17 жовтня культура зробила перший крок у політику через Білоцерківську міську раду: у сесійній залі відбулася творча виставка-зустріч під назвою «Країні потрібна культура в політиці!» Захід відбувався з ініціативи Ліги Культури Білоцерківщини (далі ЛКБ), Фонду «Творча ініціатива» та за підтримки Українського Жіночого Фонду (саме він надав грант на реалізацію заходу). У три яруси розмістилися картини, звучить спокійна музика, атмосфера – надихає…

Гості поволі підходять до картин, наче побоюються – незвичні умови, як для залу засідань міськради. Це мабуть вперше там проводиться таке дійство. Треба ж з чогось починати! Сподіваємося, з часом політики звикнуть і почуватимуться впевненіше поряд із здобутками культури. Вже всі картини оглянули, інтерес розігріли – закортіло дізнатися більше про експозицію.

Тримайте – голова ЛКБ Любов Іванова, починає вести розповідь про представлені картини Шишкіна, Айвазовського, Реріха та нашої сучасниці Тетяни Касьян, час від часу зачитуючи вірші останньої. Кожна картина – це як окремий світ, без перебільшень. Значущість моралі і духовності, призначення жінки, любов і природа – все це відкрито й приховано зображене на картинах. Воно просто кричить про свій взаємозв’язок із світом реальним, який створюється в результаті випромінюваних нами пропорцій тієї ж любові і ненависті, зла та добра, моралі й аморальності. І хочеш чи не хочеш, а починаєш думати про власні падіння, прорахунки й помилки…

Стає соромно. Але сили змінитися є! І кульмінація – дзвоник, який Люба Іванова залишила «на десерт», у її руках зазвучав довго, чисто, навіть сферично! Це напрочуд рідкісне явище, як вона потім зізналася. Тільки в оточенні людей відкритих до розуміння високих істин таке трапляється. Тож, якщо ми вже взяли за основу символізм, заявляю – це гарний знак!

Реакція Олександра Ліневича, депутата Білоцерківської міської ради :

– В першу чергу очікую від заходу, що дійсно еліта Білої Церкви, представлена нашими політиками, побачивши такі прекрасні картини, “прикоснется к вечному”, вони стануть дещо добрішими й будуть толерантніше ставитись один до одного. Життя зараз складне, і ті політичні перипетії, які відбуваються не тільки в нашій міській раді, а й в інших, породжують негатив, який ми несемо в сім’ї, до наших дітей – цього не потрібно робити. Тому цей захід дуже важливий. Дякую, що ви проявили ініціативу. Бо дійсно за тими вічними проблемами нема часу й у галерею сходити чи на якийсь концерт, тож дуже добре, що виставка сама прийшла до нас. І я сподіваюся, що у моїх колег, які відвідають цей захід, трохи зміниться ставлення до тих, хто їх оточує.

– Чи символічно, що такий рух “Культура в політиці”, бере старт саме в нашому місті?

– Це дуже добре, і напевно, що не випадково. Бо Біла Церква – це некоронований центр Київської області. Тому це нормальна практика, нормальні тенденції. І багато нашої інтелігенції виживає за рахунок своїх духовних цінностей, переконань. Я згоден, що це знакова подія.

– На вашу думку, чи повинні такі заходи поширитися по всій Україні?

– Я думаю, що це потрібно робити. Багато людей зациклюються на буденних справах, роботах, і дуже мало часу приділяють своїй культурній освіті. Так, мені трошки соромно, але я останній раз був у театрі мабуть рік тому. Бо дійсно не вистачає часу на всі ці справи. І добре, що ви прийшли до нас.

Смолякова Світлана, секретар Білоцерківської міської ради: – На самому початку пані Люба сказала, що ми маємо тих правителів, на яких заслуговуємо. Дійсно, культури в політиці на сьогодні зовсім мало. І, як знову ж таки казала пані Люба, ми відчуваємо катаклізми в тих місцях, де є дуже велике скупчення негативної енергії. Останнім часом, навіть ті люди, які працюють з дітьми, які є педагогами, ось тут у цій сесійній залі в перших рядах ведуть себе, м’яко кажучи, не зовсім культурно. Діти в дитячому садочку не дозволяють собі робити такі речі і говорити таких слів, які іноді ми бачимо і чуємо в сесійній залі.

Ярмола Олександр, асистент кафедри філософії та політології Білоцерківського Національного аграрного університету: - Мені дуже сподобалось. Було справді цікаво. І дуже приємно, що Біла Церква попереду в цьому відношенні".

– Яка ситуація зараз із культурою в студентів?

– Молодь прагне до кращого, вона навіть не зовсім хоче те, що їй нав’язується рекламою, але вона не має зразків цього кращого. І я думаю, що багато наших студентів ходили б на такі зустрічі. Мені сподобались картини Тетяни Касьян, вони дійсно мають у собі щось таємниче.

Кисельова Валентина, начальниця служби у справах дітей, відділу сім’ї, молоді та спорту:

– Ми під великим враженням. Це дуже добре, що ви наділені такими організаторськими здібностями, пробивними можливостями. Тому що, на жаль, добро має бути з кулаками, або хоч з кулачками, хоч і з жіночими. Ми ще раз переконались, що жінка завжди попереду. І тому я впевнена, що завдяки нашим жінкам відродження України таки відбудеться. І коли в кінці прозвучав дзвіночок, я почала молитися, підсвідомо, я не знаю, що стало поштовхом до того – наскільки чудовою була аура.

Марченко Надія, начальниця служби опіки та піклування відділу у справах сім’ї, молоді та спорту: – Такі заходи треба проводити, й особливо серед дітей. Щоб ота порожнина, пустота, яка у них є, не заповнювалася злом та ненавистю, а людяністю й добром. Тому ви робите дуже хорошу справу, хай ваші крила не опускаються!

Ірина Яскевич, журналіст «Головної газети»: - З першого погляду мені картини сподобались. То я й пішла їх роздивлятись. Реріх – це моя пристрасть, я досить близько знайома з його творчістю, маю вдома копії, ходила на виставку, є багато книжок, що стосуються його творчості.

Дарина Пахомова, студентка Київського Національного Університету культури і мистецтв:

– Хочеться зараз піти й зробити щось хороше. Багато думок, які висловлювала Люба Володимирівна, збігаються з моїми. Тому на мене це склало особливе враження. Я й не пам’ятаю, коли останнього разу переживала такі відчуття, а хотілося б частіше! Культура має стати для нас нормальним, природнім явищем, а не якимось бонусом, чи способом перед кимось похизуватися. Коли вона увійде в наше щоденне життя – зникнуть усі проблеми, з якими ми зараз не можемо впоратися.

Запрошено було всіх депутатів Білоцерківської міської ради, прийшло – двоє… Ну й робіть висновки тепер, чи бракує нам культури в політиці. Але найважче зробили – перший крок вже пройдено! Далі – в добру путь запустимо ланцюгову реакцію – вперед, культуро, в економіку, медицину, освіту, й у саму культуру!

Післямова Зробити перший крок культури в політику ми задумали ще 2007 року, коли Український жіночий Фонд оголосив черговий Всеукраїнський конкурс дівчат-лідерок, а Вікторія Бірюкова – тоді ще учениця ЗОШ № 20 і слухачка Школи журналістики при Білоцерківському Центрі дитячої творчості «Соняшник» – ризикнула взяти у ньому участь. Проект готували спільно (власне як і виконували його), а інші випробування Вікторія достойно витримала вже самостійно, увійшовши до тридцятки переможниць. Проте на перший погляд, очікуваного результату ми не отримали: на зустріч прийшли лише два депутати, і зовсім небагато представників муніципальних служб. Провал? Начебто так. Але чому душа співає?!!!

Мабуть варто поглянути на це дещо під іншим кутом зору. Перш за все, пригадалась думка шанованої мною і багатьма моїми колегами людини, лікаря, письменниці і активного пропагандиста культури мислення і почуттів Емми Піньковської: «Не печальтесь, что в этот зал «Радуга» (це було ще до 2006 року – В.П.) пришло немного людей. И слушают меня о культуре мышления тоже немногие. ПРИШЛИ ИМЕННО ТЕ, КТО ГОТОВ К ЭТОМУ». А значить, і перший крок культури в політику виявилися готовими зробити лише два депутати. На всю Білу Церкву. Чи довідалися б ми про це іншим чином?.. Інший плюс – таки знайшлися піонери!

Ті, хто зробили цей перший крок. Повірте, не всі можуть спокійно відреагувати на твердження про персональну відповідальність кожного усіх 46 мільйонів українців за сучасний стан країни. А цього жалюгідного стану ми досягли завдяки своїм діям чи бездіяльності. Негативним думкам чи необузданим емоціям. Нелюбові до себе чи інших homo sapiens, створених Всевишнім за своїм образом… Так що крок зроблено. Найважчий. Культури в політику. У Білій Церкві. Який може стати початком великого перетворення держави. А може стати «миттю між минулим і майбутнім».