Якщо комусь здалося, що це жарт, то змушений розчарувати: це правда, яка існує ось уже п’ять років в Ужгородському національному університеті (далі УжНУ).

Рецепт простий: будь-який вищий навчальний заклад, розташований в місцях компактного проживання національних меншин, а це практично на всій території України, укладає із пересічною громадською (можливі варіанти – політичною, релігійною чи ще якоюсь) організацією договір про підготовку випускників загальноосвітніх шкіл з недержавною мовою навчання і – успіх у кишені.. Вуз рахує переказані із-за кордону цій організації гроші, уряд рапортує перед сусідами про виконані домовленості, випускник неукраїнської школи вступає до вишу на державне місце навчання на пільговій основі, власне, радіють усі. Шкода тільки, що поляки в Галичині і на Волині, румуни на Буковині, татари в Криму, а росіяни і євреї по цілій Україні ще не відають, як можна носіїв своєї національності “пропхати” на безкоштовне навчання до університетів за привілеями етнічного походження. Досвід можна запозичити з історії “завоювання” УжНУ однією з угорських громадських організацій на Закарпатті на шкоду іншій. Репрезентувати освітні інтереси 151,5 тис., або 12,1% населення області (за переписом 2001 р.) з метою перекрити фінансові потоки з Угорщини для Закарпатського угорського інституту ім. Ференца Ракоці ІІ в Берегові взялася Демократична Спілка угорців України (далі ДСУУ).

Є, правда, в цій дивовижній історії маленька неприємність: вступ на навчання за етнічною, мовною, релігійною чи будь-якою іншою (за винятком тих категорій населення, які визначені відповідними законами) суперечить чинному законодавству України, а подібні експерименти (або, як це неподобство називають його хресні батьки й хрещеники в УжНУ – “непогана ідея”) загрожують національній безпеці та територіальній цілісності держави і тягнуть за собою адміністративну та кримінальну відповідальність одразу за кількома статтями.

Ціна питання

Інституціалізація цієї історії охоплює період від 2003 до 2005 р. Виходячи з Протоколу ХІІ засідання змішаної українсько-угорської комісії з питань забезпечення прав національних меншин від 26 вересня 2003 р. УжНУ було рекомендовано розглянути питання про доцільність створення кафедри історії Угорщини.

Для відкриття такої кафедри на прохання (а з огляду на ту політичну ситуацію може і під тиском) народного депутата України, голови ДСУУ, члена СДПУ(о) Іштвана Гайдоша, ректор УжНУ Володимир Сливка у листі від 19 листопада 2003 р. просить міністра освіти і науки, теж “об’єднаного соціал-демократа”, Василя Кременя, у плані прийому на 2004/2005 навчальний рік додатково виділити 10-15 місць за державним замовленням зі спеціальності “історія” для випускників шкіл з угорською мовою навчання. Як наслідок, обсяг державних місць, виділених на підготовку істориків на історичному факультеті (денна форма навчання) зріс з 30 (у 2003) до 50 у 2004 р.

Зрозуміло, що ні в Обсягах державного замовлення, ні в Правилах прийому до УжНУ у 2004 р. про конкурсний відбір та порядок зарахування за мовною чи етнічною ознакою – ні пари з вуст, як і ніякої угорськомовної групи з 10-15 студентів на історичному факультеті у 2004 р. не було сформовано.

І це зрозуміло: не буде ж Міністерство освіти і науки порушувати 24-у статтю Конституції України, яка стверджує, що “Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, за мовними або іншими ознаками”[1], порушення якої тягне за собою відповідальність за 183-ю статтею Кримінального кодексу України.

Насправді кафедру історії Угорщини було відкрито лише після того, як 11 квітня 2005 р. УжНУ і ДСУУ підписали Договір про співпрацю за № 1/21-08, в якому йшлося про намір створити на історичному факультеті кафедру історії Угорщини та євроінтеграції, а в перспективі – окремий факультет.

Серед обов’язків сторін звертають на себе увагу принаймні два моменти: УжНУ зобов’язується “при вступі в Університет абітурієнтів проводити вступні іспити угорською мовою”(!) та “забезпечити прийом 20 студентів по державному замовленню”(!), а ДСУУ – “провести часткове(!) фінансування ремонтно-будівельних робіт у розмірі 600 тис. грн.”.

УжНУ своє зобов’язання, хоч і усупереч чинному законодавству, виконує, чого не сказати про ДСУУ. Університет від 2005 р. втілює свої обіцянки “не частково”, а систематично. Та незважаючи на цю “дрібницю”, 19 квітня 2005 р. наказом ректора Миколи Вегеша на історичному факультеті з 1 травня 2005 р. було відкрито кафедру історії Угорщини та європейської інтеграції.

Козирна ”шістка”

Оскільки на подібний правовий нігілізм ніхто не звернув уваги, УжНУ і ДСУУ вирішили продовжити свою тісну співпрацю, підписавши 10 квітня 2007 р. Договір №6 (так випливає із номенклатури оформлення Договору; виходить він є шостим по рахунку між цими двома організаціями)(!).

Так само, посилаючись на Протокол ХІІ змішаної українсько-угорської комісії з питань забезпечення прав національних меншин від 26 вересня 2003 р. та ховаючись під парасолю інтеграції України до Європейського Союзу, сторони домовилися створити на математичному факультеті УжНУ кафедру математики з угорською мовою викладання, а в перспективі – окремий факультет.

Університет взяв на себе ті самі зобов’язання, що і у випадку з відкриттям кафедри історії Угорщини: “при вступі в Університет абітурієнтів проводити вступні іспити угорською мовою”(!) та “забезпечити прийом 10 студентів по державному замовленню”(!). ДСУУ ж взяло на себе зобов’язання “провести часткове фінансування ремонтно-будівельних робіт у розмірі 500 тис. грн. – у 2007 році та 500 тис грн. – у 2008 році”.

Чи весь мільйон гривень перераховано в УжНУ стверджувати важко. Можливо це станеться лише тоді, коли буде відкрито окремий факультет. Уже другий угорський(!). Але цього разу керівництво університету допустилося грубої професійної помилки: відкриття кафедри математики, як і в майбутньому окремого факультету з угорською мовою навчання, не передбачено Протоколом ХІІ змішаної українсько-угорської комісії з питань забезпечення прав національних меншин від 26 вересня 2003 р., а отже, законність укладеного загадкового Договору № 6 є досить сумнівною.

Змісту Протоколу ХІІ змішаної українсько-угорської комісії керівництво університету просто не читало(!). Що ж до вступу і формування в університеті студентських груп за мовно-етнічним привілеєм, то даруйте це не “непогана ідея”, а рудимент середньовічного університетського сервілізму.

Цікаво, скільки існує в сучасному Європейському Союзі, членом якого є Угорщина і куди так поривається вступити Україна, таких прикладів? Скажімо, для сицілійців в Італії, басків чи каталонців у Іспанії, бритів у Франції, баварців у Німеччині, або ж угорців у Румунії, українців і угорців у Словаччині чи словаків і румунів в Угорщині? До університету вступає абітурієнт незалежно від кольору шкіри, громадянства, расової, релігійної, національної, сексуальної чи ще там якоїсь видуманої приналежності, а згідно рейтингу своїх знань і тих соціальних пільг, які визначені законодавством. До таких, як це не виглядатиме парадоксально для керівництва УжНУ, випускники угорськомовних шкіл не належать!

Що ж до формування комплексу неповноцінності в останніх, то воно пояснюється лише одним: відсутність якісних, конкурентноздатних знань з державної української мови та історії України, які в більшості випадків викладаються в школах на угорській мові(!), змушує їхніх “покровителів” апелювати до захисту прав національних меншин, а насправді за кошти з Угорської Республіки просувати випускників угорськомовних шкіл на навчання за бюджетні місця України на основі незаконної пільги. Тому для чого конкурувати з неугорськомовними абітурієнтами, коли за сумнівними з правової точки зору схемами та під прикриттям добросусідських українсько-угорських відносин можна навчатися за бюджетні кошти, маючи для цього не високий бал у сертифікаті зовнішнього незалежного оцінювання Українського центру оцінювання якості освіти, а всього лише атестат загальноосвітньої школи з угорською мовою навчання. Зрозуміло, що такий документ може мати і необов’язково етнічний угорець.

Правові каламбури

Новий струмінь правового нігілізму вніс Протокол ХІІІ засідання змішаної українсько-угорської комісії з питань забезпечення прав національних меншин, підписаний у Будапешті 17 липня 2007 р. Критичний аналіз його дивовижного змісту було зроблено мною у статті “Капітуляція – перед ким? “Несвоєчасні” роздуми про сучасні українсько-угорські відносини”, оприлюдненій в Інтернет-виданні “Закарпаття online” 18 серпня 2008 р. (постійна адреса статті: http://zakarpattya.net.ua_news_26163.html) та у закарпатській обласній газеті “Трибуна” 6 вересня 2008 р.

У цьому протоколі, крім іншого, в наказовій формі йдеться: “Українській Стороні забезпечити виділення державного замовлення для підготовки спеціалістів з історії (кафедра історії Угорщини та європейської інтеграції), математики, журналістики відповідно до укладеної угоди між Ужгородським національним університетом та Демократичною Спілкою угорців України”.

Якщо про множинність угод між УжНУ і ДСУУ не йдеться, то зі змісту тих двох договорів, що були підписані у 2005 та у 2007 рр. про журналістику не йшлося ані слова(!).

Так само незрозумілим є, для підготовки кого саме слід забезпечувати виділення державного замовлення. Якщо дотримуватися тексту протоколу, то всі набори угорськомовних “бакалаврів” за напрямком підготовки “історія” від 2005 р. є незаконними. Адже йдеться суто про “спеціалістів”, тобто наступний освітньо-кваліфікаційний рівень після ”бакалаврів”.

Що ж стосується підготовки спеціалістів з математики, то навіть незрячий помітить, що домовленості між університетом і ДСУУ випередили міждержавний Протокол ХІІІ засідання змішаної українсько-угорської комісії на цілих п’ять місяців. Отож юридичних підстав для підписання договору у квітні 2007 р. на предмет відкриття кафедри математики, а в майбутньому – окремого факультету – не існувало жодних. Адже в попередньому протоколі, на який посилаються УжНУ і ДСУУ, – суцільне мовчання. Викликає здивування і наступне некомпетентне формулювання пропозиції на тривалу перспективу про підготовку випускників середніх шкіл з угорською мовою навчання за кошти державного замовлення “спеціалістів з історії Угорщини, європейської інтеграції, математики і журналістики в Ужгородському національному університеті”. І річ тут зовсім не в тому, що в Україні (в т.ч. в УжНУ) бракує спеціалістів з історії Угорщини та євроінтеграції. Проблема в іншому: згідно номенклатури напрямків і спеціальностей, затверджених Кабінетом Міністрів у листопаді 2007 р., таких спеціалістів в Україні не готують.

Натомість оптимістам “непоганої ідеї” в УжНУ через “дрібну” правову казуїстику в міждержавних угодах, не слід падати у відчай. Протокол ХІІІ засідання змішаної українсько-угорської комісії рекомендує українській стороні “сприяти виділенню цільових направлень до вступу на юридичний та медичний факультети Ужгородського національного університету випускникам середніх шкіл з угорською мовою навчання”. Дивно, що ще досі для реалізації наведеної рекомендації УжНУ і ДССУ не підписали відповідного договору, а то б уже йшлося про ще дві кафедри, а в перспективі – про ще два факультети(!), сформовані всупереч законодавству за етнічною ознакою. Але, хто знає – “все тече, все змінюється”, як казав мудрий Сенека. Тим більше, що у своєму листі від 19 жовтня 2007 р. віце-прем’єр-міністр Дмитро Табачник просив Держкомнацрелігій (Попов Г.Д.), центральні органи виконавчої влади та Закарпатську ОДА (Гаваші О.О.) “забезпечувати державне замовлення для підготовки фахівців з історії, математики і журналістики відповідно до укладеної Угоди між Ужгородським національним університетом та Демократичною Спілкою угорців України”.

Одна проблема: “забезпечувати” потрібно не порушуючи чинного законодавства. Але керівництво університету витлумачило це тривіальне прохання віце-прем’єра як доручення Кабінету Міністрів! Таке можливе в обхід Міністерства освіти і науки. Правовий каламбур має місце і в “Інформації Ужгородського національного університету про хід виконання Протоколу ХІІІ засідання Змішаної Українсько-Угорської Комісії з питань забезпечення прав національних меншин за 2007–2008 роки” від 26 березня 2008 р. Так, керівництво УжНУ зізнається, що “держзамовлення на спеціальність “Історія” становить 50 осіб, в тому числі щороку 20 місць держзамовлення виділяють особам угорської національності”(!). Ось так – з ректорського плеча 40% угорцям, при їх 12% чисельності населення на Закарпатті, а всім решта абітурієнтам – 60%. Богу дякувати, що не навпаки.

Грабунок серед білого дня

Інакше як грабунком серед білого дня неугорськомовних абітурієнтів/студентів історичного факультету подібні дії керівництва університету назвати важко. Беззаперечним залишається одне: університет зізнається, що своїми діями під час вступу проводить паралельний конкурс для зарахування за національною ознакою. Одночасно, УжНУ “взято до уваги рекомендації Змішаної Українсько-Угорської комісії щодо сприяння по зарахуванню випускників середніх шкіл з угорською мовою навчання на юридичний та медичний факультети”.

Чому ще керівництво УжНУ в союзі з ДСУУ не реалізувало цієї “рекомендації” на такі престижні факультети, як юридичний і медичний, залишається загадкою. Не виключено через те, що дехто на історичному факультеті торік підняв “несвоєчасний” галас.

Не менш оригінальною, з точки зору правового нігілізму, виглядає й переписка між МОН України і керівництвом УжНУ у квітні 2008 р. Так, департамент вищої освіти за підписом Я.Я. Болюбаша “на виконання доручення Кабінету Міністрів України від 19.10.07 №33838/4/1-07 щодо виконання Плану заходів з реалізації положень Протоколу засідання Змішаної Українсько-Угорської комісії з питань забезпечення прав національних меншин” просить УжНУ надати інформацію, крім іншого, на питання: “Забезпечувати державне замовлення для підготовки фахівців з історії, математики і журналістики відповідно до укладеної Угоди між Ужгородським національним університетом та Демократичною спілкою угорців України” (пункт 12) і “Створити в Ужгородському національному університеті кафедри математики з угорською мовою викладання та відкрити гуманітарно-природничий факультет з угорською мовою навчання” (пункт 29). Відповіддю керівництва УжНУ департаменту вищої освіти МОН став той самий текст “Інформації…”, що і заступнику голови Закарпатської ОДА В. Гоблику від 26 березня 2008 р. Отож, всього лише на специфічне “доручення” уряду України УжНУ звітує перед МОН про “забезпечення державного замовлення” відповідно до укладеної між ним і ДСУУ угоди. Що на це сказати – дива та й годі!

Черговим правопорушенням, на цей раз із одночасною фальсифікацією урядових доручень і міжнародних протоколів між Україною і Угорщиною, став лист-прохання начальника управління освіти і науки Закарпатської ОДА Юрія Герцога на ім’я ректора УжНУ Миколи Вегеша від 17 червня 2008 р.

На виконання доручення Кабінету Міністрів від 19 жовтня 2007 р. № 33838/4/1-07 “щодо виконання Плану Заходів з реалізації положень Протоколу ХІІІ засідання Змішаної Українсько-Угорської Комісії з питань забезпечення прав національних меншин (пункт 29 Плану Заходів) управління освіти і науки облдержадміністрації просить Вас звернутися з клопотанням до Міністерства освіти і науки України щодо виділення УжНУ 10 додаткових місць державного замовлення зі спеціальності “математика” та 10 додаткових місць державного замовлення зі спеціальності “фізика” в межах діючих ліцензій для підготовки спеціалістів-педагогів для угорськомовних шкіл”.

Документ, на який посилається Ю.В. Герцог, у пункті 29 звучить наступним чином: “Створити в Ужгородському національному університеті кафедру математики з угорською мовою викладання та відкрити гуманітарно-природничий факультет з угорською мовою навчання”. Ні про жодні додаткові місця державного замовлення з названих спеціальностей ні в “дорученні Кабінету Міністрів”, ні в Протоколі ХІІІ засідання змішаної українсько-угорської комісії не йдеться.

Про спеціальність “математику” та відповідну кафедру говориться лише в дивовижному Договорі № 6 між УжНУ і ДСУУ, а про підготовку “фізиків” взагалі не йшлося в жодному з обговорюваних досі міждержавних протоколів і міжвідомчих документів. Проте з відповіддю керівництво УжНУ не забарилося: вже 19 червня 2008 р. в листі до міністра освіти і науки І.О. Вакарчука, посилаючись (чомусь!) на Указ Президента України “Про додаткові заходи щодо підвищення якості освіти в Україні” від 20 березня 2008 р. та вище згадуване “доручення Кабінету Міністрів” щодо виконання Протоколу ХІІІ засідання змішаної українсько-угорської комісії та листа управління освіти і науки Закарпатської ОДА, просить задовольнити ініціативу Ю. Герцога.

Таким чином, через маніпулювання урядовими документами і службову недбалість посадовими особами Закарпатській ОДА та УжНУ започатковано реалізацію прохань пересічної громадської організації – ДСУУ по лінії “математики”, ну а “фізика”, що вперше згадується у листі Ю. Герцога – це вже витвір власного виробництва (!). Ризикну припустити, що в Україні рівень професійної компетентності посадових осіб в останні роки різко впав, бо підбір проводиться не за професійною придатністю, а політичною належністю/лояльністю. Тому можна матеріалізувати будь-яку “непогану ідею”. Було б тільки за що, кому і для кого.

Наказ “без копій”

Після серії підтасувань службових документів настала черга відкриття в УжНУ гуманітарно-природничого факультету з угорською мовою навчання фахових дисциплін. Щодо формальної передумови його створення, то нагадаємо, що терміновості в цьому “угорському завоюванні” УжНУ не було ніякої. У Протоколі ХІІІ засідання змішаної українсько-угорської комісії (вересень 2007 р.) питання про відкриття гуманітарно-природничого факультету з угорською мовою навчання розміщено в частині “пропозицій на тривалу перспективу” (пункт 7), а не серед пріоритетних рекомендацій.

Та й зі змісту договорів між УжНУ і ДСУУ (2005, 2007 рр.) окремо історичний та окремо математичний факультети з угорською мовою навчання партнери домовились відкрити у ”перспективі”.

Неважко здогадатися, що більше вплинуло на поквапливість керівництва УжНУ щодо створення даного факультету вже в червні 2008 р. – підписаний вісім місяців перед тим (вересень 2007 р.) Протокол ХІІІ засідання змішаної українсько-угорської комісії чи все таки дивовижний Договір № 6, укладений між УжНУ і ДСУУ у квітні 2008 р.? Чому так сталося, теж зрозуміло: ректор дав слово Іштвану Гайдошу(!), а за слова треба відповідати. Тим більше, що уся ця оборудка, певен, не позбавлена “подвійного дна”. Відтак 19 червня 2008 р. з порушенням чинного законодавства у питанні “різне” порядку денного Вченої ради Ужгородського національного університету її головуючим без всякого обговорення було поставлено на голосування “створення геманітарно-природничого факультету з угорською мовою навчання фахових дисциплін”. Це не описка, а дослівна цитата з Витягу з протоколу № 6. Підстава – “на виконання Доручення Кабміну України та листа управління освіти і науки Закарпатської ОДА”.

У зв’язку з відсутністю дотримання процедури, проти створення цього факультету, що ставився на голосування головуючим Вченої ради проректором Сливкою О.Г. “на прохання ректора Університету М.М. Вегеша”, голосували декани історичного та філологічного факультетів.

Незважаючи на це, наступного дня ректором УжНУ було підписано наказ за № 93/01-03 “Про створення гуманітарно-природничого факультету з угорською мовою викладання фахових дисциплін” з наступним формулюванням: “1. Створити з 01 вересня 2008 р. гуманітарно-природничий факультет з угорською мовою навчання фахових дисциплін за рахунок кафедр історії Угорщини та європейської інтеграції історичного факультету та угорської філології філологічного факультету”.

Крім того, деканам фізичного і математичного факультетів наказувалося “провести необхідну роботу, з метою створення кафедри природничих дисциплін”. Будучи завідувачем кафедрою історії Угорщини та європейської інтеграції (з червня 2006 р.) і деканом історичного факультету (з квітня 2005 р.), я не міг залишатися байдужим до структурних змін в університеті, позаяк вони мене стосувалися і як декана, і як завідувача кафедрою.

Оскільки цей наказ від 20 червня 2008 р. було зареєстровано в канцелярії УжНУ з приміткою “без копій”, виконувати його не міг жоден із деканів, яких стосувалася реорганізація у зв’язку з створенням нового факультету. Свідченням цьому є відсутній підпис у журналі реєстрації вихідної документації канцелярії УжНУ про отримання копії притриманого від “чужих” очей таємничого наказу.

Лише після мого офіційного звернення до ректора 8 липня 2009 р. я його нарешті отримав разом з іншими відомчими документами аж 7 серпня 2009 р.(!). Та за останній рік відбулося багато змін, про які варто поговорити окремо. Апологія правового нігілізму в УжНУ має лінеарний вигляд одразу після приходу до влади “борців” з тіньовими схемами і “будівничих” правової держави.

Спитай “у Берегові”

Як і у всі попередні роки, починаючи від вступної кампанії 2005, на 20 місць, незаконно виділених для угорськомовних випускників шкіл зі спеціальності “історія” на історичному факультеті, у 2008 р. було подано мізерну кількість заяв. Станом на 15 липня, коли було завершено прийом документів до УжНУ, на ці 20 місць було подано всього 28 заяв(!), тоді як на решту 30 місць державного замовлення – 245(!). З огляду на те, що ці 20 місць украдені від істориків і з 1 вересня 2008 р. перекочують разом з кафедрою, яку я ще очолював, на гуманітарно-природничий факультет, наступного дня я звернувся з відповідним рапортом до голови приймальної комісії, ректора УжНУ Вегеша М.М.

Оскільки ці 20 місць з 2005 р. заповнювали винятково етнічними угорцями, а отже вони “мають” цільове призначення, то Правила прийому УжНУ стосуються і їх. Тобто зарахування проводиться відповідно до конкурсної ситуації при умові подачі двох заяв на одне державне місце.

Виходячи із поданих заяв, зарахованими могли бути лише 14 угорськомовних студентів. “В противному випадку, деканат історичного факультету, – зазначається у рапорті від 15 липня 2008 р., – вважатиме порушенням умов вступу за конкурсним відбором та дискримінацією неугорськомовних студентів…”, а тому “просить переглянути квотування місць за державним замовленням під час зарахування студентів за кошти державного замовлення, виходячи з реальної конкурсної ситуації”.

Керівництво приймальної комісії залишило мій рапорт без відповіді, натомість порадивши мені звернутися до ДСУУ(!). Наївно повіривши рекомендації проректора Сливки О.Г. я зателефонував, здається, помічникові І.Ф. Гайдоша С.В. Медвідю, який мене чемно вислухав і не більше того.

Вплинути на керівництво ДСУУ я попробував, зателефонувавши консулу Угорської Республіки в Ужгороді Томашу Віціану, який мене так само уважно вислухав і пообіцяв з’ясувати це питання “у Берегові”. Ось так декана вищого державного закладу України його керівництво відправило “за правдою” до пересічної громадської організації та до офіційної особи іноземної держави.

У підсумку на 20 місць було зараховано угорськомовних студентів із нікчемними 259 балами, тоді як на решту 30 місць прохідний бал зупинився на позначці 353,5, склавши різницю у 94,5 бали(!). До прикладу, студенти заочники історичного факультету вступили на державні місця із 322,5 балами. Інакше кажучи, рівень знань угорських студентів дорівнює знанням істориків заочників, що забажали навчатися на контрактно-договірній основі, а таких можна було прийняти на навчання торік всіх(!).

Якби зарахування проводилося на 50 державних місць денної форми навчання, як і зазначено офіційно в Обсягах держзамовлення МОН України та оголошеннях приймальної комісії, на історичний факультет за результатами конкурсу сертифікатів, попереднього тестування і різними законодавчо захищеними соціальними пільгами категоріями, у 2008 р. поступило б всього троє студентів з угорськомовних шкіл(!). До речі, ідентичною виявилася ситуація і наступного 2009 р.

Натомість, зрозуміло, ДСУУ ніколи не буде вимагати від МОН України збільшення кількості годин на вивчення української мови чи навчання історії України державною мовою.

Але керівництву університету до того байдуже. Головне, щоб партнери з ДСУУ були задоволені, а декан зі своїм колективом, у яких на очах цинічно крадуть щороку 20 державних місць, нікуди не подінуться, адже так вирішили “на самих на верхах”. Вирішили та й поготів.

Правда, наскільки ця “непогана ідея” відповідає прямій нормі Конституції України, Закону України “Про вищу освіту”, щорічним Обсягам державного замовлення, Правилам прийому та іншим актам, усе ж доведеться з’ясувати.

Тим часом в УжНУ продовжили інституційне оформлення новоствореного гуманітарно-природничого факультету. Так, спочатку 29 серпня рішенням Вченої ради, а 3 вересня 2008 р. наказом ректора було вирішено “На гуманітарно-природничому факультеті з угорською мовою навчання з 1 вересня 2008 року відкрити кафедру фізико-математичних дисциплін”, штатний склад викладачів якої ще й до сьогодні не є сформованим відповідно до вимог.

Окремої уваги заслуговує і такий факт. Створений наказом ректора гуманітарно-природничий факультет офіційно починав функціонувати з 1 вересня 2008 р. Однак чомусь наказ на зарахування студентів першого курсу готувався не деканом того факультету, як і залікові книжки, які підписав декан історичного факультету(!). Інакше кажучи угорськомовні студенти офіційно вступили у 2008 р. на навчання на історичний, а не на гуманітарно-природничий факультет. Тому дії декана історичного факультету, який офіційно з наказом про створення сумнівного з огляду законності гуманітарно-природничого факультету не був знайомий, є цілком мотивованими і оправданими.

Свавільна підміна

На личинковій стадії безладу, що виник з вини керівництва УжНУ, між Україною та Угорщиною 19 вересня 2008 р. в Ужгороді було підписано Протокол XIV засідання змішаної українсько-угорської комісії з питань забезпечення прав національних меншин. Справедливості ради варто зазначити, що на відміну від попереднього Протоколу, на цей раз його зміст викладено більш виважено, без демонстративної приказовості, толерантно і дипломатично.

Що послужило змінити тональність членів змішаної комісії важко казати: можливо, зміна голови її української частини, а, можливо, критичний аналіз у ЗМІ та Інтернет-виданнях ХІІІ Протоколу. Але це не важливо.

Якщо з усіх 48 статей “пріоритетних рекомендацій” та “пропозицій на тривалу перспективу” ХІІІ Протокол українській стороні рекомендував, а часто демонстративно наказував – 43, з яких 29 (майже 80%) стосуються лише України, тоді як угорській стороні рекомендовано всього 19, з яких лише Угорщини стосуються всього 5, причому всі на “тривалу перспективу”, то статистика XIV Протоколу значно м’якша.

Із усіх 51-ї статтей разом із 6-ма підпунктами українську частину комісії зобов’язують 25, а угорську – 14 (решта – рекомендації обом сторонам). Що ж до конкретно обговорюваної нами тут теми, то її стосується лише пункт 10 в частині “пріоритетні рекомендації”, який звучить так: “Українській Стороні забезпечити виділення державного замовлення для підготовки спеціалістів з історії (кафедра історії Угорщини та європейської інтеграції), математики, журналістики відповідно до укладеної Угоди між Ужгородським національним університетом та Демократичною Спілкою угорців України”.

20 жовтня 2008 р. Департамент вищої освіти МОН України звертається з листом до ректора УжНУ, в якому, на виконання згаданого “доручення Кабінету Міністрів України від 7 жовтня 2008 р.”, просить подати пропозиції до проекту Плану заходів з реалізації Протоколу XIV засідання змішаної українсько-угорської комісії.

Перед тим, як процитувати дещо з відповіді УжНУ, зауважу, що як і у випадку з відповіддю директору департаменту вищої освіти від 9 квітня 2008 р., так і на цей раз, керівництво університету відписало підготувати відповідь начальнику відділу зовнішніх зв’язків(!) УжНУ Гойдашу Ю.Ю. Нагадаємо, що хоч мова і йде про угорськомовних абітурієнтів/студентів, вони є громадянами України. До чого тут відділ, що займається студентами-іноземцями чи відрядженнями викладачів або студентів закордон, не є зрозумілим. Можна зробити лише припущення, чи, бува, відділ (а отже, керівництво УжНУ) не погоджує свою відповідь із дипломатичним представництвом іноземної держави в Україні, приміром, Генеральним консульством Угорської республіки в Ужгороді?

Та хай там як, але відповідь керівництва університету підготовлена відділом зовнішніх зв’язків і адресована директорові департаменту вищої освіти МОН України Болюбашу Я.Я. від 5 листопада 2008 р. заслуговує бодай на окремий коментар, принаймні у двох аспектах.

УжНУ “вважає за доцільне запропонувати наступні пропозиції щодо Плану заходів з реалізації Протоколу XIV засідання Змішаної Українсько-Угорської комісії з питань забезпечення прав національних меншин”. По-перше, щодо розділу І. Пріоритетні рекомендації. Питання освіти. П. 1 а). У тексті Протоколу він звучить так: “Комісія звертає увагу Української Сторони щодо вжиття необхідних заходів, щоб особи, які належать до угорської національної меншини України, і надалі мали можливість після закінчення загальноосвітнього навчального закладу та під час вступу до вищих навчальних закладів складати іспити угорською мовою”.

На це ректор УжНУ відповідає стисло і лаконічно: “не відповідає затвердженим Правилам прийому до вищих навчальних закладів на 2009 рік”. І дійсно не відповідає. Підтвердженням тому є затверджені напередодні (28 жовтня 2008 р., протокол № 16) на засіданні приймальної комісії Правила прийому до УжНУ.

Наголос на цьому аспекті робимо навмисно, щоб привернути увагу прихильників “непоганої ідеї” щодо незаконного рішення приймальної комісії 29 липня 2009 р. (детальніше про що мова піде пізніше) та взятих на себе зобов’язань УжНУ у Договорах з ДСУУ 2005 і 2007 рр.

По-друге, пропонуючи свою пропозицію (даруйте за тавтологію) щодо п. 10 в частині “пріоритетні рекомендації”, який звучить так: “Українській Стороні забезпечити виділення державного замовлення для підготовки спеціалістів з історії (кафедра історії Угорщини та європейської інтеграції), математики, журналістики відповідно до укладеної Угоди між Ужгородським національним університетом та Демократичною Спілкою угорців України”, керівництво університету вдалося до свідомого перекручення, а відтак підміни міждержавного протоколу. Відповіло наступним чином: “Українській стороні забезпечити виділення державного замовлення для підготовки бакалаврів, спеціалістів, магістрів з історії, математики, фізики, угорської філології, журналістики відповідно до укладеної Угоди між Ужгородським національним університетом та Демократичною Спілкою угорців України”.

Оце так шедевр управлінського волюнтаризму! Не важко порівняти обидва тексти, щоб переконатися, що ні в протоколах українсько-угорської змішаної комісії (ХІІ, ХІІІ, XIV), ні в угодах між УжНУ і ДСУУ (2005, 2007 рр.) підстав таке пропонувати нема жодних. А тим більше – з акцентом на тих принципових освітньо-кваліфікаційних рівнях і спеціальностях, які підкреслені у відповіді ректора університету керівнику департаменту вищої освіти МОН України.

Спротив студентів

Проте відразу після цього з’явилася низка наказів, які безпосередньо стосуються історичного факультету. Так, 7 листопада 2008 р. наказом ректора деканів історичного, філологічного, фізичного та математичного факультетів терміном до 15 листопада 2008 р. зобов’язано “передати по акту прийому-передачі відповідну документацію (навчальні картки студентів, списки студентів, залікові та екзаменаційні відомості) виконуючому обов’язки декана гуманітарно-природничого факультету з угорською мовою навчання фахових дисциплін”, а наказом ректора від 24 грудня 2008 р. тим самим керівникам факультетів наказувалося “оформити відповідними актами передачу частини контингенту студентів на гуманітарно-природничий факультет з угорською мовою навчання фахових дисциплін”.

Виявляється практично цілий перший семестр 2009 р. гуманітарно-природничий факультет функціонував, так би мовити, на папері. Тим часом більшість (61 із 85-ти) угорськомовних студентів історичного факультету від вересня 2008 до лютого 2009 рр. написали на ім’я ректора заяви про своє небажання переводитися на гуманітарно-природничий факультет, мотивуючи тим, що бажають закінчити той факультет, на який колись поступали.

Заяви були передані декану історичного факультету на розгляд, оскільки ні фактично, ні юридично угорськомовні студенти-історики до 24 грудня 2008 р. не навчалися на гуманітарно-природничому факультеті. Неправильне оформлення розкладу зимової сесії, неналежне оформлення заліково-екзаменаційних відомостей, грубі порушення при складанні розкладу занять на другий семестр, розкладу перескладань (усе це викладено у рапорті на ім’я ректора від 5 лютого 2009 р.), разом із усіма вищенаведеними аргументами щодо неправомірного розподілу студентів на місця державного замовлення, незаконного відкриття та функціонування новоствореного факультету, остаточно вплинули на моє звільнення “за власним бажанням” із посади завідувача кафедри історії Угорщини та європейської інтеграції 24 лютого 2009 р.

А за парадоксальним збігом, уже 25 лютого 2009 р. віце-прем’єр-міністр Іван Васюник розписує центральним органам виконавчої влади, Закарпатській ОДА, Київській міськдержадміністрації, Національній академії наук, Академії педагогічних наук “забезпечити виконання Плану заходів з реалізації положень Протоколу XIV засідання Змішаної Українсько-Угорської комісії з питань забезпечення прав національних меншин”, про результати яких просить щоквартально інформувати Держкомнацрелігій.

Як і в попередніх подібних документах ідеться “Вивчити питання щодо виділення державного замовлення для підготовки спеціалістів з історії (кафедра історії Угорщини та європейської інтеграції), математики, журналістики відповідно до укладеної Угоди між Ужгородським національним університетом та Демократичною Спілкою угорців України”.

Ось так – не більше, не менше. Хіба тут говориться щось про “бакалаврів” і “магістрів” з “історії”, “математики”, “журналістики”, “фізики” і “угорської філології” – ужнівське ноу-хау від 5 листопада 2008 р.?

У всіх Протоколах змішаної комісії, листах віце-прем’єрів і міністерства освіти і науки, документах Закарпатської ОДА просять забезпечувати виділення держмісць для підготовки “спеціалістів” для угорськомовних шкіл Закарпатської області. Для чого все це робиться, більше відповімо у висновках, тут принагідно звернемося до рекомендації учасників міжнародного науково-методичного семінару “Реалізація державної мовної політики України та положень протоколів міжурядових (Змішаної Українсько-Угорської, Змішаної Українсько-Румунської, Двосторонньої Українсько-Словацької) комісій з питань забезпечення прав національних меншин щодо вивчення української мови як державної в загальноосвітніх навчальних закладах Закарпатської області з навчанням мовами національних меншин” (9-10 червня 2009 р. в Ужгороді). Скажу тільки, що успіхів інтеграції в українське суспільство національних менших через реалізацію державної мовної політики значно менше, ніж проштовхування договорів між УжНУ і ДСУУ. Проте в міжурядових протоколах їй виділено куди більше місця, ніж такому феномену, як “непогана ідея”.

Між тим, учасники семінару констатують: “Недостатній рівень володіння українською мовою випускників загальноосвітніх навчальних закладів із навчанням мовами національних меншин робить їх неконкурентноспроможними при вступі та навчанні у вищих навчальних закладах, не сприяє успішній інтеграції в українське суспільство”. Замість того, щоб за 18 років незалежності України серйозно підійти до вирішення питання інтеграції в українське суспільство всіх громадян незалежно від їх расової, релігійної, національної чи якоїсь іншої належності, в тому числі, через послідовну, але активну мовну політику, посадові особи різних рівнів неконкурентноспроможних абітурієнтів зараховують через паралельний конкурс, а відтак створюють для них окремий факультет.

Котрій школі потрібний буде такий спеціаліст, що поступив і вчився в університеті не за знання, а за те, що він угорець? Подібне інакше, як створенням гетто за етнічною ознакою в системі вищої освіти, і не назвеш. Приклад в УжНУ можуть підхопити інші.

Чому б МОН України не розпочати доводити до вишів Обсяги державного замовлення за мовною ознаками? Ризик невеликий: етнічним українцям все рівно б дісталося найбільше місць. А, може, ні?

Обличчя скандалу

Цьогорічна вступна кампанія вже ввійшла в історію найстарішого вищого навчального закладу на Закарпатті як найбільш скандальна, тому на її особливостях вимушений зупинитися детальніше.

В доведених УжНУ Обсягах державного замовлення на підготовку фахівців з вищою освітою у 2009 р. від 18 червня по напрямку підготовки “історія” значиться 45 місць і жодного натяку на одночасне проведення паралельного конкурсу виключно для випускників загальноосвітніх шкіл з угорською мовою навчання.

Але практика вступних випробовувань минулих років (з 2005) свідчила протилежне. Як декан історичного факультету, разом з головою предметної комісії з історії проф. Офіцинським Р.А., вважав 8 липня 2009 р. за необхідне звернутися з офіційною заявою до голови приймальної комісії УжНУ, ректора М.М. Вегеша з проханням надати письмове пояснення і ксерокопії дозвільних документів, які б засвідчували правомірність набору вступників для участі в конкурсі щодо зарахування за спеціальностями “історія”, “математика”, “фізика” за етнічною і мовною ознаками.

Усно відповідальний секретар приймальної комісії Бєлов Д.М. пояснив, що відповідь отримаємо через місяць. Тому, не гаючи часу, 16 липня 2009 р. ми звернулися з відповідною заявою до голови державної інспекції навчальних закладів МОН України. Невдовзі, 20 липня, від ректора УжНУ ми отримали відписку про те, що “заява про надання письмового пояснення та ксерокопій документів з приводу прийому на навчання випускників шкіл з угорською мовою навчання для здобуття в УжНУ освітньо-кваліфікаційного рівня “бакалавр” зі спеціальностей “історія”, “фізика”, “математика” вивчена на предмет можливості її задоволення і Вам буде надано письмову інформацію у встановлений законодавством термін”.

21 липня 2009 р., після проведення безрезультатних усних консультацій на предмет розподілу держмісць по напрямку підготовки “історія” за освітньо-кваліфікаційним рівнем “бакалавр” у форматі 3+1 (точніше 3 проти 1), приймальною комісією було прийнято рішення розподілити 45 держмісць наступним чином: 27 для історичного факультету (трьох випускаючих кафедр) і 18 – гуманітарно-природничого факультету з угорською мовою викладання фахових дисциплін (однієї кафедри).

Як декан історичного факультету і член приймальної комісії я не підтримав таке рішення, запропонувавши зарахування проводити відповідно до Правил прийому до УжНУ та Обсягів державного замовлення на підготовку фахівців з вищою освітою у 2009 р. Разом з тим, на запитання, здається, декана географічного факультету, чи можуть випускники українських шкіл подати документи на гуманітарно-природничий факультет, керівництво університету відповіло схвально.

Невдовзі, правда, виявилося, що неугорськомовним абітурієнтам здати документи на гуманітарно-природничий факультет не так вже й легко. Після того, як 23 липня 2009 р. їм і їхнім батькам члени технічної комісії цього факультету відмовляли в прийомі документів, я і проф. Офіцинський Р.А. звернули увагу відповідального секретаря Бєлова Д.М. і ректора УжНУ Вегеша М.М. на порушення Правил прийому.

Одночасно з’ясувалося, що гуманітарно-природничий факультет проводить незаконний прийом документів не на спеціальність “історія”, а на “угорську історію”(!). Після втручання(!) ректора УжНУ написи угорською мовою зникли, а від українських абітурієнтів почали приймати документи, щоправда, не без принижень і несанкціонованих “зборів” із батьками заступником в.о. декана гуманітарно-природничого факультету Шпеником О.О., котрий не тільки не був членом приймальної комісії, але й перебував у відпустці(!). Але чомусь вирішив “покерувати процесом”.

Наступного дня, 24 липня, ми з головою предметної комісії з історії звернулися із заявою до начальника управління освіти і науки Закарпатської ОДА Мотильчака М.А., в якій просили “надати нам письмову інформацію про виділення місць для цільового прийому в межах обсягу підготовки за державним замовленням в Ужгородському національному університеті для випускників загальноосвітніх шкіл з угорською мовою навчання”. В отриманій відповіді зазначається: “Відповідно до квоти прийому сільської молоді до вищих навчальних закладів системи Міністерства освіти і науки України на 2009 рік виділено 4 цільові місця на історичний факультет Ужгородського національного університету. Згідно із угодою, укладеною між управлінням освіти і науки облдержадміністрації та Ужгородським національним університетом, 2 місця виділено для випускників шкіл з угорською та румунською мовами навчання”. Отже, всього два, а не 18!

25 липня 2009 р. як член приймальної комісії я звернувся до її голови ректора УжНУ Вегеша М.М. з проханням “терміново надати мені копію протоколу рішення приймальної комісії Ужгородського національного університету від 21 липня 2009 р. про розподіл 45 місць державного замовлення за освітньо-кваліфікаційним рівнем “бакалавр” із спеціальності “історія”“. Однак, відповідальний секретар приймальної комісії Бєлов Д.М. з незрозумілих для мене причин одразу не повідомив про моє звернення ректора. Швидше за все протоколу засідання приймальної комісії станом на 25 липня ще не було підготовлено. Того ж дня у місцевій пресі (“Трибуна” і “Закарпатський місцевий час”) мною з проф. Офіцинським Р.А. було звернуто увагу громадськості на вступні привілеї за національною ознакою в УжНУ.

У відповідь на мої цілком коректні дії, що випливали з покладених на мене як на декана обов’язків і повноважень, 28 липня 2009 р. ректор видав наказ №82/01-03, яким “за неетичну поведінку, що зумовлює дезорганізацію в роботі приймальної комісії ДВНЗ “Ужгородський національний університет” постановив “вивести зі складу приймальної комісії доц. Фенича В.І., декана історичного факультету”.

Підставою став таємничий рапорт відповідального секретаря приймальної комісії УжНУ Бєлова Д.М. Дивно, яким чином мої зауваження як посадової особи іншій посадовій особі (ректору) щодо незаконності дій щодо дискримінації громадян України за мовною ознакою можуть бути кваліфіковані як “неетична поведінка, що зумовлює дезорганізацію в роботі приймальної комісії”?

Тим більше, що ні письмового пояснення в мене взято не було, ні з рапортом відповідального секретаря приймальної комісії Бєлова Д.М. мене ознайомлено не було. До того ж, відповідно до пункту 1.3 Положення про приймальну комісію УжНУ, затвердженого наказом ректора 11 лютого 2009 р., декани факультетів входять до складу приймальної комісії УжНУ “за посадою”. Права і обов’язки декана факультету як члена приймальної комісії не можуть бути припинені наказом ректора без унесення змін до вищенаведеного Положення про приймальну комісію УжНУ. Що на це сказати? Правовий безлад.

Головною причиною виведення мене зі складу приймальної комісії (як і звільнення проф. Офіцинського Р.А. від обов’язків голови предметної комісії з історії), стала поява публікації в місцевій пресі 25 липня. А це вже помста та переслідування за висловлені в ЗМІ громадянську позицію та переконання! Видно свобода слова для ректора, який “боровся” на різних “майданах”, є неважливою.

Нарешті 29 липня 2009 р. ректор поставив на моїй заяві від 25 липня резолюцію “Белову Д.М. Видати”. Цікаво чи мова йде про одну й ту саму людину, адже справжнє прізвище відповідального секретаря пишеться через “є” – Бєлов.

Того ж 29 липня, вже після припинення прийому документів від вступників, на засіданні приймальної комісії, апелюючи до якогось загадкового “роз’яснення” МОН України, було прийнято чергове незаконне рішення про проведення “зі вступниками на гуманітарно-природничий факультет з угорською мовою навчання фахових дисциплін співбесіди на знання угорської мови з наступним рішенням про допуск до конкурсу сертифікатів за напрямами історія, математика, фізика”. Відповідне звернення 3 серпня 2009 р. приймальна комісія розташувала на сторінках газети “Новини Закарпаття”.

Хочу нагадати, що відповідаючи директорові департаменту вищої освіти МОН України Болюбашу Я.Я. 5 листопада 2008 р. щодо “вжиття необхідних заходів, щоб особи, які належать до угорської національної меншини України, і надалі мали можливість після закінчення загальноосвітнього навчального закладу та під час вступу до вищих навчальних закладів складати іспити угорською мовою”, ректор УжНУ стисло і лаконічно відповів: “не відповідає затвердженим Правилам прийому до вищих навчальних закладів на 2009 рік”. Але у договорах 2005 та 2007 рр. з ДСУУ УжНУ взяло на себе зобов’язання “при вступі в Університет абітурієнтів проводити вступні іспити угорською мовою”. Складається враження, що своїми діями ректор Університету ставить під сумнів юрисдикційну належність нашого вузу МОН України, оскільки всупереч своїм Правилам прийому, виконує вказівки ДСУУ(!). Очевидним також є і те, що МОН України незнайоме з текстами договорів університету з пересічною громадською організацією. Цікаво, що ж могло вплинути на прийняття цілком протилежного рішення ректором 29 липня 2009 р.? Вищі бали у сертифікатах українських вступників за їх угорськомовних візаві, невиконання домовленостей перед партнерами з ДСУУ чи загадкове “роз’яснення” МОН України?

Що ж до останнього, то варта відзначити, що 30 липня 2009 р. МОН України за підписом заступника міністра Т.В. Фінікова у листі керівникам вищих навчальних закладів І-IV рівнів акредитації “Щодо конкурсного відбору та зарахування на навчання вступників”, крім іншого, категорично застеріг: “Одночасне проведення окремих конкурсів вступників на навчання на місця державного замовлення та за кошти фізичних і юридичних осіб не допускається”.

Якщо вдатися до логічного розуміння прийнятого приймальною комісією 29 липня рішення, то хіба на факультет, де офіційно за всіма документами вступають випускники шкіл з угорською мовою навчання потрібно проводити співбесіду на знання угорської мови? Звісно, ні. Це рішення прийнято з єдиною метою: перешкодити неугорськомовним вступникам взяти участь у конкурсі на зарахування по напряму “історія” відповідно до результатів сертифікатів і тих пільговиків, статус яких визначено законодавством.

Це правопорушення з боку керівництва університету підтверджують наступні події. 3 серпня 2009 р. на незаконну співбесіду українські абітурієнти все ж не з’явилися (хоч пізніше протокол про її проведення було оформлено). 11 із 14 поданих заяв від неугорськомовних вступників опинилися у списку рекомендації на зарахування за державним замовленням на гуманітарно-природничому факультеті по напряму “історія”. Тому посадові особи вузу вдалися до чергового тиску на батьків, від яких навіть просили написати заяву, що в майбутньому їхні діти обіцяють не переводитися на історичний факультет!

Отакої!

Усе це неподобство чітко відображено у Звіті УжНУ станом на 31 липня 2009 р. про надходження заяв на денну форму навчання і станом на 10 серпня 2009 р. про зарахування абітурієнтів на денну форму навчання.

Якщо із 62 заяв, поданих на гуманітарно-природничий факультет, у 17-ти абітурієнтів станом на 31 липня мовою закінчення навчального закладу була українська, то вже на момент зарахування таких залишилося всього троє. У решти мовою закінчення навчального закладу стала угорська.

Нарешті 7 серпня 2009 р. за №01-10/1337 з’явилася відповідь ректора УжНУ на заяву від 8 липня 2009 р. Якщо коротко проаналізувати цей документ, то відверто він складений чи не найкраще з усіх тих, які університет відписував різним державним відомствам. Звернемо увагу на декілька суттєвих аспектів: По-перше, відповіді немає по суті: адже у заяві від 8 липня 2009 р. просили “надати письмове пояснення і ксерокопії документів, які засвідчують правомірність.. дій” щодо “прийому документів від вступників 2009 р. для участі в конкурсі щодо зарахування на навчання за освітньо-професійними програмами бакалавра, спеціаліста і магістра із зазначених спеціальностей (“історія”, “математика”, “фізика”) за етнічною і мовною ознаками”, тобто на підставі Правил прийому до УжНУ, Обсягів державного замовлення та статті 24 Конституції України. Натомість отримали копії міжвідомчої переписки про наміри.

По-друге, бачимо апелювання до змісту Протоколів ХІІ, ХІІІ і XIV змішаної українсько-угорської комісії, що носять рекомендаційний характер, доручень Кабінету Міністрів, клопотання і пропозиції ректорату чи управління освіти і науки Закарпатської ОДА до МОН України та навпаки, рішення Вченої ради історичного факультету та клопотання декана Фенича В.І. про створення кафедри історії Угорщини та євроінтеграції, рішень Вченої ради УжНУ і наказів ректора про бурхливу реорганізацію в Університеті у зв’язку зі створенням гуманітарно-природничого факультету і та ін.

Проте чомусь ректор забув прочитати ст. 24 Конституції України, ст. 44 Закону України “Про вищу освіту”, ст. 8 Закону України “Про мови”, частини другої ст. 3 Закону України “Про мови в Українській РСР”, ст. 18 Закону України “Про національні меншини”, п. 1 Умов прийому до вищих навчальних закладів України, затверджених наказом Міністра освіти і науки 2 вересня 2008 р. та ін.

По-третє, у відповіді ректор звернув увагу на те, “що відповідно до п. 12 Плану Заходів з реалізації положень ХІІІ засідання Українсько-Угорської комісії Міністерство освіти і науки щороку зобов’язане забезпечувати державне замовлення з вищевказаних спеціальностей, відповідно до Договорів про співпрацю між УжНУ та Демократичною спілкою угорців України”.

Це змушує нас сумніватися у юридичній силі цього документу, оскільки відповідно до п. 14. Плану заходів з реалізації положень Протоколу ХІV засідання змішаної українсько-угорської комісії з питань забезпечення прав національних меншин від 25 лютого 2009 р. МОН України на ІІ квартал 2009 р. доручено “вивчити питання щодо виділення державного замовлення для підготовки спеціалістів з історії (кафедра історії Угорщини та європейської інтеграції), математики, журналістики відповідно до укладеної Угоди між Ужгородським національним університетом та Демократичною Спілкою угорців України”.

Чи “зобов’язане забезпечувати”, чи “вивчити питання”, не так важливо: домовленості між УжНУ і ДСУУ законно виконані бути не можуть, що добре розуміє МОН України, тому, з одного боку, вимушене якось реагувати на Протоколи змішаної українсько-угорської комісії, а з іншого – не може забезпечити державне замовлення для зарахування за виключно мовно-етнічною ознакою. Це видно з Умов вступу та Обсягів держзамовлення. Зате це правопорушення тихо робить з 2005 р. УжНУ.

Нарешті 11 серпня 2009 р.(!), на другий день перевірки приймальної комісії УжНУ інспекторами МОН, вдалося отримати таємничий рапорт відповідального секретаря приймальної комісії УжНУ Бєлова Д.М., на підставі якого ректор видав горезвісний наказ від 28 липня 2009 р.

Що тут сказати. Маємо суцільну неправду, викладену на підставі фальшивої “службової записки” технічних секретарів не зрозуміло якого факультету. І службова записка, і рапорт були укладені значно пізніше за появу 28 липня наказу ректора.

Цікаво, невже ні в кого з посадових осіб приймальної комісії не виникло і думки взяти пояснювальну записку від декана історичного факультету Фенича В.І. та професора кафедри історії України Офіцинського Р.А.? Якою тут є “морально-етична поведінка” ректора відносно осіб, які навчалися в цьому університеті і працюють в ньому щонайменше 15 років? Натомість він зважив лише на думку тих, хто в ньому з’явився лише вчора, як то кажуть, прямо чи не з вулиці у зв’язку з відкриттям гуманітарно-природничого факультету.

З іншого боку дивного в цьому нічого нема. Університетом керують просто некомпетентні люди, серед яких і такі, що стали проректорами, не попрацювавши в ньому до свого призначення жодного дня!

Вердикт?

19 серпня ми з проф. Офіцинським Р.А. отримали відповідь на нашу заяву-звернення від 16 липня. У ній за результатом перевірки УжНУ “встановлено, що інформація, надана у Вашому листі, частково підтвердилася. Приймальною комісією закладу безпідставно здійснюється розподіл доведених МОН України обсягів державного замовлення на напрями підготовки “Фізика”, “Математика”, “Історія” між гуманітарно-природничим (з угорською мовою навчання) та профільними факультетами”.

Отже, публічні заяви ректора у ЗМІ (“Новини Закарпаття” від 29 серпня) та на об’єднаному засіданні Конференції трудового колективу і Вченої ради УжНУ 31 серпня про те, що, “незважаючи на всю свою упередженість [комісія Кабміну], нічого кримінального не виявила”, є дезінформацією чистої води перед громадськістю краю і колективом, який чотири роки тому обрав проф. Вегеша М.М. керівником найстарішого вишу на Закарпатті.

Більше того, Державною інспекцією навчальних закладів МОН України констатовано, що “В університеті здійснюється прийом на навчання за ОКР “бакалавр” випускників загальноосвітніх шкіл, які атестовані з української мови, на напрями підготовки “Фізика”, “Математика”, “Історія” на підставі співбесіди на знання угорської мови, за результатами якої абітурієнти допускаються до участі у конкурсі сертифікатів на гуманітарно-природничому факультеті”. Мова йде про незаконно проведену Приймальною комісією 3 серпня співбесіду на знання угорської мови зі вступниками на гуманітарно-природничий факультет.

За результатами перевірки керівництву УжНУ “вказано на необхідність вжити заходів щодо усунення виявлених порушень”. Думаю кожний розрізнить фальшиву реакцію ректора у словах комісія МОН “не виявила недоліків” від її справжнього вердикту. Бо виходить якось навіть безглуздо, ніби одне відомство МОН України надсилає заявникам (а не “скаржникам”!) і керівництву УжНУ різні відповіді.

Свою відповідь на “Інформаційне повідомлення Приймальної комісії Ужгородського національного університету”, опублікованого за словами головного редактора “Новини Закарпаття” п. Віталія Ящищака в “якості реклами”(!), після усної відмови мені захистити свою честь і гідність у провладній газеті, я вже висловив 29 серпня на сторінках газет “Трибуна” і “Закарпатський місцевий час”, тому коментувати неадекватні дії та неврівноважені заяви ректора Університету більше не вважаю за доцільне . Навмисно не піднімаю інших резонансних аспектів “угорського завоювання” Закарпаття за роки незалежності України, котрі із творенням в складі УжНУ окремого по суті угорськомовного вищого навчального закладу “частково” фінансованого за кошти Угорщини через ДСУУ, а насправді за кошти “міцного” держбюджету України та спецфонду УжНУ, разом нагадують передумови трагічних для нашого краю березневих днів 1939 р. Сьогодні, як і тоді, знаходяться свої Бродії, Фенцики, Ільницькі, Марини… Список нинішніх манкуртів можна подовжити, але легше від цього не стане. Вихід із ситуації бачу один – законний: виконанню рекомендаційних положень усіх Протоколів Змішаної Українсько-Угорської комісії з питань забезпечення прав національних меншин Міністерство юстиції Кабінету Міністрів України, Рада національної безпеки і оборони України та профільні комітети Верховної Ради України повинні дати юридичну експертизу та правову оцінку на предмет відповідності їхнього дискримінаційного змісту внутрішньому законодавству України. Підписання ж наступного (XV) Протоколу слід відкласти на невизначену перспективу. Іншого виходу із цієї ситуації особисто я не бачу.

І наостанок. Продовжу свою незакінчену думку, висловлену торік у висновках статті “Капітуляція – перед ким?”: подібні дії угорських товариств та їх лідерів у освітній сфері, чисельні антиукраїнські публікації на сторінках угорських ЗМІ (особливо в “Kárpátalja”), скуповування землі в довгострокову оренду в місцях компактного проживання угорської етнічної меншини, членство деяких депутатів Закарпатської обласної ради в спеціальній комісії Державних Зборів Угорщини та багато іншого, уже не завтра, а ще вчора почало загрожувати національній безпеці та територіальній цілісності України. А стоїть за усім цим агресивна зовнішня політика Угорщини.

Коли ж всьому цьому буде дано правову оцінку, то можна буде сміливо дати відповідь і на питання, хто все таки “сприяє розпалюванню міжетнічної ворожнечі, що може призвести до міжетнічного протистояння на Закарпатті та міждержавного конфлікту”, про що останнім часом на всі боки галасують прихильники “непоганої ідеї” в УжНУ та поза ним

“Закарпаття online” декларує свою готовність опублікувати детальну точку зору керівництва УжНУ з цього питання у випадку, якщо вона буде надана нашому ресурсові

Володимир Фенич, декан історичного факультету УжНУ 04 вересня 2009р.

Постiйна адреса статтi: http://zakarpattya.net.ua/ua_news_46717.html