Демократія – це баланс інтересів, і в першу чергу економічних. Існує об’єктивний макроекономічний показник, що характеризує цей баланс інтересів – співвідношення доходів 20% найбагатших громадян країни і 20% найбідніших її громадян. Тобто, йдеться про те, у скільки разів доходи 20% найбагатших громадян перевищують доходи 20% найбідніших громадян країни. В країнах Євросоюзу середній показник співвідношення доходів становить 4,8 до 1-го. у Швеції 3,5 до 1-го, в Португалії 7,3 до 1-го. Для порівняння, у Мексиці співвідношення доходів є на рівні 14 до 1-го, в Бразилії 24 до 1-го в Гондурасі 38 до 1-го.

Не важко помітити, що в країнах, які у нас асоціюються з високими стандартами життя і високими стандартами демократії, різниця в доходах між багатими і бідними суттєво відрізняється від тої, яка є в Гондурасі.

Справжня демократія – це форма правління домінуючого середнього класу. Саме домінування середнього класу забезпечує високі стандарти життя і високі стандарти демократії. Відстоювання ідеї справедливого розподілу доходів не має нічого спільного з ідеями комунізму. В „комуністичному” Китаї співвідношення доходів 20% найбагатших і 20% найбідніших є на рівні 7 до1-го, а в „капіталістичній” Японії – 4 до 1-го. Слід відзначити, що на початку XX-го століття в Європі цей показник коливався в межах 18 до 1-го … 20 до 1-го. Після більшовицького перевороту 1917 року, на Заході зрозуміли яку загрозу для суспільства становить така велика різниця в доходах громадян, і ситуація почала змінюватись. .Провідні західні фахівці вважають, що співвідношення 10 до 1-го є критичним. В разі його перевищення, країна уже не може повноцінно розвиватися, бо розвиток країни – це розвиток її громадян.

Для того аби людина розвивалась, в неї необхідно інвестувати гроші. Без інвестицій в людину немає розвитку ні окремої особистості, ні країни загалом . Для сприйняття розумної ідеї, зовсім не обов’язково робити культ з її автора. Слова Йосипа Сталіна про те, що кадри вирішують все, в Японії сприймають як аксіому. Для того, аби кадри могли вирішувати все, вони повинні володіти відповідним рівнем кваліфікації, що в свою чергу, без інвестицій в людину є неможливим. Стратегічний запас Японії – це її кадри. Чи володіли б японці тим рівнем кваліфікації який вони мають сьогодні, якби співвідношення доходів 20% найбагатших японців до доходів 20% найбідніших становило не 4 до 1-го а 40 до 1-го.

Марія Варивода, учасниця конкурсу краси, що проходив у Японії, про свої враження від японців сказала наступне: „Вони щасливі бачити кожну людину. Тут немає поділу на бідних і багатих, вищих і нижчих за рангом – всіх однаково люблять і поважають” (газета „Високий Замок” №196 „3603” 25-31 жовтня 2007 року).

Чи можемо ми українці сказати те саме про себе? Французький письменник Антуан де Сенкт-Екзюпері, спостерігаючи за сім’ями заробітчан-емігрантів, висловив думку, що страшною є не бідність цих людей сама по собі. Страшно коли через цю бідність у комусь з дітей може померти Моцарт. Співвідношення доходів громадян – це не лише співвідношення грошей в кишенях, це ще й співвідношення можливостей самореалізації. Чим більший відсоток людей в країні мають можливості для самореалізації, тим кращими будуть перспективи цієї країни. У свій час Сполучені Штати жили з гаслом „що є вигідним для Форда, то є вигідним і для Америки”. А для Форда, треба віддати йому належне, було вигідно аби автомобілі, які виготовлялись на його заводах, були доступними за ціною для робітників, які ті автомобілі виготовляли.

Таким чином, Форд, сам для себе, створював ринок збуту власної продукції. Без платоспроможного покупця, повноцінний внутрішній ринок є неможливим. Без повноцінного внутрішнього ринку неможливий повноцінний розвиток країни.

Гроші, які бізнес сьогодні інвестує у платоспроможного покупця, завтра платоспроможним покупцем будуть проінвестовані в розвиток бізнесу. А тому співвідношення доходів, що не виходить за межі розумного, є вигідним не лише для бідних, але й для багатих, при умові, що багаті не планують в майбутньому втекти з країни разом зі своїми грошима.

В Україні не існує офіційної статистики про величину такого показника, як співвідношення доходів громадян. На думку оптимістично налаштованих експертів, цей показник становить 15 до 1-го. Песимісти говорять про співвідношення 40 до 1-го. Іншими словами, за рівнем співвідношення доходів, Україна коливається між Мексикою і Гондурасом.

Україна останніми роками постійно декларує своє прагнення до євро інтеграції. Але з чим ми ідемо до Європи? Чи потрібен сучасній Європі “Єврогондурас”? І величину заробітної плати, і розмір пенсії в Україні збільшували вже не один раз. Але чи змінюється від того докорінно становище народу? При збереженні існуючого співвідношення доходів на такі зміни очікувати і не варто.

Якщо уявити, що валовий внутрішній продукт (ВВП) це великий пиріг, а громадяни України - це ті між ким його ділять відповідно до рівня співвідношення доходів, тоді вимальовується наступна картина. Комусь дістаються великі жирні шматки, комусь трохи менші, комусь невеликі частки, а комусь дістаються крихти. Розмір крихти можна означити у будь-якій валюті і будь-яким номіналом, але крихта при цьому залишиться крихтою. Без зміни рівня співвідношення доходів, і підвищення заробітної плати, і збільшення розміру пенсії є нічим іншим, як збільшенням грошового номіналу незмінної за своїми розмірами крихти. Якщо політичні сили навіть не декларують намірів змінювати співвідношення доходів, то передвиборчі обіцянки – це обіцянки про збільшення грошового номіналу незмінної за своїми розмірами крихти.

Від більшого пирога (ВВП), і крихти звичайно будуть більшими. Але, за скільки років можна подвоїти розмір ВВП? За рік можна? Ні. За два роки? Ні. За десять років? Теоретично - це можливо. Припустимо, що за десять років, розмір українського ВВП подвоївся. Тоді ті, хто сьогодні отримує крихту, через десять років буде отримувати дві крихти. Але дві крихти – це ще не маленька частка від великого пирога. Дві крихти – це все ще крихти. То скільки років слід чекати на свою частку тим хто сьогодні отримує крихти? Може сто років? Вирішувати проблему справедливого співвідношення доходів протягом цілого століття, для України – неприйнятно.

Ті країни третього світу, які в процесі економічних реформ ігнорували гасло „Добробут для всіх” так і залишились країнами третього світу. Саме під гаслом „Добробут для всіх” відродилась з руїн економіка повоєнної Німеччини. Питання про співвідношення доходів є найголовнішим питанням політики. Саме співвідношення доходів визначає не лише рівень життя в країні, не лише перспективи розвитку країни, але і рівень політичної культури, і рівень суспільної моралі.

В сьогоднішній Україні уся «доросла» політика робиться на „олігархічні” гроші. Правила гри в українській політиці зорієнтовані не на інтереси народу і держави, а на інтереси тих же олігархів. Народ потрібен лише для того, щоб голосувати на виборах за олігархів і обслуговувати між виборами їхні інтереси.

Суспільна мораль сьогодні продиктована гонитвою за грошима, а гонитва за грошима – «гондураським» співвідношенням доходів. Демократія, демократія, демократія. Але чи можна говорити про демократію в країні, де між багатими і бідними пролягає прірва. Демократію по-українськи можна звести до такої формули: “ми вас обікрали, обкрадаємо, і будемо обкрадати, але ви маєте право висловлювати своє обурення, яке ми ігнорували, ігноруємо і будемо ігнорувати”.

Розмови про демократію що перемогла в сьогоднішній Україні – це зомбування людей з метою збереження існуючого стану речей. Питання НАТО, мовне питання, політичні симпатії – ділять Україну. Чи існує ідея, яка спроможна об’єднати Україну? Чи є в Україні політичні лідери спроможні об’єднати Україну? За роки незалежності ще жодна політична сила не ставила на порядок денний питання співвідношення доходів, яке насправді є головним питанням політики. То чиє в Україні політична еліта спроможна взятися за вирішення головного питання? Ідея соціальної справедливості і відповідальної влади – це саме та ідея яка може об’єднати Схід і Захід України. “Україна –держава соціального партнерства. Добробут для всіх, розвиток для всіх”. Така ідея приречена на популярність як на Сході так і на Заході України.

Політична сила, яка поставить на порядок денний питання співвідношення доходів і запропонує власне бачення шляхів вирішення даної проблеми зможе з повним правом претендувати на звання еліти.