сергій Миронович Кіров, ім’ям якого названо обласний центр, не має жодного відношення до міста, жодного разу в ньому не був і навряд чи взагалі коли не будь знав про його існування. Натомість його називають одним з авторів так званого «Закону «Про три колоски», який мав своїм наслідком організацію чи не най масштабнішої трагедії в історії людства – геноциду української нації – голодомору 1932-33 років.

Однак що пропонується натомість? Кіровоградська міська рада ще у 2008-му році (коли в Україні назрівали дострокові вибори до Верховної Ради) більшістю голосів затвердила текст бюлетеню, згідно якого пропонується «повернути місту історичну назву Єлисаветград» або залишити нинішню. Це рішення підтримали майже всі фракції міської ради, а саме – БЮТ, «Наша Україна», «Партія Регіонів», Блок Литвина, Ліберальна партія, а також, як не дивно, частина комуністів.

В той же час народні депутати від більшості парламентських сил, зокрема – Володимир Яворівський (БЮТ), Павло Жебрівський (НУ), неодноразово висловлювались проти повернення Кіровограду імперської назви (виходить, місцеві осередки не підтримують «генеральну лінію партії»?).

Фортеця св. Єлизавети, звідки, власне, і походить пропозиція даної назви, була збудована не для захисту південних кордонів імперії, а заради контролю над українським козацтвом, і прославилась успішною операцією зі знищення Запорізької Січі. Сама цариця Єлизавета, хоч і відновила в Україні гетьманську владу, позбавила її самостійності та продовжила лінію Петра І на закріпачення українців. Тобто, змінити Кірова на Єлизавету – все одно, що шило – на мило… Чи не з цієї причини всі попередні спроби перейменувань Кіровограду на міських референдумах (1991 та 2001 рр.) закінчувались нищівною поразкою назви «Єлисаветград».  

Чи запропонована хоч якась альтернатива двом окупаційним, неприйнятним, з точки зору українського патріота, назвам? Так. В авангарді патріотичної опозиції опинився я – Дмитро Сінченко – першим відреагувавши на рішення міської ради з приводу референдуму.

Всеукраїнська організація «Молодий Народний Рух» за моєю ініціативою запропонувала включити до переліку «історичних назв» у бюлетені «Новокозачин» (назва козацького зимівника, який переріс у містечко, що згодом було перейменовано на Єлисаветград) та «Ексампей» (духовний, географічний та релігійний центр (столиця) Великої Скіфії, який, за переказами Геродота, знаходився на території сучасної Кіровоградської області).

Молодих рухівців згодом підтримали УНП, НРУ, ВО «Свобода», «Національний Альянс» та інші національно-патріотичні організації, а також низка відомих і авторитетних науковців та краєзнавців.

Якщо влада хоче, врешті решт, повернути місту історичну назву – необхідно не лише включити до бюлетеню запропоновані ними варіанти, але і виключити можливість голосування за обидві колоніальні назви. Кіровоград – тому що вона підлягає ліквідації згідно Указів Президента, а Єлисаветград – тому, що вже двічі (у 1991-му та 2002 роках) ця назва отримувала найнижчий рівень підтримки громади (в той час, як серйозний рівень підтримки отримував варіант «інша назва»).

Та чи погодиться на таку пропозицію молодих патріотів міська влада?

«Так, я чув про альтернативні варіанти назви міста, – говорить міський голова Володимир Пузаков, – але рішення про текст бюлетеню прийматиме відповідна комісія з проведення референдуму, коли остаточно буде визначена дата його проведення. Місто вже зверталось до Центрвиборчкому з пропозицією провести міський референдум одночасно з проведенням президентських виборів. І ЦВК погодилась, зазначивши, що комісії з референдуму мають бути окремими. А на їх формування необхідно закласти 1.2 – 1.3 млн. грн., яких у бюджеті не передбачено, а, отже, знайти – проблематично».

До речі, варто зазначити, що зі всіх членів Кіровоградської топонімічної комісії, яка розглядатиме питання тексту бюлетеня місцевого референдуму, лише один має відношення до топонімічної політики, та й то – опосередковане. Це К. Шляховий – старший науковий співробітник краєзнавчого музею, який має диплом філолога російської мови та літератури. Авторитетні науковці, історики та краєзнавці, як, наприклад, Ю. Матівос та С. Шевченко, натомість, були виключені зі складу комісії ще наприкінці дев’яностих років (перед другою спробою перейменування) за відстоювання проукраїнської позиції.

Судячи з усього, референдум відбудеться одночасно з виборами до місцевих органів влади. І до бюлетенів, найімовірніше, будуть внесені все ті ж два варіанти: Кіровоград або Єлисаветград.

Ситуацію навколо міського референдуму по перейменуванню міста прокоментував Ігор Козуб, голова Кіровоградської організації «Комітет відновлення історичної справедливості»: «Чи можна очікувати від топонімічної комісії, яка не має у своєму складі жодного не те, щоб науковця, але навіть жодного вчителя історії, прийняття справедливого рішення стосовно змісту бюлетеню з референдуму? Сумніваюсь. До її складу входять переважно чиновники міськвиконкому та один співробітник краєзнавчого музею, який не має відповідного наукового ступеню.

В той же час найавторитетніші краєзнавці області, кандидати історичних наук, зокрема – Юрій Матівос, Сергій Шевченко – люди, що захистили наукові роботи, мають значний доробок праць, статей, видають книги з історії Кіровоградщини, в один голос заявляють – нашому місту потрібна українська назва – Новокозачин. Однак, на жаль, хто платить, той і музику замовляє.

В даному випадку назва Єлисаветград лобіюється нашим північним сусідом – Росією. Це відбувається через священників УПЦ (МП), і, на жаль, сьогодні вони мають вплив на більшість депутатського корпусу міської ради.

Більшість з депутатів далекі від історії і ладні підтримати «Єлисаветград», бо їм подобається звучання, а в символіку такої назви мало хто заглиблюється».

Окрім референдуму є ще два способи зміни назви міста: перейменування рішенням міської ради, як це було зроблено в Луганську та Маріуполі, або постановою Верховної Ради України.

Стосовно першого – то Кіровоградська міськрада, створивши робочу групу, дослідила і вивчила досвід органів місцевого самоврядування Луганська та Маріуполя. Однак, в результаті своєї роботи, вони чомусь вирішили відмовитись від таких «недемократичних» методів… напевне, щоб не накликати на себе гнів виборців.

Другий – вже запущений народним депутатом від фракції БЮТ Юрієм Гнаткевичем. Постанова «Про відновлення історичних назв населених пунктів України та про впорядкування усіх топонімічних об’єктів відповідно до сучасних реалій» зареєстрована у Верховній Раді 28 квітня 2009 року і вручена для ознайомлення депутатам. Однак, як зазначив сам Юрій Васильович: «Я навіть не сподівався на її прийняття.

Моєю головною метою було розшевелити суспільство і збурити дискусію з цього питання. І, як бачите, мета досягнена – адже Ви цікавитесь цим питанням.

Варто також додати, що це скликання (до того ж, з новим «президентом» і «урядом») навряд чи позитивно розгляне згаданий проект постанови і напевне покладе вирішення топонімічних проблем на органи місцевого самоврядування.  

Отож, якщо до бюлетеню будуть внесені варіанти Кіровоград та Єлисаветград – місто ще довго буде носити комуністичну назву. Такий референдум я вважаю безглуздим.