Одні вибори закінчуються, інші - починаються. Цей процес в Україні є безперервним. Однак мало хто знає, чим закінчується судова тяганина, яка починається ще під час одних виборів, і закінчується на наступних.

Одна з таких “післявиборчих” справ, розгляд якої нещодавно закінчився в Апеляційному суді м.Кіровограда, стосувалась безпосередньо мене. На виборах до обласної ради, вже в далекому 2006 році, мене було обрано членом обласної територіальної виборчої комісії (ТВК) від Народного Руху України. Партія відразу дала мені завдання - бути максимально об'єктивним до всіх, дотримуватись закону, не допускати його порушень і максимально карати порушників. Своїх однопартійців я консультував, тому до поданих ними документів практично неможливо було підкопатись, а от майже у всіх інших партій я виявляв порушення. Першими під “гарячу руку” потрапили “ПОРА” та «ПНЕРУ»-  за неправильно оформлені підписні листи документи повернули на доопрацювання. В цьому мене підтримав і голова комісії - Юрій Дєнісов. Проте, ця підтримка тривала не довго - доки я не знайшов такі ж порушення у документах Партії регіонів, представником якої він був. Юрій Євгенович не виявив послідовності, і всі ті документи в тому ж вигляді були зареєстровані, а наші стосунки - зіпсовані. Не буду розповідати про всі “робочі” моменти нашої “дружби”, а відразу підійду до кульмінації - підсумкового засідання.  

На засідання з підведення підсумків голосування до облради я потрапив з невеличким запізненням - і відразу, без зайвих розмов, включився в її роботу. Однак, за п'ять днів (засідання було неперервним і тривало більше тижня) дізнався, що мене, на відміну від декількох інших, дійсно відсутніх на засіданні, не записали в протоколі. На моє логічне здивування я почув не зовсім логічну, але цікаву відповідь голови: “Вас нє сущєствуєт!” Далі так і напрошується: “Зрозумій - ложки не існує… Все навколо - це матриця!” Коли я поцікавився “Чи маєте ви очі? (Адже я видимий… матеріальний!), то почув “Нєт! Я іх дома забил!” Далі я просто не мав що сказати, хоча в голові літали думки: “Хто ж він насправді? Чи людина він взагалі? Чи, може, в нього “немає мобільного” (як у відомій телерекламі)”. Оскільки я, в даній ситуації, не міг відстоювати свої права в якості члена комісії (адже, на думку голови, був “відсутній без поважної причини”) - я написав скаргу на дії ТВК як громадянин України. Її зареєстрували і поклали у велику скриню з іншими скаргами, і не розглядали взагалі.

 Протокол про підсумки голосування мені не дали підписати. Хоч я і був присутній під час його підписання - однак навпроти мого прізвища стояв запис “відсутній без поважної причини”!?! Про свій протест я заявив всім присутнім спостерігачам, журналістам, представникам партій, та підіймати скандал їм було невигідно - хотілось швидше отримати депутатство, отож ніхто на це уваги не звернув. Будучи за своєю природою ідеалістом, я не міг спокійно спостерігати, як хтось порушує закони і насолоджується безкарністю. Дочекавшись, поки пройдуть строки розгляду скарги і не отримавши відповіді неї, очолювана мною “Чиста Україна” оприлюднила прес-реліз “Матриця в обласній ТВК”, який закінчувався обіцянкою з'ясувати стосунки у суді. Коли ж декілька членів комісії не отримали добові за роботу, ми запідозрили фінансові махінації в роботі комісії, тому ГР “Чиста Україна” провела прес-конференцію під назвою “Вор должен сидеть в тюрьме (Глєб Жеглов), або Матриця в ТВК. Частина 2”, а я подав позов на Дєнісова. Розгляд справи, на мою думку, йшов не зовсім об'єктивно. Суддя відмовився вести запис судового засідання. Судом, не заслухавши жодного свідка, не взявши до уваги приписи обласної Прокуратури, якими визнавались порушення моїх прав, з купою інших процесуальних порушень, на основі протоколу ТВК (який я власне і оскаржував) було встановлено факт моєї відсутності на засіданні (Матриця форева!), а в задоволенні позову, відповідно, відмовлено.  

На жаль, після оголошення вироку, я не встиг подати заяву в апеляцію (та і не дуже хотів – після невдачі трішки зневірився і охолов), і рішення набуло законної сили. Всі мої подальші спроби добитись справедливості через прокуратуру та ЦВК завершились нічим. Однак, майже через рік після виборів, Ю.Дєнісову спало на думку, що саме через ту прес-конференцію "Чистої України" йому “не спиться” (чи просто бракує 50 000 грн. до “скромної пенсії”?), і історія отримала своє продовження. Він стверджував, що я поширив про нього недостовірну інформацію, образив та принизив його честь та гідність, змусив піти у відставку з посади голови комісії, завдав йому значної психологічної травми, що, “в рєзультатє цепной рєакціі псіхотравмірующєго воздєйствія” порушило його сон, знизило життєвий тонус, призвело до глибокої депресії, наслідки якої проявляються і сьогодні у вигляді безпричинного відчуття роздратованості і агресивності/

Між іншим, позовна заява була складена в найкращих традиціях “проффесури” Партії регіонів - з купою граматичних та юридичних помилок (хоч вона і була написана його рідною – російською).

Пройшовиши всі етапи судового процесу, я отримав перемогу в Ленінському районному, часткову поразку в Апеляційному, часткову перемогу у Верховному, який скасував рішення апеляції та повернув справу на повторний розгляд, і вже в Апеляційному ми отримали остаточне рішення – у задоволенні позовних вимог Дєнісову відмовити.

Ця справа доводить той факт, що наша судова система, не зважаючи на всю свою недосконалість та корумпованість, все ж має чесних і професійних суддів, які виносять справедливі рішення, зважаючи на факти, а не на якісь особисті симпатії чи “кругову поруку”. Тобто, в Україні є потенціал для проведення системної судової реформи. Але ж як важко і довго довелось шукати таких суддів.

Проблема з судами в Україні носить масовий характер, і доки ми не наведемо лад у цій сфері, доти нам рано говорити про свободу слова, демократію, громадянське суспільство, правову державу та інші високі речі! Судова реформа назріла, і вона нам конче необхідна. Необхідна всім: підприємцям, які потерпають від сваволі рейдерів, журналістам, які бояться висловити свою точку зору, щоб не образити “сильних світу цього”, прокуратурі, яка втратила будь-який вплив на “касту недоторканних”, всьому народу, який вже втомився від стану речей, коли судове рішення залежить не від статті закону, доказів та свідчень, а від суми “домовленості” чи міцності родинних стосунків з суддею. Суддів повинні обирати громадяни, які точно знають, який суддя “бере”, а який приймає законні рішення, який дотримується процедур та законодавства під час розгляду справ, а який їх затягує і “губить”. Суддя не повинен обиратись пожиттєво - це має бути конкретний термін, а його “недоторканність” має бути суттєво обмежена, адже вони такі ж громадяни, як і ми, і мають відповідати за свої дії на тих же підставах, що і ми. Вони мають служити своїм виборцям, а не застосовувати “кругову поруку”.

Але чи буде використаний цей потенціал представниками нової-старої влади (програма якої містить пункт проведення судової реформи)?

Максимум, на що здатна наша напівлегітимна влада – це лише зрушити процес реформи судової системи з місця. Закінчувати реформу (і не лише судову) доведеться вже нашому поколінню політиків – сучасній молоді.