На свій превеликий сором, повинна зізнатися: зі шкільного курсу історії я пам’ятала лише те, що Махатма Ганді – відомий всьому світу керівник руху за незалежність Індії від Великої Британії. Ні про те, яким чином була досягнута омріяна свобода, ні, тим паче, про філософію Ганді я й гадки не мала. 

Після відвідин тематичного заходу, організованого Посольством Індії в Україні та Східноєвропейським інститутом розвитку, моє розуміння ролі Махатми Ганді в історії Індії кардинально розширилося.

2 жовтня світова спільнота згідно резолюції Генеральної Асамблеї ООН, прийнятої 15 червня 2007 року, відзначає день народження Махатми Ганді проведенням Міжнародного Дня Ненасильства. В рамках цього заходу в Києві відбулася презентація книги Ганді «Педагогіка ненасильства», перекладена українською мовою та упорядкована професором Василенко В.А., та показ фільму «Ганді» англійською мовою. Перед присутніми виступив видатний миротворець Дзюнсей Терасава - буддійський монах, послідовник філософії та концепції ненасильства Ганді.

Махатма Ганді став одним з найвпливовіших духовних лідерів минулого століття. Будучи лідером Індійського національного руху, він сприяв визволенню індійського народу від британського панування, при чому вдалося це зробити шляхом ненасильницького опору, без краплі пролитої крові. Він був переповнений бажанням мирного співіснування та братерства індуїстів та мусульман в незалежній Індії.

Ім’я «Махатма» в перекладі означає «Велика душа», що цілком відповідає життєвій сутності Махатми Ганді. Громадяни Індії вважають Махатму Ганді батьком індійської нації. Однак, цей великий людинолюб належить не лише індійській нації, але й всьому людству. Його філософія не має ні географічних, ні політичних кордонів, вона не спрямована на конкретні прошарки суспільства, а є надбанням всіх і кожного. Вплив його ідеології на будь-яку думаючу людину не може бути переоцінений, адже вона несе в собі найголовніше – любов; любов до рідних та незнайомців, до друзів та ворогів, до співвітчизників та представників всіх національностей, різних етнічних груп, релігій, культур. Своїх переконань Ганді не зрікся до самої смерті, пробачивши жестом свого вбивцю, фанатика – індуїста, що не сприймав його програму толерантності до усіх релігійних віросповідань.

В мене особисто виникли певні роздуми над твердженням Ганді про те, що людина може не вміти читати й писати, головне – щоб вона мала високоморальний характер. З часу озвучення Ганді цього постулату минуло кілька десятиліть, однак до сьогодні рівень життя великої кількості індійських громадян є принизливо недостатнім. Адже в сучасній Індії майже 3/4 населення живе в сільській місцевості. Типове індійське село - це розміщені впритул одна до одної будівлі з глини і соломи, з земляною долівкою та мізерним хатнім начинням. Єдиною комунальною зручністю є громадський колодязь у центрі села і школа на дві-три кімнати. Більшість сіл та невеликих міст наче зупинилася в своєму розвитку, живучи архаїчними традиціями. Які ж реформи можуть бути ефективними, якщо індійське суспільство ще й досі поділяється на касти, а рівень неписемності в країні становить 23%?

Ганді влучно зазначив, що саме бідність є найгіршою формою насильства. Сподіваюся, що нація, яка подарувала світу легендарного борця за справедливість, зможе віднайти шлях виходу із злиденних нетрів.

Я в жодній мірі не закликаю відходити від ідеалів толерантності та гуманності. Адже, завдаючи фізичного болю оточуючим, людина сама стає черствою і душевно убогою, душевна сліпота у стократ гірша фізичної.

Однак, мені, людині 21 століття, так хочеться наблизити світ до ідеального, де високоморальні якості особистості гармонійно поєднуються з достойним рівнем життя та її освіченістю.

Тож давайте втілювати в життя принципи добра й справедливості, якими сповнена філософія Махатми Ганді, черпати в ній життєву мудрість любові до ближнього. Це й буде найкращим проявом пам’яті й поваги до людини, яка присвятила своє життя тому, щоб принцип «око за око» відійшов у минуле.  

Фото Марини Соловйової