bg-img bg-img bg-img
Увiйти в ГУРТ
Забули пароль?

Ще не з нами? Зареєструйтесь зараз

За 7 неповних днів показати 18 років життя України - місія, що стала можливою
28.08.2009

Що можуть робити на літніх канікулах пересічні українські студенти? Відпочивати після важкої сесії; сапати городи чи копати картоплю; засмагати на вулицях мегаполісів чи десь біля моря - коротше цікаво проводити свій час. Чи можуть те саме робити студенти Німеччини не відомо, але те, що це однозначно охочий до всього нового та надзвичайно допитливий народ - це факт. Пересвідчитися в цьому змогли активісти Творчого об’єднання „ТОРО” (Контактна група Transparency International в Україні), які на початку цьогорічного серпня організували навчальний візит до України для групи молодих дослідників з Потсдамського університету, розташованого у 30 кілометрах від Берліну.

Для довідки ‑ саме в Потсдамі у далекому 1945 році було прийняте рішення про новий розподіл Європи, результатом чого стала понад 50-річна окупація Німеччини радянськими та американськими військами. Сьогодні Потсдамський університет залишається одним з небагатьох у Німеччині, студенти та викладачі якого на високому професійному рівні досліджують країни Східної Європи та, зокрема, колишнього Радянського Союзу. Є серед них і відомий фахівець по Росії, професор Віталій Віленчик, який очолив делегацію молодих німецьких дослідників, що з 6 по 12 серпня перебували в Україні з навчальним візитом під назвою „Місце пострадянської України в глобальному європейському просторі”.

Завдання перед українськими організаторами постало з розряду нездійснених - показати за 7 неповних днів людям, які ніколи не були в Україні, основні зміни, що відбулися в державі за останні 18 років. Формулу успіху для візиту подібної складності організатори віднайшли швидко ‑ помножили малу кількість наявного у візитерів часу на високу концентрацію їх зустрічей з провідними експертами у сфері політики, культури, економіки та суспільного розвитку. На додачу все це приправили традиційною українською гостинністю, якій однак важко було конкурувати з розпалом „мертвого” сезону та невибагливим українським сервісом.

Звісно, про те, якою насправді побачили Україну німці, знають лише вони самі. Незабаром компанію їм складуть ще кілька професорів, що читатимуть та оцінюватимуть наукові роботи молодих дослідників з Потсдаму, та напевно ще знайомі самих візитерів, з якими ті поділяться враженнями про поїздку. Натомість було би несправедливо позбавляти українську громадськість можливості ознайомитися з поглядами провідних українських державних, громадських та інших експертів на поточну ситуацію в Україні та можливий розвиток подій у державі. Їх ми і пропонуємо читачам з маленькою ремаркою про те, що наведені думки належать виключно їх авторам та не обов’язково відображають офіційну позицію установ, які ті представляють, чи скажімо України. Більше того, ми технічно не можемо навести всі коментарі, що давали українські експерти, дже для цього не вистачить можливостей жодного інформаційного ресурсу.

В Україні сьогодні є повне сприяння у тому, аби рухати державу до Європейського Союзу

Так вважають у Координаційному бюро з європейської та євроатлантичної інтеграції при Кабінеті Міністрів України. Сьогодні потребу у тому, аби Україна впроваджувала європейські стандарти бачать усі - президент та прем’єр міністр вважають це одним із пріоритетів у своїй роботі; Верховна рада та Кабмін не тільки це розуміють, а й створили відповідні відомства для більш успішної роботи з адаптування. Більше того, самі громадяни України позитивно і досить стабільно висловлюється за якнайшвидше приєднання України до Євросоюзу. За словами представника Координаційного бюро Тараса Крикуна, для відомства, яке той представляє, входження України до ЄС чи НАТО не є самоціллю - набагато важливіше аби Україна реально прийняла стандарти цих міжнародних організацій та керувалася ними у повсякденному житті. І хоча робота з євроінтегрування України триває вже понад 10 років, основу для більш інтенсивного діалогу заклала Помаранчева революція, яка власне і стала каталізатором усіх інтеграційних процесів.

Думку представників Бюро продовжує професор Андрій Мелешевич, декан факультету правничих наук Києво-Могилянської Академії. За його словами, Європа сама не скористалася шансом, що давала їй Помаранчева революція в Україні. Адже, якби тоді Євросоюз чітко вказав на можливість приєднання для України, остання бачила би більше сенсу в тому, аби втілювати непрості стандарти ЄС. Адже сьогодні, коли примара членства маячить перед України десь на рубежі 2025 року, всі розмови про європейський вибір України нагадують скоріше відомий вислів одного з героїв знаменитих „Трьох мушкетерів” - я б’юся тому, що я б’юся…

За словами пана Андрія українці та Україна в цілому, незважаючи на всі проведені просвітницькі кампанії, продовжують жити у міфах та стереотипах. Не виключенням тут є й тема інтеграції. Адже хто сказав, що українці проти НАТО? Вони реально майже нічого не знають про цю організацію. А тому що вони в дійсності можуть сказати про це?

Що спільного між голодомором та Євросоюзом?

Професор Мелешевич продовжує - трагедії переважно єднають. Такою трагедією для українців є голодомор. Незважаючи на те, що жертвами голодомору стало населення переважно Центральної та Східної України, мешканці інших регіонів держави теж сприймають ті страшні події як свою особисту трагедію. Подібна єдність для українців сьогодні характерна хіба що в питанні вступу України до Європейського Союзу.

Натомість його як фахового юриста не може не хвилювати тема тотального беззаконня в Україні. Вже давно пройшли ті часи, коли закон був непорушною скелею, на якій будувався храм демократії. В сучасному світі закон все частіше трактують вже як інструмент, який скоріше служить знаряддям в руках майстра з будівництва держави, а не самим будівельним матеріалом. Натомість серед наших сучасних будівничих непоодинокими є випадки, коли ті банально забувають про норми професійної та людської етики та перетворюють закон на інструмент лобіювання своїх інтересів. Як результат, сьогодні для різних політичних сил вже не модно боротися за економічний ресурс - вони намагаються встановити контроль над тими чи іншими правовими інститутами (приміром міліцією, прокуратурою чи судами). І вже від імені них і встановлювати власні правила гри на підконтрольних територіях. А значить ми спостерігаємо в Україні банальну гру у закон та порядок, аніж якусь реальну силу закону.

Думку науковця підтримує і Сюзанне Шютц, представниця Посольства Німеччини в України. За спостереженнями міжнародних аналітиків Україна демонструє гру із законом, коли всіляко намагається використати правові прогалини чи юридичні колізії ніби то на захист національних інтересів. Натомість на ділі часто виявляється, що під інтересами держави маються на увазі передусім інтереси українських олігархів. Приміром Україна вже рік є повноправним членом Всесвітньої організації торгівлі, що означає у тому числі виконання Україною всіх вимог ВТО, зокрема й щодо недопущення накладання додаткового в’їзного мита на імпортні товари. В одночас у період загострення в державі впливу економічної кризи Україна свідомо порушувала цю норму, у тому числі ввівши додаткове оподаткування для переважної більшості імпортних товарів. Під тиском міжнародних організацій держава змушена була відмінити своє рішення, натомість виявилося, що додаткове оподаткування продовжувало діяти для імпортних холодильників та автомобілів. Чи співвідносилося це рішення із бажанням українців купувати саме українські а не приміром німецькі холодильники чи автомобілі і досі залишається загадкою…

Корупція як прояв нової української ідентичності

Те, що могло наснитися тільки у страшному сні сьогодні вже є реальністю - українці, характеризуючи сучасну ситуацію в державі, трьома основними трендами вважають тотальну корупцію, свободу слова та повний безлад у владі. Тож цілком зрозуміло, що всі ці три теми тою або іншою мірою піднімалися у виступах практично всіх експертах. Вже ні для кого не є секретом, що Україна за рівнем корупції перегнала всі нові незалежні країни світу та є за цим показником першою серед всіх пострадянських країн.

За словами Олексія Хмари, очільника Контактної групи Transparency International в Україні, можна довго сперечатися з приводу того, що саме лежить в основі тотальної корумпованості України, але беззаперечним є й те, що в державі практично немає цілісної стратегії протидії корупції, яка б однозначно сприймалася як політиками та можновладцями, так і пересічними громадянами. Незважаючи на те, що в державі за останні 3-5 років було ініційовано цілий ряд національних та міжнародних кампаній із протидії корупції, практично всі вони не мали загального успіху, обмежившись лише точковими перемогами, що виявилися ледь помітними у загальному океані корупції. Більше того, всі стратегії із зниження рівня корумпованості держави наштовхувалися на реальний спротив влади та банальне їх нерозуміння зі сторони громадян. А тому сьогодні вже слід говорити про комплексну та незалежну оцінку готовності України до антикорупційних реформ, яка б дозволяла не тільки шукати проблеми в роботі різних владних інститутів, а й виробляти чіткий порядок денний по посиленню спроможності цих інститутів протидіяти корупції. Власне, результати такої незалежної оцінки і мають лягти в основу загальнонаціональної антикорупційної стратегії.

Цю думку продовжує й Олександр Тодійчук, член правління Українсько-німецького форуму, організації що представляє інтереси великого українського бізнесу в Німеччині. За його словами в Україні енергетична сфера сьогодні є в однаковій мірі і прибутковою, і корумпованою. Разом з тим, корупція вже досягла такого рівня, коли вона стає економічно невигідною для гравців ринку енергоресурсів. А тому нещодавно в Україні була започаткована нова ініціатива під назвою „ЕнергоТранспарентність”, суть якої полягає у використанні основними гравцями енергетичного ринку більш прозорих (а значить менш корумпованих) процедур. Звісно ж, ініціативу підтримали далеко не всі з можливих підписантів, але сам факт того, що бізнес хоче і готовий грати по-чесному є доволі промовистим…

Корпоративна соціальна відповідальність допомагає бізнесу бути менш корумпованим

В цьому переконаний Віктор Лях, виконавчий директор Фонду „Східна Європа”. За його словами Україна вже дозріла до того, щоб зрозуміти, що корпоративна соціальна відповідальність (КСВ) не є філантропією чи PR-ом, а передусім філософією ведення бізнесу. КСВ передбачає що бізнес-компанії працюють більш транспарентно, а значить менш корумповано. Та в цьому ключі варто нагадати, що серед усіх українських компаній найбільш успішно філософію КСВ впроваджують передусім підприємства сталеливарної промисловості, які в більшості належать українським та іноземним представникам великого бізнесу.

Хоча, на думку Катерини Котенко, виконавчого директора Індустріального телевізійного комітету, бізнес не варто демонізувати. Адже, якщо взяти приміром сферу телевізійних медіа, то виявиться, що найбільші рейтинги (а значить глядацьку аудиторію), найбільші замовлення на розміщення реклами (а значить і гроші) мають медіа, що часто в очах громадськості асоціюються з упередженістю чи політичною заангажованістю. На підтвердження своїх слів пані Катерина наводить статистику - за популярністю серед громадян України політичних ток-шоу програма 5 каналу „Я так думаю з Анною Безулик” (як відомо цей канал став основним рупором чесних та об’єктивних новин під час подій Помаранчевої Революції) займає лише п’яту позицію в рейтингу, тоді як перше місце впевнено тримає „Свобода на Інтері” з однойменного каналу (його останнім часом все частіше звинувачують у політичній заангажованості та упередженості). Тож, виходить, що громадяни України сьогодні ще не можуть самостійно простежити вплив власників медіа на контент, що він транслює, чи приміром редакційну політику медіа.

Разом з тим, за словами пані Котенко, Україна демонструє реальну свободу слова в телеефірі. Приміром, в сусідній Росії на даний момент діє 3 загальнонаціональні телевізійні медіа, кожен з яких має якусь частку державного капіталу та відповідно транслює події в ракурсі передусім державних інтересів Росії. В Україні ж з 18 загальнонаціональних каналів лише один має частку державного фінансування. Решта ж каналів при формуванні редакційної політики керується позицією своїх власників, які часто по різному оцінюють одні й ті самі події, а значить і глядачі України бачать різні точки зору на одну проблему.

В Україні до сих пір діють заказники „homo soveticus”

Чи розділена Україна на Схід та Захід, чи є в державі реальна загроза регіонального сепаратизму знають найкраще фахівці в сфері етнополітики. Саме тому для молодих нымецьких дослідників важливою була зустріч з Юлією Тищенко, представницею Українського незалежного центру політичних досліджень. За її словами, незважаючи на різний історичний досвід тих чи інших регіонів України, незважаючи на періодичні штучно підігріваємі сепаратні настрої, видування теми другої державної мови чи приєднання до НАТО, Україна залишається єдиною державою. Свідченням цього є не тільки загальнонаціональне вшанування жертв голодомору, а й готовність усіх регіонів України (між іншим із переважаючою активністю захисників із Донбасу) зі зброєю в руках боронити сумнозвісний клаптик суші на ім’я „коса Тузла”.

Разом з тим це не заважає тому, аби і в 21 столітті в Україні успішно існували заказники „радянських людей”, як приміром в Криму. На сьогодні це унікальна територія, де живуть „осовєчені” українці, росіяни, татари та інші народи, які не тільки не пам’ятають власних традицій та культури, а й керуються шаблонами та стереотипами держави, що вже 18 років як перестала існувати. Саме вони створюють найбільшу небезпеку для стабільності етнополітичної ситуації в державі, адже не хочуть пристосовуватися до навколишньої ситуації, а навпаки є схильними до протистояння ворогу, якого успішно самі собі створюють.

На думку Дениса Ковриженка, представника Лабораторії законодавчих ініціатив, змінювати свідомість громадян можуть і повинні неурядові організації Україні, яких в Україні є величезна кількість. Звичайно ж, питання їх ефективності, результативності та політичної нейтральності і по-сьогодні залишається відкритим, проте саме в громадських організаціях та рухах закладено основний потенціал для ефективних українських реформ.

За словами пана Дениса українські неурядові організації за роки незалежності у своєму розвитку вже пройшли чималий шлях ‑ від романтизму початку дев’яностих, фактичного виживання в умовах перманентного тиску в середині дев’яностих - на початку двотисячних, від прагматизму 2005-2008 років і аж до філософії транспарентності, як результату впливу економічної кризи в Україні. За його словами, сьогодні саме професійні, досвідченні, а головне прозорі та відкриті у своїй діяльності неурядові організації лишилися чи не єдині, хто ще здатен мобілізувати громадськість. Звісно, цим пробують скористатися різноманітні сумнівні політики регіонального та всеукраїнського пошибу, створюючи всілякі псевдогромадсткі організації та рухи. Як правило вже наступного дня після свого обрання такі «політики» забувають про власні обіцянки та активно вживаєму псевдо громадську риторику, чим суттєво підривають довіру до громадського сектору України загалом. Натомість тільки транспарентність справжніх неурядових організацій здатна забезпечити не лише їх виживання, а й довіру громадськості. А з огляду на відчутний вплив кризи на життя простих українців, сьогодні громадський сектор України має не тільки пам’ятати про ці виклики, а й банально довести свою необхідність людям.

Олексій Хмара, Василь Зайцев Творче об’єднання „ТОРО”, www.toro.org.ua

Контакти

Коментарі

Тимчук Тарас    5568 днів тому   #  

ага, Крим - комуністичний заповідник :)))! я вже десь це чув.

"Сьогодні потребу у тому, аби Україна впроваджувала європейські стандарти бачать усі - президент та прем’єр міністр вважають це одним із пріоритетів у своїй роботі; Верховна рада та Кабмін не тільки це розуміють, а й створили відповідні відомства для більш успішної роботи з адаптування".

Олексій, мабуть жартує :))) Ні прем'єр, ні гарант, ані ВФЯ, крім російської, жодної іншої іноземної мови не знають. якби знали, то хоча б розуміли чим живе сучасна Європа.

  •   Пiдписатися на новi
Василь Зайцев   5568 днів тому   #  

Найцікавіше те, що один з німецьких студентів - родом з Криму. І він протягом всіх днів перебування в Україні казав, що він в дитинстві жив у Росії!!!

  •   Пiдписатися на новi
Іван Богун   5568 днів тому   #  

а можна назвати парочку "прозорих" чи сповідуючих "філософію транспарентності" українських неурядових організацій? я так розумію Лабораторія законодавчих ініціатив теж серед "прозорих" ;)

  •   Пiдписатися на новi
  •   Пiдписатися на новi



Щоб розмістити свою новину, відкоментувати чи скопіювати потрібний текст, зареєструйтеся та на портал.