Якщо Ви дивитесь наше телебачення, зокрема політичні чи економічні новини, то Вам, напевно, часто доводилось чути коментарі політиків, що містили фрази на кшталт «вирішення цієї проблеми потребує комплексного підходу» або «ми комплексно підійшли до вирішення даного питання». Якась «закомплексована» держава виходить… або закомплексовані політики…

Дійсно, наука менеджменту виділяє комплексний підхід в управлінні. Його всебічне застосування було актуальним ще до кінця минулого тисячоліття, поки розвиток цієї науки не виділив наступного рівня підходу – «системного». Сьогодні він викладається всіма вишами, що мають відповідний напрямок підготовки фахівців, а для деяких спеціальностей – виведений окремим предметом.

Комплексний підхід – при його застосуванні повинні враховуватися технічні, економічні, екологічні, організаційні, соціальні, психологічні, а за необхідності й інші аспекти взаємодії та їх взаємні зв’язки.

Системний підхід – це методологія дослідження об’єктів як систем. Сутність управління розглядається як сукупність таких понять: організація управління, процес управління та інформація.

Якщо коротко охарактеризувати різницю між цими підходами на прикладі з життя, отримаємо приблизно наступне: «Ви наймаєте на роботу в банк слюсаря-сантехніка. Якщо використати комплексний підхід, то ви оцінюєте його за комплексом критеріїв, необхідних для ефективного виконання ним своїх посадових обов’язків – тобто, досвіду роботи, освіти, віку, наявності шкідливих звичок тощо. Він вам підходить за всіма переліченими якостями – перед вами першокласний слюсар, що відповідально ставиться до своїх обов’язків та швидко виконує поставлені задачі. Отож, ви його берете на роботу. А через місяць він цей банк грабує… комплексний підхід не передбачає оцінку взаємодії між різними комплексами як повноцінними системами. І, у випадку застосування системного підходу, ви б, окрім стандартних критеріїв оцінки професійного рівня працівника, оцінили б і його взаємодію з іншими критеріями. Гарний слюсар може одночасно бути і гарним медвежатником». Тобто, системний підхід вивчає не лише певний комплекс ознак, але і середовище, в якому вони перебувають – усю сукупність комплексів.

Застосування лише комплексного підходу в управлінні державою призводить до зменшення її конкурентоспроможності на міжнародному рівні. А як багато ще різних підходів виділяють управлінські науки: структурний, ситуаційний, оптимізаційний, директивний, адміністративний, функціональний, маркетинговий, відтворювальний, динамічний, інтеграційний, кількісний, нормативний, процесний, поведінковий, стандартизований, функціональний… але про них мало хто з наших керівників навіть чув, не те, щоб зміг охарактеризувати їх і ефективно застосувати.

Отже, мусимо констатувати, що керівництво нашої держави вже давно не проходило курсів з підвищення кваліфікації, і живе знаннями минулого тисячоліття. Чим же загрожує це невігластво для державного механізму? Як воно проявляється на практиці і як можна виправити ситуацію?

Найбільше ці наслідки прослідковуються на прикладі роботи органів державної влади. Вони, чомусь, не працюють як єдиний механізм – єдина система. Місцева державна адміністрація, отримавши завдання Міністерства, комплексно оцінює свої потреби та можливості, і складає комплексну цільову програму. Міністерство, отримавши 25 комплексних програм, складає свій комплексний документ, який не враховує всіх потреб регіонів і вщент руйнує очікування регіональної ланки влади. В свою чергу, уряд, розглядаючи розроблені комплексні програми Міністерства, відкладає всі масштабні та сміливі плани і програми, відбираючи лише найбільш популістські та прості, що відразу дають якийсь ефект, і створює свій комплексний документ – Державний Бюджет, який подає на затвердження Верховній Раді. Там він ще раз переглядається, і, з огляду на діаметрально протилежні інтереси цього органу інтересам народу, туди вмонтовуються статті витрат, необхідні для збагачення великого бізнесу і викреслюються рештки «непотрібних» перспективних комплексних державних програм. В результаті «з носом» залишається і місцева влада, і народ. Хоча ні, лише народ, адже місцева влада згодом все ж проводить рештки своїх комплексів заходів, і її керівництво отримує комплексний прибуток…

Застосування лише комплексного підходу, на справді, надзвичайно відчутно в нашій державі. В нас приймається безліч цільових державних програм, які розробляються на рівні різних міністерств та відомств, і які, однак, так і не отримують державного фінансування. Це відбувається в наслідок невідповідності між собою двох комплексів – цільової програми розвитку певної галузі та формування державного бюджету. Ця невідповідність з’являється в результаті «ручного» керування економікою та відсутності стратегічних засад розвитку держави.

В Україні досі відсутня цілісна система державної влади. Влада вражена безліччю рудиментарних органів – «ракових пухлин», які напружено працюють, виконуючи непотрібні суспільству функції і паразитуючи на ньому. Нема нічого гіршого, ніж якісно виконувати роботу, яку взагалі не потрібно робити. Короткострокове планування замість довгострокового, тактика замість стратегії, нерозуміння основних засад державного управління та небажання поглиблювати знання в цій сфері стали джерелом як політичної, так і економічної криз у державі. Але первинною таки є криза державного управління.

У світовій науці управління головним чинником стають стратегічні рішення, підвищується соціальна відповідальність управлінців всіх рівнів перед суспільством і працівниками керованих підприємств. Сучасний менеджмент стає наукоємкою сферою діяльності, і все в більшій мірі вимагає високого професіоналізму і різносторонніх знань. Необхідність раціоналізації державного управління продиктована відсутністю стратегічних цілей України та порушенням законів системного підходу. Раціоналізація державного управління є не просто комплексною, але системною багатоаспектною проблемою, від вирішення якої залежить конкурентоспроможність всього державного організму у глобальному світі міжнародних відносин. Дерзайте!

Дмитро Сінченко, Магістр адміністративного менеджменту