Існує стала закономірність – що вищі доходи громадян та менше соціальне розшарування – тим на вищому рівні розвитку перебуває держава. Можна говорити про багато показників соціального стандарту життя (рівень освіти, середній валовий дохід на душу населення і т.д.), але найбільш узагальнюючим показником соціального здоров’я суспільства є співвідношення доходів 20% найбагатших та 20% найбідніших громадян. Звернімося до цих показників у різних державах світу: країни ЄС – 5,7:1, Японія - 4,3:1, Швеція – 3,5:1, Мексика – 14:1, Бразилія – 24:1, Гондурас 38:1, Україна - 30:1.

Можна посперечатись, наскільки висновки експертів центру ім. Разумкова (саме їх дані наведені) відповідають реальному стану речей, оскільки рівень тінізації економіки України за різними оцінками складає 50-60%. Але надто красномовна картина – ми не рухаємося до розвинутих країн. А скоріше віддаляємося від них. Економічна система України породила це майнове і фінансове розшарування в суспільстві і продовжує його поглиблювати (Ахметов став найбагатшим європейцем, а реальні доходи основної маси громадян ростуть не надто).

Розглянемо економічні причини, які призводять до росту показника співвідношення доходів 20% найбагатших і 20% найбідніших громадян України.

Причини

Причина перша: надто велике податкове навантаження на фонд заробітної плати – 33% відрахування у Пенсійний фонд, ще три соціальні фонди (соцстрах, нещасні випадки та безробіття) плюс податок на доходи громадян тощо. Загалом навантаження складає понад 54% (у США близько 10%). Роботодавцям та найманим робітникам вигідніше декларувати мінімальну зарплату, а решту – в „конверті”. Майже все населення порушує законодавство – отже чинить злочин. Чи влада така наївна і про це не знає?

Причина друга: оподатковується не споживання, а виробництво, а отже, держава не зацікавлена в рості рівня споживання громадян. Основними за надходженнями до бюджету податками є податок на додану вартість та податок на прибуток підприємств. Обидва ці податки є „удавкою” для суб’єктів господарювання. Податок на додану вартість (надалі ПДВ) вилучає обігові кошти у виробничників, оскільки його необхідно сплатити ще до того, як товар буде реалізовано. А реалізація може затриматись. Отже виробництво необхідно призупинити, бо обігові кошти перераховані в якості ПДВ. Окрім того, ПДВ справляється на всьому ланцюжку від виробництва сировини до реалізації готового товару зі складними схемами взаємозаліку та повернення з держбюджету.

Такий механізм справляння ПДВ вигідний і нечистим на руку бізнесменам (які мають доступ до влади або самі є представниками влади) і податківцям. Бо можна придумати цікаву для обох сторін схему повернення ПДВ нічого не виробляючи і не надаючи жодних послуг. Можна також повернути ПДВ з бюджету в першу чергу за відповідний хабар („відкат”). Хто недогадливий, той чекатиме на повернення довго (в бюджеті завжди бракує коштів). А звичайні громадяни обібрані двічі: спочатку їм не доплачують зарплату, бо необхідно сплатити ПДВ, а потім з цієї недоплаченої зарплати при оплаті товарів і послуг оплачуємо ПДВ, яке закладене в собівартості цих самих товарів і послуг. То чому ж панству Ахметовим & Со не випереджати всіх у Європі за статками?

ПДВ сплачує кінцевий споживач, тобто ми з вами. Тоді чому наші податківці не запропонують сплачувати ПДВ (чи податок з продажу) при придбанні кінцевого продукту? А оцього голосно говорити не треба. Ну хіба що під час виборів до Верховної ради. Згадайте дві останні виборчі кампанії 2006 і 2007 років. Як гарно виглядали обіцянки „леді Ю” відмінити ПДВ. Відразу після виборів запал цієї чарівної жінки згасав. У проекті коаліційної угоди про відміну ПДВ не сказано ані півсловечка.

Перед виборами міського голови Києва про зміну порядку справляння ПДВ заговорив Микола Катеринчук. Зараз знову тиша. До речі: в Німеччині ПДВ справляється при реалізації продукції кінцевому споживачеві. Податок на прибуток підприємств також душить виробництво. Складна і заплутана регламентація визначення складу витрат на виробництво дозволяє податківцям тримати „на гачку” будь-кого з виробничників.

Причина третя: наявність одночасно трьох систем оподаткування – загальна система, єдиний та фіксований податок. Приватний підприємець (ПП), заплативши від однієї до кількох тисяч гривень в рік єдиного податку, може отримати без оподаткування і соціальних відрахувань до 500 000 гривень доходу в рік. Добре, коли він працює і утримує сім’ю, не вимагаючи при цьому жодних соціальних виплат і т.п. А коли ПП є родичем власника чи власників більшого підприємства на загальній системі оподаткування, тоді гроші „перекачуються” на рахунок ПП і маємо на законних підставах поважні суми готівки. Велике підприємство при цьому працює з мінімальним прибутком і мінімізує відрахування в бюджет. Це надзвичайно потужне джерело інфляції. Чи про це не знає наша влада? Дивні запитання ставимо…

Причина четверта: небачено високий рівень корупції. Про боротьбу з корупцією не говорить тільки лінивий урядовець чи нардеп, але ефективних механізмів, які б економічними методами звели це явище до прийнятних для суспільства розмірів, влада не пропонує. Все більше налягають на створення всіляких каральних органів. А це – додаткові витрати і… ріст корупції. Влада так себе поводить, бо суспільство дозволяє. Народ кращий за владу, і в цьому ми пересвідчились під час Помаранчевої революції. Але суспільство неорганізоване, не виробило для себе орієнтирів, з якими змушені були б рахуватися політики. Окрім того, політикам вигідно, щоб народ був не надто заможним, бо тоді виборців можна дурити всілякими подачками, обіцянками. Заможну людину цим не купиш.

Ефективна боротьба з корупцією полягає не в тому, щоб створювати все нові і нові каральні органи і при цьому на всіх перехрестях галасувати про свою мужність у боротьбі з цією самою корупцією. Найкраще якби брудні гроші не було можливості використати.

У Верховній раді зареєстрований законопроект, згідно з яким оплата за товари і послуги вартістю понад десять тисяч гривень повинна здійснюватися через банківські установи. Глибоко сумніваюсь, що наші нардепи підтримають це починання. Бо як тоді пояснювати правоохоронним органам, звідки у них гроші на дорогі авто та нерухомість. Один мій знайомий нардеп більше п’яти років тому жартуючи заплатив готівкою сто двадцять тисяч доларів за шикарну квартиру у престижному районі Львова. І це при скромній тоді депутатській платні близько п’яти тисяч гривень в місяць. Хоча вони (народні обранці) „необмацувані”, але навіщо приймати закони, які можуть створити їм проблеми в майбутньому. Так що – „нє даждьотєсь”. Принаймні від сьогоднішніх нардепів.

Який же вихід?

Необхідно змінити податкову систему.

Справляти ПДВ при продажі товарів і послуг кінцевому споживачу і вилучені кошти направляти в бюджет безпосередньо. При цьому ліквідовуються всі можливості розкрадання цих коштів;

скасувати податок на прибуток підприємства, звільнивши виробничу сферу від втручання державних органів;

завершити розпочату реформу системи пенсійного забезпечення, коли громадяни самі будуть відкладати кошти на персональні пенсійні рахунки;

поповнення Пенсійного фонду для виплат пенсіонерам, які не мають накопичених коштів на персональному пенсійному рахунку, здійснювати за рахунок ПДВ;

запровадити мінімальний неоподатковуваний дохід громадян, який би гарантував рівень споживання відповідно до світових норм;

знизити мінімальну ставку податку на доходи громадян з 15% до 10%; ввести прогресивний податок на доходи громадян: не оподатковувати доходи громадян, які нараховуються, але не виплачуються, тобто залишаються в процесі виробництва;

не оподатковувати доходи громадян, які спрямовуються на формування соціальних гарантій (медичне страхування, поповнення персонального пенсійного рахунку, страхування від нещасних випадків тощо);

ввести податок на майно громадян: ліквідувати всі пільги (в т.ч. і державним службовцям) і перейти до цільових соціальних виплат. Для викорінення корупції прийняти та запровадити в життя закон, за яким оплата товарів і послуг вартістю понад визначену законом суму здійснюється виключно через персональні банківські рахунки громадян.

Висновки

Запровадження в життя пропонованих новацій дозволить:

1. збільшити та легалізувати доходи громадян шляхом зменшення навантаження на виплату зарплати;
2. збільшити зарплату всім категоріям бюджетної сфери (військовослужбовцям, працівникам правоохоронних органів, медичної сфери, освітянам тощо);
3. збільшити пенсійні виплати громадянам; створити умови для формування громадянами персональних соціальних та страхових гарантій;
4. поставити наповнення державної скарбниці в пряму залежність від добробуту громадян;
5. створити умови для повної зайнятості населення; повернути на Батьківщину заробітчан, які збагачують своєю працею іноземні держави і експортують в Україну інфляцію;
6. припинити розкрадання бюджетних коштів шляхом ліквідації процедур взаємозаліків та повернень ПДВ;
7. звільнити виробництво від дріб’язкової опіки держави;
8. збільшити наповнення державної скарбниці за рахунок розширення бази оподаткування;
9. усунути умови, які породжують корупцію;
10. підняти престиж держави Україна у світі.

Авторський колектив:

Корпан Борис

Заброварний Ярослав

Нагірний Мирослав