Як відомо, 26 листопада 2009 року Кабінет Міністрів своєю постановою № 1302 зобов’язав громадські організації вибудувати чітку вертикальну структуру в вигляді громадських рад при виконавчих органах влади. Більш абсурдної та безглуздої постанови важко знайти тому важко утриматися, щоб не прокоментувати її.

По – перше, безглуздий, на мій погляд, сам підхід при створені цього нормативно - правового акту. Такі речі в державі, яка позиціонує себе як демократична та правова, потрібно виносити на громадські обговорення. Постанова ж навіть після свого прийняття ще 10 днів знаходилась «таїною за сімома печатками» для широкого кола громадськості.

По – друге, автору Постанови прийшла в голову «геніальна думка», що в громадську раду при Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласній, Київській та Севастопольській міській державній адміністрації, може входити до 15 осіб» (звідки взялись ці цифри?). Але далі по тексту ще краще: «формується шляхом рейтингового голосування за кандидатів під час щорічних зборів представників не менше ніж однієї четвертої від кількості зареєстрованих у відповідному регіоні громадських організацій».

Для всієї України є актуальною проблема бездіяльності багатьох громадських організації, зареєстрованих «під певний проект» та «під вибори». Тому, навіть при наймасштабнішій інформаційній кампанії зібрати четверту частину організації буде дуже важко. І що роботи, якщо наприклад, в Кіровоградській області, не вдасться зібрати 120 громадських організації. Збори визнати нелегітимними? Чи обрати нелегітимну громадську раду? В – третє. Чому від процесу усунуті громадські організації, які зареєстровані методом повідомлення? Чому усунуті профспілки? Благодійні організації? Творчі спілки? Чи їх голос державі не потрібен ? Ще один момент, в Кіровоградській області всього зареєстровано більш ніж 1800 громадських організації, з них більше 480 працюють на рівні області. Крім того, Постанова не дає чіткого розуміння чи то є 15 осіб, членами однієї організації чи повинно бути 15 представників різних організації. 
То які ж все таки враховувати, щоб дотримуватися «букви Постанови»?
  Згідно Постанови, основними задачами по створенню громадських рад є: « сприяння створенню умов для всебічної реалізації громадянами конституційного права на участь в управлінні державними справами», « здійснення громадського контролю за діяльністю Кабінету Міністрів України, центральних і місцевих органів виконавчої влади» та «сприяння врахуванню Кабінетом Міністрів України, центральними і місцевими органами виконавчої влади громадської думки під час формування та реалізації державної політики».

На мій погляд, така форма «співпраці» з громадськістю направлена на дискредитацію самого принципу роботи дорадчих органів. Є реальна загроза створення таких собі « кишенькових » громадських рад, через які під виглядом консультацій з громадськістю завжди можна «протягти» будь – яке зручне рішення.  
Це є реальне звуження можливості громади впливати на державну та регіональну політику, створює це одну перепону в участі громадян в процесі прийняття рішень органами влади.

Потрібно зауважити, що Кабінет Міністрів в своєму намаганні спотворити принципи демократії є доволі послідовним. Чого тільки варта Концепція проекту Закону України «Про основні засади державної комунікативної політики»! Значним здобутком даної Концепції є те, що влада - автор цього документу, визнає, що проблема взаємодії органів влади, органів місцевого самоврядування з громадами все ж таки існує. Але чому ж тоді, вони розділять ніби на два табори зацікавлені сторони в прийняті цього закону? З одного боку органи влади, органи місцевого самоврядування, а з іншого засоби масової комунікації та громадськість.
  Що мають на увазі автори, декларуючи основні завдання Концепції?

Давайте спробуємо розібратися. Завдання потрібно формулювати таким чином, щоб реалізуючи їх, можна було б створити якійсь продукт, якій має реальні виміри та результати.

Завдання1. Сприяння становленню громадянського та інформаційного суспільства в Україні (всі виділення авт.) Відразу постає питання: в чому збираються вимірювати становлення громадянського та інформаційного суспільства? Які індикатори та критерії оцінювання застосують?

Завдання 2. Розроблення демократичних стандартів комунікації органів державної влади, органів місцевого самоврядування з громадськістю та засобами масової комунікації.
Якось не в’яжуться терміни «демократичні» і «стандарти». На основі якого українського досвіду вони будуть вироблятися? Хто їх має виробляти? Той хто тільки грає в демократію? В мене, наприклад, відразу вникають сумніви щодо якості цих стандартів.

Завдання 3. Здійснення заходів щодо покращення стану забезпечення відкритості та прозорості органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Яким чином буде вимірюватися відкритість та прозорість органів місцевого самоврядування та органів влади. Може замість створення нових законів, Концепцій та інших нормативним актів зробити ревізію існуючої законодавчої бази та внести відповідні зміни. Наприклад, прописати в законах чітку процедуру звітування органів влади, органів місцевого самоврядування депутатів всіх рівнім перед громадянами, запровадити механізм відповідальності за виконання передвиборчих обіцянок та прийнятих рішень, прибрати з регламентів рад всіх рівнів всілякі перепони для відвідування громадянами сесії, отримання на руки проектів рішень. Цей перелік можна продовжувати й продовжувати.

Завдання 4. Сприяння розумінню громадянами основних пріоритетів державної політики, механізмів участі в управлінні державними справами. Знову ж таки зверхнє ставлення до громадян тоталітарної держави. Влада – авангард українського суспільства, а суспільство – це те, що потрібно розвивати органам влади. 
Кабінет Міністрів планує створити певну структуру , яка б відповідала за розбудову громадянського суспільства, може навіть нове Міністерство. Цю б енергію та в мірне русло!