Я не слідчий, не прокурор й не суддя. Тому, за кожне своє слово я відповідаю не божевільними фантазіями та завідомою брехнею, а неспростовними доказами.

Усе нижченаведене, крім матеріалу про Начальника УМВСУ у Хмельницькій обл., Гаврилюка В.І., є витягом з різних матеріалів моєї кримінальної справи, та моїх звернень та скарг до Генеральної Прокуратури України.  

Мене звуть Давидов Олексій Йосипович, 9 жовтня 1961 р.н., киянин. До 2005 р., працював комерційним директором у одній з київських туристичних фірм – операторів. Від 2005 р. працюю страховим агентом у страховій компанії. Одружений, батько двох дітей: старший син є студентом 2 – го курсу одного з найвідоміших київських університетів, молодша дочка є ученицею 2 – класу початкової школи.

Вироком Міськ/районного суду Хмельницької обл., від 22 вересня 2008 р., по кримінальній справі № 25/0756, судова справа № 1 – 58/2008, під головуванням судді Фурика Ю.П., мене та ще 2 осіб, було незаконно та неправосудно визнано винним у вчинені злочинів, передбачених ст.ст. 15 ч.2, 149 ч.2 та 149 ч.2 КК України (торгівля людьми) та було призначено покарання у виді 6 років позбавлення волі, із повною конфіскацією майна крім житла. Після оголошення цього вироку, мене та цих 2 засуджених було негайно взято під варту, прямо у залі суду та було ув’язнено у СІЗО № 29 м. Хмельницького.

Ухвалою Колегії суддів судової палати по кримінальних справах Апеляційного суду Хмельницької обл., від 9 грудня 2008 р., судова справа № 11 – 689, 2008 року, апеляції засуджених були задовільнені частково, зазначений Вирок було визнано незаконним та змінено, а мені та іншим, на підставі ст. 70 ч.1 КК України, було призначено остаточне покарання у виді п’яти років позбавлення волі без конфіскації майна. На підставі ст. 75 КК України, мене та інших від відбування покарання було звільнено з випробуванням, встановивши кожному з засуджених іспитовий строк три роки. Після оголошення цієї Ухвали, мене та інших 2 засуджених було звільнено з під варти негайно у залі суду. На оголошення цієї Ухвали, одразу 2 прокурора по справі Бантюк І.М. та Лунь Ю.А. солідарно не з’явилися. Також, цю Ухвалу Прокуратура Хмельницької області не оскаржила в касаційному порядку у Верховному Суді України, останній термін подання якого скінчився 9 червня 2009 р.

Таким чином, на сьогодні я вперше у свої 48 років життя є засудженим, із незаконно навішаним не мене тавром злочинця, торгівця людьми. Мене не катували із звірячою люттю електричним струмом, як багатьох моїх співкамерників. Мене просто ледве не застрелив в упор п’яний співробітник УБОЗ МВС України у хмельницькій області, прямо в кабінеті слідчого Слободяна В.В., під час мого ознайомлення із матеріалами справи 27.11.2004 року, між 20.00 та 20.30 годин.

Від моменту порушення цієї кримінальної справи 3 серпня 2004 р. та до оголошення Вироку від 22 вересня 2008 р., я знаходився на підписці про невиїзд. За цей час, я терпляче та справно від’їздив з м. Києва для виконання процесуальних дій у м. Хмельницький, 56 разів, 29 з яких були марними у зв’язку із злісними та систематичними ухиленнями від цих процесуальних дій не підсудних, а штучно створених та фактично встановлених лжепотрпілих та лжесвідків по справі. За цей час, я фактично пройшов через 5 процесуальних етапів, а саме: досудове слідство, суд 1 – ої інстанції, апеляційний суд, дослідування, повторний суд 1 – ої інстанції та повторний апеляційний суд. Як завідомо невинний, нормальна, цивілізована людина із вищою освітою та багатим життєвим досвідом, в усіх 5 етапах я захищався самостійно, без адвокатів.

Суть штучно створеного, наскрізь сфальсифікованого та позбавленого будь – якого здорового глузду, а саме головне - голослівно – бездоказового обвинувачення мене полягає в тім, що у 2002 році я, нібито вступив у злочинний зговір із 2 іншими засудженими та так й не невстановленими слідством міфічними особами мешканцями Чехії, для вчинення торгівлі людьми пов’язаною із законним переміщенням їх через державний кордон України, для подальшого продажу та передачі іншим особам з метою сексуальної експлуатації. Що, нібито внаслідок цих злочинних дій, до Чехії нібито було продано 5 мешканок м. Славути Хмельницької обл., нібито по ціні за кожну жінку 2000 євро, яки нібито були одержані від невстановлених слідством міфічних мешканців Чехії, та нібито були розподілені між засудженими. Із матеріалами справи я ознайомлювався у термін 27 – 28.11.2004 р. «Обвинувальний висновок» був складаний слідчим Слободяном В.В. 01.12.2004 року й тому його не було у справі, під час мого ознайомлення із нею. Ані копії цього «Обвинувального висновку», ані повідомлення тодішнього Заст/Прокурора Хмельницької обл., Комуніцького О.В., якій затвердив цей «Обвинувальний висновок» 03.12.2004 р., про те, до якого суду направлена справа, я не одержав. Сам «Обвинувальний висновок» мені було вручено секретарем суду безпосередньо перед початком першого судового засідання. В результаті цих незаконних дій слідчого Слободяна В.В. та тодішнього Заст/Прокурора Хмельницької області Комуніцького О.В., я фактично був позбавлений мого законного права на звернення до Прокурора Хмельницької області із моїм запереченням та оскарженням цього «Обвинувального висновку».
 

Притягнення до кримінальної відповідальності та засудження мене як завідомо невинного, яке поєднане із обвинуваченням у вчиненні особливо тяжкого злочину, а також поєднане із штучним створенням доказів та іншою фальсифікацією, за що передбачена кримінальна відповідальність для слідчого та прокурора за ст. 372 ч.2 КК України та покарання 5 – 10 років позбавлення волі, неспростовно доводиться вже тими принциповими та основоположними фактами, наявними у матеріалах справи, що навіть не зважаючи на усі завідомо брехливі та голослівно – бездоказові висновки слідчих та судових органів Хмельницької області, ані досудовим слідством, ані 4 судовими провадженнями, ані дослідуванням, фактично не було здобуто та не було встановлено й тому не було пред’явлено ані мені, ані суду жодних законних ані факту, ані уліки, ані речового доказу:

• з одного боку, правдивості, джерела походження та доказової обґрунтованості первісних показів у досудовому слідстві штучно створених лжепотерпілих, їх справжнього, фактичного перебування у доказово – встановленому чеському місті та закладі, у певний час, на певних умовах, фактичної наявності у цьому закладі певних умов надання платних сексуальних послуг та умов сексуальної експлуатації, фактичного надання платних сексуальних послуг на умовах сексуальної експлуатації у приміщенні цього закладу саме лжепотерпілими та їх впізнання певними клієнтами цього закладу, фактичних наслідків так званої потерпілості лжепотрпілих, встановлених певних власників цього закладу, їх фактичних зв’язків із засудженими та хоча би одного встановленого факту грошових розрахунків між ними, через певні рахунки певних банків. Доказове встановлення цих фактів абсолютно правильно та мотивовано було передбачено вже на 10 день від порушення кримінальної справи, наявною у справі вказівкою досудовому слідству прокурора Драча І.В., від 13 серпня 2004 р., яка фактично не була виконана у повному обсязі по жодному пункту. Й тому усі ці докази, на здобуття яких вказав прокурор Драч І.В., у справі абсолютно відсутні;

• з іншого боку, у справі також абсолютно відсутні будь – які законні факти, уліки та докази, хоча би один з них, наявності в мене мотиву для вчинення злочину, складу злочину з мого боку та моїй вини, а головне – самої події злочину як такої, тобто хоча би одного доказово встановленого факту грошових розрахунків хоча би за одну особу між певним покупцем та певним продавцем та одержання мною будь – яких грошей від певної особи, у певній частці, у певний спосіб, у певний час та у певному місці. Усьому цивілізованому людству дуже добре відомий головний принцип будь – яких товаро – грошових відносин: Наявність попиту та пропозиції, гроші – товар – гроші. Не має грошей – не має товару й тому не має торгівлі. Виходячи із цього, визначити факт будь – якої торгівлі взагалі, можливо виключно й тільки при наявності грошових розрахунків по операції купівлі – продажу. Й тому, у справі також абсолютно відсутні будь – які законні факти, уліки та докази, хоча би один з них, обґрунтованості, всебічності, об’єктивності, переконливості, а головне – неспростовної доказовості хоча би одного пункту з висунутих мені обвинувачень та правомірності й законності притягнення мене до кримінальної відповідальності за те, до чого я ніколи не мав жодного фактичного відношення.

Чітке та зрозуміле пояснення вищенаведеного , полягає у Обвинувальному висновку від 01 грудня 2004 р. слідчого по справі, майора міліції Слободяна В.В., якій був керівником слідчої групи у складі 9 працівників міліції та 2 працівників СБУ. На стр. 1 абз. 5 цього документу, не маючи на то жодного законного права, Слободян визнав підозрюваних по справі, вже на другий день після порушення ним кримінальної справи, не інакше як ВИННИМИ!!! Хоча, відповідно ч.1 ст. 62 Конституції України, Презумпції невинності, та ч.2 ст.2 КК України винність громадянина України може бути визнана не слідчим та його керівництвом, не Прокурором та його керівництвом, і навіть не Президентом України, а виключно Судом і тільки Судом. Це найгрубіше, зухвале, цинічне, істотне, суттєве та упереджено – зацікавлене порушення досудовим слідством вказаних норм діючого законодавства України, та неприпустимо значного перевищення службових повноважень, після так званого «ретельного вивчення матеріалів справи», затвердив 3 грудня 2004 р. Заст/прокурора Хмельницької обл. Комуніцький О.В.. Після подібних злочинних дій, навіщо та кому потрібні будь – які докази та будь – якій суд взагалі, коли й без цього зайвого клопоту, вже на другий день, громадяни України вже визнані слідчим - винними???!!! Все як за часи сталінських репресій 36 – 39 років минулого сторіччя: донос, нічна трійка, винен і розстріл, давайте наступного. До речи, на той момент я ще не був учасником цієї кримінальної справи й це злочинне визнання слідчим Слободяном В.В. громадян України не інакше як винними, до мене не має жодного фактичного відношення. Також, Слідчий Слободян В.В., який був викликаний у судове засідання 01.03.2006 р. по цієї справі, фактично повністю це підтвердив його зізнанням в тім що, цитую із точністю до літери: «Здобуття та встановлення речових доказів не вважав за потрібне». З позиції Слободяна В.В. - все правильно: якщо винен, то навіщо докази? Також, він достатньо переконливо продемонстрував свою повну та абсолютну неспроможність чітко, впевнено як довести свою правоту та законність всіх своїх дій по кожному пункту його лжевстановлень та лжеобвинувачень, так і не зміг надати жодної конкретної та чітко - зрозумілої відповіді на жодне запитання до нього. Його голос був невпевненим та ледве чутним. Він постійно намагався ухилитись від прямих, чітких та повних відповідей. Саме так, як це робить школяр, який знову не виконав домашнє завдання. Ці свої «неймовірно талановиті та видатні професійні здібності», Слободян В.В. продемонстрував й під час його третього виклику до суду 5 грудня 2007 року. Це має ідентичну схожість з поведінкою слідчого Слободяна В.В., під час його першого виклику до судового засідання, ще на початку 2005 р., при якому було повністю доведено в судовому засіданні, цілком умисне та усвідомлене, грубе порушення слідчим Слободяном В.В. ст.19 та ч.1 ст. 128 КПК України, в частині повного ігнорування досудовим слідством факту нерозуміння письмової української мови інших засудженим та не надання їм перекладача. Чим слідчий Слободян В.В. зацікавлено і скористався. В цьому переконалися усі присутні в судовому засіданні. Водночас, в русі судових слідств було вставлено та неспростовно доведено те, що:

• усі лжепотерпілі не зверталися до правоохоронних органів за власною волею та бажанням на протязі 2 років;
• злісно ухилялися від їх явок у судові засідання й тому доставлялися до суду правоохоронними органами примусово, відповідно до багаточисленних Постанов суду;
• у суді 1 – ої інстанції повністю спростували їхні первісні, завідомо брехливі покази у досудовому слідстві, та цілком надумані, голослівно – бездоказові, штучно створені та божевільні лжевстановлення та лжеобвинувачення слідчого Слободяна В.В. та зізналися в тім, що надати ці завідомо брехливі покази їх примусили співробітник УСБУ у хмельницькій області;
• зізналися в тім, що в Чехії вони нібито так «неймовірно потерпіли», що за шість місяців свого перебування у цій країні одержали готівкою 4000 євро. Це було зізнання лжепотрпілої Новіцької (Іванової) С.В. у повторному судовому засіданні 19.02.2008 р., під головуванням Фурика Ю.П. Також, у цьому судовому засіданні, лжепотерпіла та міжнародна професійна повія Новіцька (Іванова) С.В. вперше зізналася в тім, що на початку 2002 року, ще до подій по моїй кримінальній справі, її як повію та з метою сексуальної експлуатації у м. Москві (Росія) на Леніградському шосе, продав ніхто інший як її чоловік Новіцький А.Є., який виявив настільки тверде бажання бути представником його безмежно коханої дружини вже по моїй кримінальній справі та з корисної ініціативи якого й була порушена ця кримінальна справа, в супереч бажанню його дружини, що жодного разу не з’явився у жодне судове засідання;
• за власною волею та бажанням, вони й дотепер є міжнародними професійними повіями, із досвідом міжнародної професійної проституції у м. Москві (Росія) на Леніградському шосе, в Чехії, в Польщі, на Кіпрі та у м. Стамбулі (Туреччина). Саме стамбульське вдосконалення ними їхньої майстерності повій було для них значно важливішим, ніж участь у судовому слідстві. Усі багаточисленні зарубіжні поїздки лжепотерпілих були підтверджені наявною у справі відповіддю Державного Комітету Прикордонної Служби України, № 1089, від 22.01.2008 р., на судовий запит № 51 від 20.12.2007 р. Головуючого у повторному судовому слідстві Фурика Ю.П.;
• на запитання головуючих Бацуци Т.М. та Фурика Ю.П. до лжепотерпілих, чи вважають вони себе потерпілими, чи вважають вони винними тоді ще підсудних, чи мають вони якісь претензії до підсудних, чи хтось погрожував їм та їх сім’ям, чи бажають вони заявити цивільні позови проти підсудних, чи бажають вони висловити їх власні думки, щодо обрання міри покарання підсудним, чи мають вони якісь речові докази вини підсудних, на усі ці запитання лжепотерпілі надали солідарну відповідь «НІ».

Матеріалами справи неспростовно доведено, що усі ці фактичні обставини та дії лжепотерпілих, які мають дуже важливе доказове значення для встановлення правди та істини, фактично не сумісні із діями справжніх потерпілих, які обв’язково, наполегливо та своєчасно намагалися би юридично – правового захисту їхніх порушених прав та покарання їхніх кривдників, не сумісні із поняттями справжніх потерпілості, уразливого стану, відчуття ошуканої, приниженої та ображеної людини. Таким чином, їхні покази в суді не підтвердили й не могли підтвердити жодного пункту зі штучно створених, цілком надуманих та голослівно - бездоказових висунутих мені обвинувачень.

Крім того, у судовому засіданні 24.01.2008 року засуджена жителька м. Славути Б.В.О., (вона не побажає оприлюднення її ім’я) яка водночас штучно визнана потерпілою проти її волі та всупереч її показів в суді, подолала природній жіночий сором та зізналася в тім, що підчас проведення оперативних заходів УСБУ Хмельницької обл. в м. Хмельницькому влітку 2004 року, вона була зґвалтована підставним провокатором нібито Кушніренком, якій визнав цей факт у судовому засіданні під головуванням Фурика тім своїм зізнанням, що сказав: «Все що я робив, я робив в інтересах справи». Також, у повторному засіданні апеляційного суду Хмельницької області, ця засуджена заявила про те, що саме у той період, коли Новіцьку продав до м. Москви її власний чоловік, цю засуджену також до Москви продала така сама як Новіцька, лжепотерпіла та професійна міжнародна повія Славіна (Мітченко) В.В.

В якості підставних свідків по епізоду № 3, у справі фігурують 6 мешканок Хмельницької області - Лахман Н.В., Бабійчук А.Ю., Резенчук А.Л., Максюк Л.Д., Вітвицька та Голубовська В.М. Так, в усіх своїх показах як у досудовому слідстві так й в суді, куди вони усі були доставлені правоохоронними органами примусово з підстав систематичного та злісного ухилення від явок до суду, солідарно підтвердили те, що вони є повіями підставного провокатора по цьому епізоду справи нібито «Кушніренко» а також те, що вони не знають мене, так як ніколи мене не бачили та не від кого, жодного разу не чули ані про моє ім’я, ані про моє прізвище. Навпаки, вони солідарно свідчили проти Козлова Л.Ю., замість якого мене було штучно введено у цей епізод справи, якого, разом із засудженим Б.О.С. (він також не побажає оприлюднення його ім’я), було затримано 03.08.2004 року, якій утримувався під вартою у ІТТ м. Хмельницького, на якого у справі наявна копія його внутрішнього паспорту АМ 516494, виданого Ленінським РУ ВС МВС України в дніпропетровській області, 16.11.2001 р. (стр. 12) із підробленою на неї пропискою саме під час тримання Козлова Л.Ю. під вартою, проти якого свідчили абсолютно усі учасники епізоду № 3, на якого прямо вказували наявні у справі довідка не тільки ВАТ «Телеком», а й мобільних операторів телефонного зв’язку, роздруківки телефонних розмов та 23 аудіо касети, які дублювали ці роздруківки. Козлов Л.Ю. жодного разу не з’явився у жодне судове засідання, куди постійно викликався в якості свідка. Про події цього епізоду справи, я вперше в житті дізнався вже з Постанови про притягнення мене до кримінальної відповідальності, від 17.11.2004 р. Водночас, цією самою Постановою, із усіма ознаками корупції, було закрито досудове провадження відносно Козлова Л.Ю., за стандартною, завідомо брехливою мотивацією – відсутністю в діях Козлова Л.Ю. складу злочину. Саме в день першого звільнення з під варти Б.О.С. 16.02.2005 р., Козлов Л.Ю. негайно та дуже підозріло вилетів літаком з території України до Ізраїлю як громадянин Ізраїлю. Цей факт був встановлений у судовому засіданні повторного судового слідства, під головуванням Фурика Ю.П., наявною у справі відповіддю СБУ № 72/15860, від 19.02.2008 р.

У повторне судове слідство під головуванням судді Фурика Ю.П., Резенчук А.Л., Максюк Л.Д., Вітвицька та Голубовська В.М. повторно доставлялися примусово, а щодо Голобовської В.М., Головуючий Фурик Ю.П. оголосив у судовому засіданні наявну у справі довідку з міліції, згідно якої Голубовська В.М. підозрюється у вживанні наркотиків. Лахман Н.В. та Бабійчук А.Ю. взагалі не з’явилися у повторному судовому слідстві, тому що вони зізналися у попередньому судовому слідстві під головуванням судді Бацуци Т.М. в тім, що вони були засуджені за жорстоке вбивство людини, лише на один рік умовного покарання. Постановою у повторному судовому слідстві Головуючого Фурика Ю.П., до Протоколу судового засідання був приєднаний Вирок Міськ/районного суду Хмельницької області від 21.04.2005 р., Головуючий Панасюк В.А., судова справа № 1 – 389 – 05, за яким Лахман Н.В. та Бабійчук А.Ю. були визнані винними у вчиненні ними жорстокого вбивства людини, за що були засуджені за ст.ст. 115 ч.1, 125 ч.1 та 396 ч.1 КК України, на один рік із іспитовим строком, без позбавлення волі. Крім того, цей Вирок виявився неспростовним доказом незаконної участі Лахман Н.В. та Бабійчук А.Ю. у цьому епізоді справи, так як у цей час вони фактично утримувалися під вартою в межах слідчих дій за фактом вчиненого ними вбивства й саме у цей час вони були незаконно залучені в якості підставних свідків для участі в оперативних заходах по зовсім іншій справі, тобто № 25/0756 епізод № 3, на оперативні заходи по якому, Лахман Н.В. та Бабійчук А.Ю. незаконно доставлялися з СІЗО № 29 м. Хмельницького . Питання про продовження терміну тримання під вартою Лахман Н.В. та Бабійчук А.Ю., у той час вирішив ніхто інший, як Головуючий вже по моїй кримінальній справі Фурик Ю.П.

У повторному судовому слідстві під головуванням Фурика Ю.П., у судовому засіданні 05.12.2007 року був встановлений та неспростовно доведений факт службової підробки цих 23 аудіо касет та відео касети. В результаті цього, зміст цих касет не відповідав змісту їхніх роздруківок, так як після так званого «дослідування» з переважної більшості цих касет звуковий сигнал зник взагалі. На підставі цього та інших встановлених фактів службової підробки, Головуючий Фурик Ю.П. оголосив Постанову, за якою доручив мені, підсудному, повторно ознайомитися із матеріалами справи та знайти в ній інші місця її підробок та фальсифікацій. По «РЕЗУЛЬТАТАМ ознакомления и изучения мною материалов уголовных дел №№ 25/0756 и 56/0036, в период 14 – 16.04.2008 г., в помещении Гор/раойнного суда в г. Хмельницком» – (від 12.05.2008 р.), виконано російською мовою, з метою розуміння засуджених Б.О.С. та Б.В.О., мною були оголошені у судовому засіданні 49 фактів службових підробок та фальсифікацій матеріалів справи, які були приєднані до неї.

Ще у досудовому слідстві у 2004 році та у подальших судових інстанціях, я неоднарозово вказував на те, що у справі фактично наявна інша версія, яка прямо вказує на те, що справжня торгівля людьми відбувається у м. Славуті, а не в м. Києві, з наступних фактів, а саме:

А). всі, так звані, «потерпілі» пов’язані між собою одним регіоном - м. Славутою Хмельницької області; Б). всі, так звані, «потерпілі» проходять по однієї схемі: Б - 1). перебування в Чехії, а перед тим - попередній досвід проституції за кордоном в інших державах; Б - 2). жодного звернення до чеської поліції чи Посольства України в Чехії, про надання захисту чи будь – якої допомоги; Б - 3). депортації з Чехії та зміни прізвищ, з метою уникнення, оманним шляхом, перешкод для подальших поїздок за кордон, з метою подальшого продовження заняття міжнародною, професійною проституцією; Б - 4). після, штучно надуманої «потерпілості» в Чехії, яка ані ким та ані чим не була доведена жодним речовим ані фактом, ані улікою ані доказом, усі так звані «потерпілі», так само як і в Чехії, не звернулися одразу, за власною ініціативою, до правоохоронних органів України, а навпаки – й дотепер знову пов’язані між собою одним регіоном – відтепер вже середземноморським, де в Туреччині та на Кіпрі знову продовжують займатись неоподаткованою професійною, міжнародною проституцією. Також, усі так звані «потерпілі», абсолютно відверто, чомусь не розраховували на їх виклик до суду. Тому, штучна поява у попередній справі ім’я Юля має з вищенаведеними обставинами прямий, логічний зв’язок.

Але, на превеликий жаль, усі ці мої доводи були солідарно проігноровані органами досудового слідства, прокуратури та судовими органами Хмельницької області, без жодних пояснень та мотивації. У доказове підтвердження актуальності цієї версії, Вироками Славутського районного суду Хмельницької обл., від 18.06.2008 р., судова справа № 1 – 73/2008, Головуючий Ройк О.Р. та від 15.10.2008 р., Головуюча Цермолонська Л.С., було визнано винними та засуджено за таким самим обвинуваченням як й мене, за ст. 15 ч.1, ст. 149 ч.2, ст. 149 ч.2 КК України, двох жительок м. Славути Хмельницької обл., Клавдію Іщук і Наталю Миколайчук та громадянина Туреччини Ахмеда Челікера (01.09.1967 р.н., закордон/ паспорт TR – P 208400, мешканця м. Стамбулу (Туреччина), затриманого у аеропорту м. Хмельницького 25.07.2007 р. правоохоронними органами Хмельницької області) із схожими обставинами: відправлення жінок до м. Москви (Росія) для роботи повіями на Ленінградському шосе, до Чехії, до м. Стамбулу (Туреччина) та інших країн Середземномор’я. Вказані засуджені особи дуже добре знають Новіцьку (Іванову) С.О. та її чоловіка Новіцького А.Є., Славіну (Мітченко) В.В. та їх стійке заняття професійною, міжнародною проституцією у м. Москві (Росія) на Ленінградському шосе, у Чехії та у м. Стамбулі (Туреччина). Громадянин Туреччини Ахмед Челікер повідомив, що неоднарозово приїздив до м. Славути, де Клавдія Іщук та Наталя Миколайчук (які самі займалися у свій час професійною, міжнародною проституцією у Туреччині) познайомили його із Славіною (Мітченко) В.В., Новіцькою (Івановою) С.О. та Новіцьким А.Є., який наполегливо пропонував Ахмедові Челікеру організувати канал продажу у Туреччині жінок з м. Славути, в якості повій. Також, Ахмед Челікер повідомив, що неоднарозово бачив у м. Стамбулі (Туреччина) Славіну (Мітченко) В.В. та Новіцьку (Іванову) С.О. і йому дуже добре відомо, що там вони обидві займаються проституцією й у якому стамбульському закладі. Цю інформацію я одержав безпосередньо від громадянина Туреччини Ахмеда Челікера, із яким я перебував під вартою у одній камері № 29 СІЗО № 29 м. Хмельницького, у термін 22.09. – 09.12.2008 року. Навіть, наші «Обвинувальні висновки» виявилися схожими фактично в усьому, як «дві краплі води». Навіть в тім, що хоча й були затверджені у різні часи, але одною й тою самою особою – колишнім Заст/Прокурора Хмельницької обл., Комуніцьким О.В. Якщо ознайомитися із біографічними даними Начальника УМВСУ у хмельницькій області, генерал – майора міліції Гаврилюка В.І., одразу стане зрозумілим, чому відносно мене фактично були порушені наступні норми чинного законодавства України, а саме:

1.1. Конституції України (6), а саме: ст. 3, ст. 8 ч.ч. 1 та 2, ст. 40, ст. 62 ч.ч. 2 та 3, ст. 68, ч. 3 ст. 121; 1.2. КПК України (46), а саме:

1). ст. 2; 10). ст. 54 ч.2 та п.п. 2-1) та 4); 19). ст. 72;
2). ст. 4; 11). ст. 58 ч.1; 20). ст. 74 ч. 2;
3). ст. 6 п.п. 1) та 2); 12). ст. 60 ч.ч. 4), 5 та 6; 21). ст. 78;
4). ст. 15; 13). ст. 64; 22). ст. 83;
5). ст. 19; 14). ст. 65; 23). ст. 92 ч. ч. 1 та 5;
6). ст. 22; 15). ст. 66; 24). ст. 94 ч. 6;
7). ст. 23; 16). ст. 67; 25). ст. 99 ч. 1;
8). ст. 25 ч. 2; 17). ст. 68 ч. 3; 26). ст. 100 ч. 3;
9). ст. 52 – 1, абз. 1,2,10 та 11; 18). ст. 69 – 1 п. 9); 27). ст. 107 ч ч. 1 та 3;

28). ст. 110 ч.ч. 1 та 2; 37). ст. 223 ч.2; 29). ст. 114 ч.1; 38). ст. 227 п.п. 1),2), 4),9), 11) та ч.3;
30). ст. 114 – 1 ч. 1; 39). ст. 228 ч.ч. 1) – 3), 6), 7), 10) та 11); 31). ст. 128; 40). ст. 229 ч. 3); 32). ст. 129; 41). ст. 232 ч. 2; 33). ст. 131; 42). ст. 235; 34). ст. 141 ч. 2; 43). ст. 334; 35). ст. 175 ч. 4; 44). ст. 370 ч.2 п.5; 36). ст. 213; 45). ст. 374 п.п. 1), 3), 4) та ч.ч.2 та 7; 46). ст. 375 ч.ч. 1 та 2.
 

1.3. Закону України про Прокуратуру (5), а саме: ст.ст. 4 п.2); 6 п.п.2) – 4); 8; 29 п.3); 32 та 36 ч.2

ДЖЕРЕЛО:

1.  Офіційний веб – сайт МВС України: http://mvs.gov.ua/mvs/control;
2. Закладка – СТРУКТУРА, посилання – ТЕРИТОРІАЛЬНІ ПІДРОЗДІЛИ: http://mvs.gov.ua/mvs/control/main/uk/publish/article/67339;jsessionid=3E2B3A2C20D13F36664B4B486439DC36;
3.   Сторінка сайту: Територіальні підрозділи МВС України у областях. 24 УМВС України в Хмельницькій області 29000, м. Хмельницький, пров. Військоматський, 3 http://mia.km.ua  

ГАВРИЛЮК ВОЛОДИМИР ІВАНОВИ
Начальник УМВС України в Хмельницькій області, генерал-майор міліції, заслужений юрист України, почесний працівник МВС України. Народився 12 квітня 1954 року в с.Зіньків Віньковецького району Хмельницької області. В 1971-1972 рр. навчався у Хмельницькому кооперативному технікуму. З 1972 до 1974 року проходив службу в Збройних Силах СРСР. У 1975-1976 рр. працював ревізором Староушицького радгоспкоопу Кам‘янець-Подільської райспоживспілки Хмельницької області. Службу в ОВС розпочав у 1976 році з посади інспектора групи боротьби з розкраданням соціалістичної власності Кам‘янець-Подільського райвідділу внутрішніх справ Хмельницької області. З 1981 до 1982 рр. – старший інспектор групи БРСВ Кам‘янець-Подільського РВВС Хмельницької області. З 1982 до 1990 рр. – старший інспектор відділу БРСВ УВС Хмельницької області. У 1990-1994 рр. – начальник Новоушицького РВВС Хмельницької області З 1995 до 1996 рр. – начальник Кам‘янець-Подільського МВ УМВСУ в Хмельницькій області. З 1996 до 2003 рр. – заступник начальника УМВСУ в Хмельницькій області. З 2003 до 2004 року – перший заступник начальника – начальник штабу УМВСУ в Хмельницькій області. З 2004 до 2005 р.р. – начальник Департаменту документального забезпечення та режиму МВС України. З 2005 до 2007 рр. – начальник УМВС України в Хмельницькій області. З січня до травня 2007 року – начальник УМВС України в Тернопільській області. З 2007 до 2008 рр. – начальник Департаменту боротьби зі злочинами, пов‘язаними з торгівлею людьми МВС України. З січня 2008 року знову очолив УМВС України в Хмельницькій області (Джерело: http://mia.km.ua/gavrilyuk.htm).

ВИСНОВОК
1. Відповідно до фактично зазначених на державному, офіційному веб – ресурсі http://mia.km.ua/gavrilyuk.htm біографічних даних Начальника УМВС України в Хмельницькій області, генерал-майора міліції, заслуженого юриста України, почесного працівника МВС України – Гаврилюка В.І., зазначений державний посадовець не має не тільки вищої юридичної освіти, що є обов’язковим для вищого керівного офіцерського складу таких органів, а й будь – якої вищої освіти взагалі. Тим більше, що звання генерала міліції можна одержати тільки після закінчення Академії МВС України.
2. Цей факт викликає, достатньо мотивовані та очевидні, сумнів та підозру у неухильному дотриманні керівництвом МВС України норм чинного законодавства України, в частині критеріїв кадрових призначень на державні, керівні посади обласного значення та відповідальності, а також ступень професійної, тобто і насамперед – юридично - правової компетенції Гаврилюка В.І. та його відповідності займаній посаді і званням та рангам, одержаним ним від держави.
3. Так як, вищезазначена інформація вільно доступна будь – якому користувачеві Інтернету не тільки в Україні, а й поза її межами, то дана, фактична наявна інформація значною мірою дискредитує та наносить істотну і суттєву шкоду державній владі України, в частині державної кадрової політики, щодо рівня професійних відповідності та придатності державних службовців України.
  4. Крім того, дані про те, що «З 2007 до 2008 рр. – начальник Департаменту боротьби зі злочинами, пов‘язаними з торгівлею людьми МВС України» є прямим доказом того, що цю посаду Гаврилюк В.І. одержав саме після моєї кримінальної справи та справи громадянина Туреччини Ахмеда Челікера. Виходячи з матеріалів моєї справи, наявні усі ознаки наявності у хмельницькій області стійкого злочинного угруповання, замовником у якому є УМВСУ, організатором є Прокуратура та слухняним й кишеньковим виконавцем – судові органи Хмельницької області. Розподіл ролей – відповідно до відомчих повноважень та займаних посад. Мотив та подія злочинів - Систематичне розкрадання держави, тобто пограбування народу України в особливо великих розмірах, у вигляді необґрунтованого та незаслуженого й тому незаконного одержання сумарного еквіваленту посадових окладів, премій, доплат, подяк, підвищень у званнях, в службових посадах та рангах, цінних подарунків, додаткових соціальних пільг та інших заохочень, передбачених для державних службовців, за рахунок надання державі завідомо неправдивих та фальшивих звітів про так званий «підвищений відсоток розкриття злочинів», сама подія яких фактично ніколи у житті не відбувалася. Таким чином, під безпосереднім керівництвом Начальника УМВС України в Хмельницькій області, генерал-майора міліції, заслуженого юриста України, почесного працівника МВС України – Гаврилюка В.І., у 2004 р. у хмельницькій області фактично були відпрацьовані технології створення потенційних вбивць на замовлення, так як: Відтепер, хто в Україні ( мабуть сам Гаврилюк В.І. чи Міністр ВС України Луценко Ю.В., чи мабуть сам Гарант Конституції, який пропонував українському парламенту кандидатуру Луценка Ю.В., чи всі вони разом) зможе впевнено спростувати та взяти на себе відповідальність перед громадянами України за те, що в хмельницькій області цілком можливе вчинення вбивства людини, навіть групою осіб, під гарантованим прикриттям так званих «правоохоронних органів та Прокуратури», маючи на меті, упереджено заздалегідь, вже після вчинення вбивства та знаходячись під вартою, швиденько підписати «Протокол про надання допомоги співробітникам СБУ у документуванні» та виконати роль підставних свідків зовсім по іншій справі, і завдяки цього, одержати за вчинене вбивство людини, міру покарання лише один рік умовно. А після скінчення терміну умовного покарання, знову спокійно вбивати людей. Чи не визначає це, що при подібних обставинах, за вчинення терористичного акту із масовими людськими жертвами, можна одержати міру покарання лише до трьох років умовно. Відтепер, хто в Україні ( мабуть сам Гаврилюк В.І. чи Міністр ВС України Луценко Ю.В., чи мабуть сам Гарант Конституції, який пропонував українському парламенту кандидатуру Луценка Ю.В., чи всі вони разом) зможе надати певні гарантії та взяти на себе відповідальність перед громадянами України за те, що ця дуже зручна технологія не буде використана, так званими «правоохоронцями» Хмельницької області, для вчинення вбивств на замовлення. Особливо, у переддвірр’я та під час чергових виборів в Україні. Відтепер, хто в Україні зможе надати певні гарантії та взяти на себе відповідальність перед громадянами України за те, що прикриваючись виключно так званими невставленими особами чи обставинами, голослівно – бездоказовими показами осіб із відверто аморальними і антисуспільними принципами та, виключно суб’єктивними, особистими припущеннями осіб, із дуже сумнівним рівнем інтелектуального розвитку, ерудиції та професійної компетентності, не буде голослівно – бездоказово, обвинувачено навіть самого Гаранта Конституції України, у злочинній діяльності на користь, обов’язково невстановленої, ворожої інопланетної цивілізації, метою якої є повне знищення людства, а також у систематичному одержуванні обвинуваченим, за цю злочинну діяльність, грошових винагород в особливо небезпечних великих розмірах, від також, обов’язково невстановлених, інопланетних прибульців.

Здобуття та встановлення речових доказів обвинувачення не є потрібним, так як усім має бути зрозуміло і без доказів, що Чорнобильська катастрофа, природні катаклізми, глобальне потепління, СНІД, «пташиний та свинячий грип», військові конфлікти, ісламський тероризм, сомалійське піратство, світова економічна криза та багато іншого – все це справа рук обвинуваченого.  

26.06.2009 р., я звернувся до Прокурора м. Києва Блажівського Є.М. із Заявою про порушення кримінальних справ по 47 наведених мною, неспростовно - доведених фактах та притягнення до кримінальної відповідальності 11 мешканців Хмельницької області, за ознаками вчинення ними низки злочинів, передбачених ст.ст. 15 ч.2, 149 ч.3, 152 ч.2, 212 ч.2, 383 ч.2 та 384 ч.2 КК України, в редакції цього закону від 05.04.2001 р., додаток до Заяви на 255 аркушах доказового матеріалу (Поштове повідомлення № 8185011, було одержано Прокуратурою м. Києва 30.06.2008 р.). На цю мою Заяву, я одержав 08.07.2009 року відповідь прокурора відділу з питань розгляду листів та прийому громадян Прокуратури м. Києва Г. Чепіжака, № 19 р від 03.07.2009 р. У цій відповіді, мене було повідомлено про надсилання моїй Заяви за належністю до Прокуратури Хмельницької обл., для організації перевірки та прийняття рішення. Також, обов’язок повідомити мене про прийняте рішення був покладений на Прокуратуру Хмельницької області. При цьому мені було роз’яснено, що місцем провадження досудового слідства є район або місце вчинення злочину.  

13.07.2009 р., я звернувся до Генерального Прокурора України Медведька О.І. із моєю черговою Заявою, у додатку до якої представив копії відповідей 5 прокурорів (Поштове повідомлення № 7941513, було одержано ГПУ 15.07.2009 р.), у якій я мотивував та обґрунтував мою незгоду та заперечення вищезазначеного рішення прокурора Г.Чепіжака, та заявив про мою повну й абсолютну недовіру будь – яким правоохоронним та судовим органам Хмельницької області, включно й Прокуратуру Хмельницької області, а також про мій категоричний відвід будь – якому з зазначених органів, в частині розгляду по суті моїй Заяви, від 26.06.2009 р., та трьох моїх ранішніх, попередніх звернень до Генеральної Прокуратури України, на які я вказав у цій моїй Заяві. Також я завив про те, що за сукупністю усіх вищезазначених обставин, я категорично заперечую та не бажаю розгляду по суті моїй Заяви, від 26.06.2009 р., та трьох моїх вищезазначених звернень до Генеральної Прокуратури України, будь – якими органами Хмельницької області та наполягав на скасуванні вищезазначеного рішення прокурора відділу з питань розгляду листів та прийому громадян Прокуратури м. Києва Г. Чепіжака, № 19 р від 03.07.2009 р., та порушенні вищезазначених кримінальних справ Прокуратурою м. Києва.  

В якості додатку до моїй вищевказаної Зави від 13.07.2009 р., я звернувся до Медведька О.І. із моєю Скаргою № 3, від 03.08.2009 р., (Поштове повідомлення № 9078886, було одержано ГПУ 05.08.2009 р.), у якій я чітко та твердо підтвердив цю мою позицію, докази якої я представив у додатку до Скарги № 3.  

За цей час, я одержав відповідь Начальника відділу Прокуратури Хмельницької області М. Бровчука, № 04/2 – 0204 – 09 від 24.07.2009 р., завідома необґрунтованість, голослівність, некомпетентність та неправдивість якої була мною передбачувана та очікувана завчасно, на що я прямо вказав у моїй останній Заяві до Вас від 13.07.2009 р., стр.2 абз.1. Так, М. Бровчук вказує на те, що зазначені мною факти, нібито «були» предметом дослідження у процесі судового розгляду справ. І так як, Ухвалою Апеляційного суду Хмельницької обл., від 09.12.2008 р., мене та інших підсудних було засуджено, то й підстав для розгляду 47 фактів, зазначених у моїй Заяві від 26.06.2009 р., нібито не має. Фактично, зазначена відповідь М. Бровчука є черговим, додатковим та неспростовним доказовим підтвердженням достатньо - мотивованої обґрунтованості відсутності в мене жодної підстави довіряти Прокуратурі Хмельницької області. На ці обидва мої вищезазначені звернення до Медведька О.І., я одержав дві, абсолютно однакові по формі та по суті відповіді В.О./начальника Головного Управління підтримання державного обвинувачення в судах Генеральної Прокуратури України О. Микитенко, № 09/1 – 23793 – 08 від 14.08.2009 року та Заст/Генерального Прокурора України В. Кудрявцева, № 09/1 – 23793 – 08 від 09.09.2009 р., які фактично та по суті продублювали вищезазначену відповідь Начальника відділу Прокуратури Хмельницької області М. Бровчука, № 04/2 – 0204 – 09 від 24.07.2009 р., без жодної перевірки зазначених мною 47 фактів та повному ігноруванні матеріалів, копії яких були представлені мною у додатках до моїх вищезазначених Заяви від 13.07.2009 року та Скарги № 3 від 03.08.2009 р.  

Фактично, суть цих моїх звернень була принципово неправильно визначена та розтлумачена, так як на моє глибоке переконання, по суті цих мох звернень до ГПУ, їх найретельніший розгляд за належністю підлягав Головним Управлінням захисту конституційних прав і свобод громадян Генеральної Прокуратури України, а не В.О./начальника Головного Управління підтримання державного обвинувачення в судах Генеральної Прокуратури України О. Микитенко. Так як по суті цих моїх звернень ще не відбулося жодної фактичної процесуальної дії, то й не було жодної юридично – правової підстави для розгляду по суті мох усіх вищезазначених звернень до ГПУ саме Головним Управлінням підтримання державного обвинувачення в судах Генеральної Прокуратури України, за фактичної відсутністю предмета підтримання, тому що ніяких державних обвинувачень поки ще не висунуто жодній з 11 вказаних мною осіб і з цих обставин фактично не має що підтримувати. Й тому абсолютно природно неправильним результатом цього є те, що ці відповіді О. Микитенко та В. Кудрявцева є черговим набором стандартних, загальних та однобічних фраз, голослівно – бездоказовою формальною відпискою і не більше того, а їхні не належні мотивація та нібито доводи не мають ані чого спільного ані з суттю моїй Заяви від 26.06.2009 р., ані з навіть на половину сфальсифікованими матеріалами справи й Протоколами судових засідань, а також із справжніми процесуальними подіями, задокументованими цими, навіть сфальсифікованими матеріалами.

Враховуючи суть мотивації відповідей О. Микитенко та В. Кудрявцева, то вона фактично полягає в тому, що: так як я є засудженим (законно чи незаконно – це нікого не цікавило одразу та й не цікавить зараз), внаслідок чого на мене незаконно, фактично навішано тавро злочинця, торгівця людьми, то це тавро має залишатися на мені довічно, без права на справедливий суд та на поновлення моїх поруганих честі, гідності та імені. Така мотивація фактичної відмови мені у порушенні кримінальних справ проти 11 осіб, не передбачена жодною правовою нормою чинного кримінально – процесуального законодавства України й тому є незаконною. А також, така мотивація фактично є грубим порушенням норм ст.ст. 8 ч.2 та ст.55 Конституції України, якими передбачено право кожної людини звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод та право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, ст. 94 КПК України, якою передбачені підстави для порушення кримінальних справ та ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав людини та основних свобод, від 04.11.1950 р. та ратифікованою Верховною Радою України 17.07.1997 р., якою передбачено право людини на справедливий суд у продовж розумного строку. Також, у цих відповідях О. Микитенко та В. Кудрявцева явно вбачаються ознаки упередженої зацікавленості у приховуванні від правосуддя України справжніх злочинів та залишенні без заслуженого покарання справжніх злочинців, в діях яких явно вбачаються ознаки істотної соціальної небезпеки для суспільства, що прямо суперечить головному завданню Генеральної Прокуратури України – здійснення нагляду та контролю за додержанням законності в Україні, а також принциповій позиції Президента України Ющенко В.А., яка полягає в тім, що жоден злочин не повинен залишитися безкарним, так як ЗЛО завжди повинно бути покараним.
Невже ж О. Микитенко та В. Кудрявцеву не зрозуміло дуже просту річ: якби я насправді вчинив хоча би одну незаконну дію, то яким ідіотом треба бути, щоби після того ще й наполегливо скаржитися до Генеральної Прокуратури України. А з іншого боку, мені самому ніяк не зрозуміло те, якщо мене незаконно та безпідставно засуджено та покарано фактично як завідомо невинного тільки з наклепу та наговору, без жодного наявного у справі законного доказу моїй вини, то на підставі якої юридично – правової норми чинного законодавства України не можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності, засуджені та покарані, так само як і я, ті особи, які вчинили не тільки цей наклеп та наговір, а й ще більше значимі та тяжкі злочини ???!!!

Також, у цих відповідях, крім інших доводів фактичної відмови у задоволенні моїх звернень до ГПУ щодо порушення вищевказаних кримінальних справ проти 11 осіб, О. Микитенко та В. Кудрявцев послалися на, цитую із точністю до слів: «Постанову судді Верховного Суду України, від 29.05.2009 р., якою відмовлено у витребуванні кримінальної справи». Щодо обґрунтованості та відповідності цього посилання О. Микитенко та В. Кудрявцева до суті та предмету усіх моїх звернень до ГПУ, в мене виникли істотні та суттєві сумніви з наступних фактичних обставин, а саме:

1. Про вказану Постанову судді Верховного Суду України, від 29.05.2009 р., я вперше дізнався з вищевказаних відповідей О. Микитенко та В. Кудрявцева й до цього часу, про сам факт існування цієї Постанови, а також про чиїсь процесуальні дії, на підставі яких була винесена ця Постанова, мені ані чого не було відомо;

2. О. Микитенко та В. Кудрявцев не вказали ані П.І.Б. цього судді Верховного Суду України, ані номеру цієї його Постанови, ані не надали мені копію самої цієї Постанови;

3. Нормами ч.ч.2 та 3 ст. 386 КПК України передбачено, що касаційні скарги і подання на ухвали апеляційного суду, постановлені ним у апеляційному порядку, можуть бути подані протягом шести місяців і що протягом цього строку справа ніким не може бути витребувана із суду, який виконує судове рішення, за винятком суду касаційної інстанції. Нормами ч.ч.2 та 3 ст. 388 КПК України передбачено, що справа може бути передана у продовж шести місяців, виключно й тільки для касаційного розгляду. Відповідно до вищевказаних законодавчих норм КПК України та дати винесення вищевказаної Ухвали Колегії суддів судової палати по кримінальних справах Апеляційного суду Хмельницької області, від 09.12.2008 року, останній день подання касаційних скарг і подання на вищевказану Ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 09.12.2008 р., був 09.06.2009 року. Таким чином, до 09.06.2009 р. моя кримінальна справа не могла бути витребувана ані ким, крім Верховного Суду України, як касаційною інстанцією. Виходячи з цього, Постанова судді Верховного Суду України, від 29.05.2009 р., на яку посилаються О. Микитенко та В. Кудрявцев, була винесена на 12 днів раніше скінчення терміну подання касаційних скарг. Також, враховуючи термін набрання законної сили вищевказаної Ухвали Апеляційного суду Хмельницької області, відповідно до норми ч.2 ст. 386 КПК України, то останній день подання касаційних скарг і подання на цю Ухвалу був значно пізніше, ніж 09.06.2009 р.

При подібних фактичних обставинах, цілком об’єктивно та мотивовано виникає дуже підозріле запитання, а саме: хто саме та з якого приводу звернувся до Верховного Суду України із завідомим, істотним та суттєвим порушенням вищевказаних норм КПК України, на що виходячи із посилання О. Микитенко та В. Кудрявцева й було вказано вищезазначеною Постановою судді Верховного Суду України, від 29.05.2009 року.

Вказані відповіді О. Микитенко та В. Кудрявцева послужили підставою для моїй чергової, вже четвертої Скарги до Генерального Прокурора України Медведька О.І., від 17.09.2009 р. та мого звернення до Голови Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України Короткевича М.Є., від 09.10.2009 р., щодо надсилання мені копії вищевказаної Постанови судді Верховного Суду України, від 29.05.2009 р., на яку посилаються О. Микитенко та В. Кудрявцев, а також про роз’яснення мені які саме та кого саме фактичні дії з’явилися підставою для винесення вищевказаної Постанови судді Верховного Суду України, від 29.05.2009 року. Відповіді на ці мої звернення я ще не одержав. До речі, на офіційному веб – ресурсі Генеральної Прокуратури України (http://www.gp.gov.ua/), у розділі «Про прокуратуру» зі сторінки «Структура Генеральної Прокуратури України» (http://www.gp.gov.ua/ua/structure_gpu.html) зник перелік Управлінь ГПУ, дані про їх керівників та контактні дані. Замість цього, є тільки біографічні дані самого Генерального Прокурора України Медведько О.І. Це унеможливлює правильне та належне визначення звернення громадян України до Генеральної Прокуратури України, а також визначає, що Структурою Генеральної Прокуратури України є особисто і одноосібно Генеральний Прокурор України Медведько О.І. Також, по вказаних телефонах для звернення громадян, 280 – 10 – 20 та 280 – 08 – 84 ніхто та ніколи не відповідає.

Тяжкі наслідки для мене та для моїй сім’ї, які я вказав у моїй Заяві, від 26.06.2009 р., до Прокурора м. Києва Блажівського Є.М.

1. Ані я, ані члени моєї сім’ї й досі не можемо позбутися відчуття нестерпних приниження та образи, у термін від 12.08.2004 року та й дотепер, після того, як у нашу квартиру саме вторглися, без нашого дозволу та проти нашої волі, злі люди із злими намірами з метою проведення, абсолютно безпідставного, необґрунтованого, а головне – абсолютно бездоказового й тому незаконного обшуку, перебирали та нишпорили по наших особистих речах своїми брудними лапами. Так як під час проведення цього обшуку, я знаходився у службовому відряджені у м. Кракові (Польща) разом із нашим старшим сином, то під час проведення цього обшуку, моя дружина із тоді ще 2 – ох річною нашою дочкою, залишилися абсолютно беззахисними перед беззаконням, нахабством, грубістю та цинізмом з боку обшукової групи. Моя дружина, яка ніколи в житті навіть не спілкувалася із співробітниками міліції, знаходячись у подавленому стані та глибокій депресії на протязі пів року, від переляку та одержаного психологічного шоку, ледве не збожеволіла. Цей обшук, моя дружина сприйняла до болі близько до серця, як моральне зґвалтування її особисто та нашої оселі. Я й досі нестерпно страждаю від того, що у той момент, я не міг захистити моїх дружину та малолітню дочку від безкультурних та невихованих нахаб та грубіянів у офіцерських, міліцейських погонах з м. Хмельницького.
    

2. Під час досудового слідства у 2004 р., я одержав перший потужний морально – психологічний шок, від відвертих та неприхованих фальсифікацій та службових підробок матеріалів справи, штучного створення обвинувачень та їх доказів слідчим Слободяном В.В., а також від того, що під час мого ознайомлення із матеріалами кримінальної справи № 25/0756, у термін 27 – 28.11.2004 р, саме 27.11.2004 року мене майже не було застрелено з табельної зброї п’яним колегою слідчого Слободяна В.В. прямо у його кабінеті, що супроводжувалося такими матерними виразами на мою адресу, яких я ніколи в житті не чув. Знаходячись у приміщені УБОЗу УМВСУ у Хмельницькій обл., я був позбавлений можливості не тільки захистити своє життя, честь та гідність, а й надати негайну та відчутну відсіч п’яному негідникові. Не має слів, щоби висловити увесь ступень нервового перевантаження у тій ситуації, обурення та нелюдських зусиль та насилля над собою, яки я був змушений спрямувати на стримання себе в межах закону.

3. Після притягнення мене до кримінальної відповідальності 17.11.2004 року, за ст.ст. 15 ч.2, 149 ч.2 та 149 ч.2 КК України по кримінальній справі № 25/0756 та передачі її для подальшого розгляду до Міськ/районного суду Хмельницької обл., моє керівництво було змушено відсторонити мене від співробітництва із іноземними посольствами, так як це неприпустимо для особи, яка є обвинуваченою у торгівлі людьми та від супроводу туристичних груп, в якості керівника туристичних груп, так як від 17.11.2004 р., я знаходився на підписці про невиїзд. Зазначені обставини унеможливили подальше виконання мною моїх прямих службових обов’язків комерційного директора ТОВ «ДУКАЧ», що адекватно та відчутно відобразилося на моїй заробітній платні. Але, й цих вжитих заходів виявилося недостатньо, так як з часом Консульським відділом Посольства Чеської республіки в Україні в м. Києві було зауважено керівництву ТОВ «ДУКАЧ» про неприпустимість акредитації в чеському Посольстві туристичної фірми – оператора, комерційний директор якої є підсудним за обвинуваченням у торгівлі людьми. Тому, з метою запобігання позбавлення ТОВ «ДУКАЧ» акредитації не лише у чеському Посольстві, а й у Посольствах інших держав, керівництво ТОВ «ДУКАЧ» було змушено не тільки звільнити мене у 2005 році, а й повністю ліквідувати ТОВ «ДУКАЧ». З цих обставин, у мене не збереглося жодних документів щодо моїх доходів у ТОВ «ДУКАЧ» й тому я не можу обґрунтовано та доказово заявити про нанесення мені істотної матеріальної шкоди. Після звільнення з ТОВ «ДУКАЧ», я працюю страховим агентом – консультантом у ЗАТ СК «ИНПРО». Моя успішна кар’єра у міжнародному туризмі була знищена на завжди, а моє чесне та добропорядне ім’я було зкомпроментовано та змішано із брудом.
    

4. У продовж протиправних дій співробітників УМВСУ у Хмельницькій обл., перед судовим засіданням 21.12.2005 р. по кримінальній справі № 56/0036 Гуменюк (Шкітіної) Ю.І., прямо у приміщені Міськ/районного суду Хмельницької обл., мені було нанесено професійний удар у «сонячне сплетіння» співробітником ВБЗПТЛ УМВСУ у Хмельницькій обл., капітаном міліції Грабовським В.С. при прямому сприянні його підручного майора Берладіна М.І., тільки за те, що я намагався одержати підтвердження законності дій означених осіб безпосередньо від Головуючої у цьому судовому засіданні Бацуци Т.М. Тільки втручання адвоката Моргулян К.Г. зупинило насильницькі, незаконні дії зазначених двох офіцерів міліції.

Так само як й у випадку, викладеному вище у п. 2, знаходячись у приміщені Міськ/районного суду Хмельницької обл., я знову був позбавлений можливості не тільки захистити своє життя, честь та гідність, а й надати негайну та відчутну відсіч негідникові.

1. Завдяки систематичним та злісним ухиленням від судових засідань Славіної (Мітченко) В.В., Новіцької (Іванової) С.О., Новіцького А.Є., Гуменюк (Шкітіною) Ю.І. та шести повій нібито «Кушніренка» Резенчук А.Л., Максюк Л.Д., Лахман Н.В., Бабійчук А.Ю., Голубовської В.М. та Вітвіцької Т.М., судовий розгляд цієї справи затягнувся на довгі чотири роки морально – психологічних знущань, хоча реально судовий розгляд міг би відбутися більше, ніж у двічі менший строк. Загальна кількість моїх поїздок до м. Хмельницького по цій справі, у термін 2004 – 2008 роки, склала 56 разів, з яких 29 були марними, у зв’язку із постійними перенесеннями судових засідань за систематичними та злісними ухиленнями від них вищезазначених осіб. З цих обставин, мені знадобилися неймовірні зусилля над собою, щоби з місяця в місяць, з року в рік терпляче та добросовісно просинатися у 04.45 ранку, приїздити до Міськ/районного суду Хмельницької області тільки заради того, щоби за 5 хвилин знову почути про черговий переніс судового засідання, одержати нову повістку та в той же день, нібито «це звичайна поїздка на трамваї», повертатися до дому до м. Києва біля 22.00 год., в один день знаходячись тільки у дорозі від 9 до 10,5 годин. Звичайно, що у дні цих поїздок за мій власний рахунок, я ще й втрачав мій заробіток. Тобто, у ці дні я ніс подвійні матеріальні збитки. А у цей час, фактичні лжепотерпілі та лжесвідки Славіна (Мітченко) В.В., Новіцька (Іванова) С.О. та Гуменюк (Шкітіною) Ю.І. спокійно знаходилися на узбережжі сонячної Туреччини, де успішно мали моральні, матеріальні та статеві задоволення.

2. Ані досудовим слідством, ані дослідуванням, ані чотирма судовими інстанціями Хмельницької обл., у термін від 04.08.2004 р. до 09.12.2009 р., фактично не було ані здобуто, ані встановлено по зазначених кримінальних справах жодних ані факту, ані уліки, ані речового доказу у підтвердження правдивості хоча би одного пункту з первісних показів Новіцького А.Є., Славіної (Мітченко) В.В., Новіцької (Іванової) С.О., нібито Кушніренка В.І. (він же нібито Віталій), та Гуменюк (Шкітіної) Ю.І., не тільки мотиву та складу злочину з мого боку, а й самої події злочину як такої, тобто хоча би одного факту грошових розрахунків за продаж хоч би кого – небудь, та правомірності і законності хоча би одного пункту з усіх висунутих мені обвинувачень й тому таки доказові підтвердження повністю відсутні у справі.

   1. Не має слів описати увесь жах від того, коли нормальній, цивілізованій та ані в чому не винній людині із вищої освітою та багатим життєвим досвідом, двома неповнолітнім дітьми та хворою на серце дружиною, Головуючий Фурик Ю.П. 22.09.2008 року, оголосив про шість років позбавлення волі із конфіскацію майна та негайне взяття під варту прямо у залі суду. Коли конвой дозволив мені попередити по телефону мою дружину про моє ув’язнення, я почув такий її крик, який ледве не розірвав мені серце. Коли вперше за мої 47 років життя, після оголошення вироку та одягання наручників на руки, почалося справжнє приниження як людської, так й чоловічої честі та гідності.

Щодо мого ув’язнення у СІЗО № 29 в м. Хмельницькому, у термін 22.09. – 09.12.2008 року, можу сказати, що такого ступеню приниження, сорому та образи людських честі та гідності, відношення до ув’язнених значно гірше ніж до тюремних собак, я навіть і уявити собі не міг. Мені знадобилися неймовірні зусилля, щоби зберігати у незмінному стані мої моральні принципи нормальної та цивілізованої людини та чинити постійні моральні насилля над собою, так як я був змушений підкорятися тюремним порядкам, яки спрямовані виключно на моральне знищення людини, як особистості. Я сидів у камері на 20 засуджених, 13 з яких були засуджені за вбивства. Одразу після мого повернення з в’язниці до дому, такі звичні і елементарні речі як денний світ у вікні без обмежувального щиту на ньому та без грат, звичайний посуд, ванна із гарячою водою та нормальний унітаз, нормальне електричне освітлення та т.д. й т.п., усе це здавалося мені казковою розкішшю. Внаслідок трагедії, яку завдали мені своїми незаконними діями слідчі та судові органи Хмельницької обл., керуючись не виключно й тільки нормами та вимогами закону, а лише первісними показами вищезазначених лжепотерпілих та лжесвідків, я відчуваю себе морально знесиленим та спустошеним, із значно послабленою вірою у справедливість та професійні чесність та добросовісність тих державних службовців, на яких держава поклала обов’язкок неухильно дотримуватись понять честі та добросовісності, конституційних прав і свобод громадян України. Після всього, що зі мною вчинили в м. Хмельницькому за останні 4,10 роки, штучно та незаконно навішали на мене тавро злочинця – торгівця людьми, я більше не відчуваю та не вважаю себе повноцінним членом соціального суспільства, яким був усе моє життя, та самостійно подолати в собі це відчуття неповноцінності, без допомоги досвідчених психіатрів, я вже не зможу. Після мого повернення до дому з в’язниці, перші 2 тижні я міг з’їсти порцію їжі за 1 раз, не більше за кошеня. 8. Не можливо передати увесь ступень душевного болю та страждань від того, коли я побачив мою сім’ю, яка від горя вже була на межі втрати розуму.  

Під час мого ув’язнення, у моїй шестирічної доньки, перед засинанням починалися істерики, так як вона звикла до того, що на ніч вона із татом спільно розповідали один одному казочки, під яки донька й засинала. А в ранці, першим, хто вітав її ранковим поцілунком, був тато. Вона звикла гратися та шуткувати із татом та бувати разом у різноманітних дитячих розважальних місцях. Моїй дружині не вдалося переконати нашу доньку в тім, що її батько, нібито знаходиться у відрядженні.

Мій син, якого я завжди виховував в дусі патріотизму до своїй держави та до свого народу, законослухняності, цивілізованого, достойного та корисного члена соціального суспільства, який одержав подяку від Секретаріату Президента України, від 19.06.2008 р. № 22/066813 – 26, який не має жодної шкідливої звички, який звик покладатися на батьківські поради та підказки, вперше у своєму житті зазнав настільки потужного морально – психологічного вдару від того, що не побачить свого батька довгих 6 років, що не зміг здолати депресію, яка повністю його охопила. Це майже не коштувало йому відрахування з 1 – го курсу університету, у якому він навчається за контрактом.

На мою дружину, у один день, а саме 22.09.2008 р, звалився непідйомний тягар: ув’язнення на довгих 6 років чоловіка, із яким вона прожила у любові та злагоді майже 20 років, як «за броньованою стіною». Щоби підтримувати сімейний бюджет, забезпечувати навчання нашої молодшої доньки у школі, а старшого сина в університеті, регулярно їздити у СІЗО № 29 в м. Хмельницький та тягати по 30 кг дозволених передач для мене, вона була змушена працювати без вихідних днів увесь термін мого ув’язнення. Змушений припинити, тому що розповідь про мою дружину розриває мені душу і серце й тому продовжувати далі цю тему - це понад моїх душевних сил.

1. Знаходячись 4,7 роки на підписці про невиїзд з місця мого постійного проживання, увесь цей час я був позбавлений права на відвідини мого старого та хворого батька, який до недавнього часу самотньо мешкав у м. Афула (Ізраїль), а також права на достойний відпочинок спільно із моєю сім’єю, не тільки по за межами України, а й по за межами м. Києва. Відповідно до норм чинного КВК України, 13.02.2009 року я був зареєстрований на обліку у Кримінально – виконавчій інспекції Святошинського р – ну м. Києва Управління Державного Департаменту України з питань виконання покарань в м. Києві та київській області, та знаходжуся під наглядом старшого лейтенанта внутрішньої служби, інспектора Комар Людмили Миколаївни. Відповідно до інструктажу інспектора Комар Л.М., про мої права та обов’язки як піднаглядної, засудженої особи, права виїзду поза межи України я позбавлений до 22.09.2011 р., тобто ще на три роки, що загальною тривалістю складає 7,10 років. Ще у 2004 році, мої дружина та син, у підтримку та солідарність зі мною, прийняли тверде рішення нікуди не їздити без мене, не зважаючи на усі мої наполягання та заперечення цього їхнього рішення. Таким чином, я та моя сім’я проводили наші відпустки та канікули «на київському асфальті», від 2004 року та дотепер, без так необхідних оздоровлення, поновлення душевних сил та рівноваги. 21.02.2009 р. мене сповістили з Ізраїлю по телефону про те, що мій батько помер та був похований 22.02.2009 р. чужими людьми у чужій землі. Горе від втрати останнього з батьків для мене та моїй дружини, та останнього з дідусів та бабусь для моїх дітей, посилено ще й тим, що я позбавлений права бути у лікарні біля ліжка мого батька та поховати його у одній могилі із моєю матерю на «Південному» цвинтарі м. Києва.
2. Як широко відомо усьому цивілізованому людству, знаком диявола, тобто символом зла, є «666». Те, що зазначені кримінальні справи від самого їх початку переслідували не добрі та не щирі, а злі та підлі наміри, тобто відбувалися під знаком диявола «666», додатково та неспростовно доводять наступні факти, а саме: а) штучно створена нібито «подія злочину» нібито відбулася у 2002 році. Повторний Вирок по ній Міськ/районного суду Хмельницької області та повторна Ухвала Колегії суддів судової палати по кримінальних справах Апеляційного суду Хмельницької обл. на цей Вирок, були прийняті у 2008 році. Різниця між цими датами складає 6 років. Це є першою «6»;

б) повторним Вироком Міськ/районного суду Хмельницької області, від 22.09.2008 р., під головуванням Фурика Ю.П., було засуджено Б.В.О. на 5,1 років, а Б.О.С. та мене на 6 років позбавлення волі, з конфіскацією майна крім житла. Це є другою «6».

Вищезазначеною Ухвалою Колегії суддів судової палати по кримінальних справах Апеляційного суду Хмельницької обл., від 09.12.2008 р., цей Вирок був визнаний незаконним та скасований, а Б.В.О., Б.О.С. та мене було засуджено на три роки із іспитовим строком без позбавлення волі і без конфіскації майна та звільнено з під варти негайно, у залі суду;

в) Найвища міра покарання, яка передбачена ст. 149 ч.2 КК України, складає 12 років позбавлення волі. Міра покарання, яка була визначена повторним Вироком Міськ/районного суду Хмельницької області, під головуванням Фурика Ю.П., складає 6 років. Різниця, між цими двома мірами покарання, складає також - 6 років. Це є третьою «6».

Все це не випадковий збіг обставин і не містифікація, а гірка правда, яка нарешті відкрилася природнім шляхом, як логічне завершення по остаточному результату цих двох штучно створених кримінальних справ, по яких, самих подій злочину як таких, фактично ніколи не відбувалося. Додатково, це доводиться ще й тим, що від моменту початку провокаційної акції за участю нібито «Кушніркнка» у травні 2004 р. до закінчення досудового слідства по кримінальній справі № 25/0756 у листопаді 2004 р., минуло «6» місяців. До участі у цій провокаційній акції було залучено «6» повій нібито «Кушніркнка». Тому, не дивно те, ще у існуючий в Україні, так званій правоохоронній системі, ЗВІР має три обличчя: три цифри, три органи – три обличчя. Все чітко збігається та співпадає.

Я твердо стверджую, що доказово спростувати, по за межами Хмельницької області, хоча би один з вищенаведених фактів не зможуть 30 учасників сторони штучно створеного та голослівно - бездоказового й цілком надуманого обвинувачення, навіть їхніми спільними, одночасними та солідарними зусиллями, за фактичною відсутністю в них та в матеріалах справи жодного законного, доказового контраргументу. Також я стверджую, що Вирок Міськ/районного суду Хмельницької області, від 22.09.2008 року Головуючого Фурика Ю.П., на рішення якого посилаються О. Микитенко та В. Кудрявцев, й близько не має ані чого спільного ані з належною оцінкою наявних фактів, ані з неухильним додержанням законів України, ані з правосудністю, ані з верховенством права, ані з презумпцією невинності, ані з суддівською честю, ані з моральними та правовими цінностями цивілізованого суспільства правової держави, ані з ІМЕНЕМ УКРАЇНИ. А так зване, пресловуте «глибоке внутрішнє переконання слідчого, прокурора та судді» повинно ґрунтуватися не на місцевих, завідомо упереджених міжвідомчих інтересах, а виключно й тільки на наявних неспростовних фактах та на ЗАКОН. Саме так не тлумачить, а вимагає чинне ЗАКОНОДАВСТВО УКРАЇНИ. Це є моя тверда позиція, яку я готовий відстояти та довести дуже ретельно будь – кому, у будь – якій інстанції та при будь – якої аудиторії, крім Хмельницької області, у якій таких понять як ЗАКОН та ВЕРХОВЕНСТВО ПРАВА – взагалі не існує.

Усе вищенаведене, є лише маленької частинкою від неспростовно доказових матеріалів, наявних в мене.

Я вважаю, що прийшов час дізнатися народу України, хто сьогодні в Україні насправді представляє собою істотну та суттєву соціальну загрозу та небезпеку, так як ЗВІР вже давно поділив усіх в Україні на три категорії: 1 – це ті хто вже відсидів, 2 – це ті хто ще сидять, 3 – решта, включно немовлят та старців, готуються сісти. У випадку зацікавленості, я готовий на прямий контакт та надати усі необхідні матеріали. Мій контакт:

0 67 839 11 09, E – mail: [email protected]

З повагою,
Давидов О.Й.