Пропонуємо Вашій увазі інтерв’ю з Ігорем Петровським, анестезіологом - реаніматологом із Маріуполя, що працює на своєму другому призначенні в якості міжнародного волонтера ВООН в Ділі, Східний Тімор. Своє перше призначення Ігор провів у якості волонтера ВООН у Південній Африці у 2006-2007 роках.

ГУРТ: До Вашого першого призначення у якості волонтера ООН у 2006 році Ви працювали лікарем у рідному Маріуполі. Чим було викликане бажання кардинальної зміни місця роботи? Якою була мотивація до цього?

Я ненавиджу рутинну роботу, тобто все те, що повторюється із дня в день. Крім того, я завжди хотів порівняти свою кваліфікацію з кваліфікацією закордонних лікарів. Для мене це був великий шанс, унікальна можливість задовольнити всі свої потреби професійного характеру. Життя волонтера – це великий калейдоскоп, це постійна зміна подій, нові знайомства, нові культури. До того ж, волонтери мають певний статус: вони не назавжди приїхали в країну і їм є куди повертатися. Робота не висне над ними великим тягарем. Тобто керувався бажанням поміняти рутину, внутрішніми амбіціями та творчим неспокоєм.

ГУРТ: Наскільки важко було стати волонтером ООН та якими були Ваші перші емоції, дізнавшись, що ви прийняті на дану посаду?

Розпочну з другого запитання: емоції були абсолютно позитивними, адже сталося те, чого я так довго прагнув. Лікарі, які бажають стати волонтерами ООН, повинні відповідати певним кваліфікаційним вимогам. По – перше, наявність вищої медичної освіти. По – друге, не менше 5 років клінічного досвіду. Крім того, їх спеціальності повинні бути потрібними для організації. ООН є дещо консервативною структурою: приміром в ситуаціях, що стосуються підтримки миру, вона діє рішуче, а в питаннях набору персоналу – досить повільно. Перша відповідь після подачі документів надходить приблизно через півтора місяці. Потім потрібно досить довго чекати, в моєму випадку це тривало два роки. Перше запрошення прийшло на Афганістан, місія UNAMA. Перший контракт був на три місяці і я погодився. Проте був дещо прострочений мій анестеологічний сертфікат, що має значення при роботі за межами України, і я знову почав чекати.

Більш детальну інформацію про можливість стати волонтером ООН, можна знайти тут.

ГУРТ: Яким було ваше перше призначення у Південній Африці?

Південна Африка – це, як кажуть, країна контрастів. Вона надзвичайно цікава, проте, там продовжується процес рекрутинга і відразу по приїзду з нами провели великий трейнінг стосовно правил особистої безпеки.

ГУРТ: Чи не виникло бажання по завершенню терміну перебування в Африці повернутись до усталеного способу життя у рідному Маріуполі?

Ні, такого не було. Проте, перші 2 місяці мені хотілось досхочу поїсти української їжі, поспілкуватись українською мовою. Робота в мене дуже напружена: за 10 місяців я зробив 1000 наркозів, хворих цілий потік. Це дуже велике навантаження. Мені вже не хотілося ні наркози робити, ні англійською мовою спілкуватися. Хотілося просто побути вдома, однак перші дві неділі я ніяк не міг адаптуватися, адже життя в ПАР надзвичайно швидкоплинне, насичене і сконцентроване, відмінне від тутешнього.

ГУРТ: Опишіть будь ласка як проходять Ваші будні у Східному Тіморі.

Розпочну розповідь з того, що Східний Тімор – острівна держава, в яку введений контингент ООН в якості стабілізаційної сили. У 2006 році в країні був збройний конфлікт між поліцією та армією, до цього мала місце війна з Індонезією, тому постраждалих досить велика кількість. До 2012 року в країні буде знаходитись контингент ООН у скліді 5 тисяч осіб. Я працюю в «Medical unit», так званий медичний відділ. В нас є своя аптека, свій рентген – апарат, ми можемо госпіталізувати, проводити інтенсивну терапію. В мене ж є своя невеличка операційна кімната. Робочий день будується так: О 8.15 в нас короткий брифінг. О 8. 30 я розпочинаю прийом пацієнтів, він є аналогічним як і в Україні, але дещо модифікованим. З 12-ї до 14 –ї години в нас перерва, так звана «сієста». Робочий день продовжується до 18 – ї години. Крім того, є таке поняття “one call”: тобто лікар ООН, який чергує протягом доби, повинен виїхати за викликом у разі необхідності. Якщо ніч була спокійною, то зранку він знову виходить на роботу.

Тепер про R&R (Rest and Recupеration): для тих, хто працює в Ділі R&R настає після 16 тижнів роботи. Куди можна поїхати? Балі (Індонезія), Тайланд, Сінгапур, Австралія, Камбоджа, взагалі будь – яка країна, проте є лише 7 днів. Більшість обирає Балі (Індонезію), адже це лише 2 години льоту. Для цього слід наперед зареєструватися, оформити документи, придбати квитки. Коли всі документи подані, нам видаються гроші для подорожі. Грошей дається рівно стільки, скільки потрібно для чудового відпочинку.

Для волонтерів, які працюють в регіонах R&R може наступати після 12 робочих тижнів. А от в Іраку відпочинок наступає після чотирьох тижнів роботи, оскільки це надзвичайно тяжка місія. В Судані – після возьми неділь. За кожен місяць, відпрацьований в місії, вам надається 2,5 дні відпустки.

Тобто, волонтери ООН забезпечені усіма необхідними умовами для безпечного життя (всі покриті страховкою) та для якісного виконання своїх завдань, є змога повністю зосередитися на роботі.

ГУРТ: Яка атмосфера панує серед миротворців ООН?

В нашій місії зібрано близько 56 національностей: Соломонові острови, Тувалу, Фінляндія, Польща, Філіппіни, Югославія, Кенія, Берег слонової кістки, Камерун, Швейцарія, Канада, Японія, США тощо. Поміж миротворців панує атмосфера приязні та пітримки. Цінується спокій, толерантне ставлення та вміння ввічливо розмовляти. Ні для кого англійська мова не є рідною, тому важливим є вміння спілкуватися емоційно правильно. Конфлікті люди не приживаються, один кофлікт тягне за собою низку наступних. Через конфлікт можна втратити роботу в місії. На приклад, до мого призначення анестезіологом працював лікар з Індії і йому контракт не продовжили. Це вважається низьким рівнем професійної підготовки. Ти повинен, ти зобов’язаний нормально спілкуватися з людьми.

ГУРТ: Наскільки просто відбувається спілкування з місцевими жителями? Чи охоче вони йдуть на контакт?

Жителі Східного Тімору невисокого зросту, азійської зовнішності. Дуже приємні, приязні та емоційні люди, при цьому їхні емоції віддзеркалюють ваші емоції до них. Думаю, мешканці Східного Тімору усвідомлюють роль та значення ООН в свої країні, адже ООН – це сила, яка зупинила війну. Місцеві жителі, що мають відповідну кваліфікацію, теж працюють з нами. Для порівняння, населення ПАР досить вороже налаштовае проти приїжджих. Тут такого явища немає.

ГУРТ: Що особисто Вам дав досвід волонтерства в Азії та Африці?

Будь – який досвід – це позитив. Тисяча наркозів та абсолютно різні пацієнти сприяли отриманню великого професйного досвіду. В ПАР взагалі не було такого поняття як дефіцит, тобто ми мали змогу користуватися всіма необхідними препаратами, чудовим медичним, наркозним обладнанням. Крім того, була чудова мовна практика. Світогляд, спілкування з іншими культурами надзвичайно збагачує внутрішній світ людини. У кожної культури можна почерпнути для себе багато цікавого. Цікаво бути громадянином світу. Ти не турист, не емігрант, хоча ти живеш закордоном та офіційно працюєш. При цьому ти можеш повернутся додому, де на тебе з нетерпінням чекають.

Фотографії Марини Соловйової та з веб-порталу ВООН