Після анексії Криму і початку бойових дій на території Донецької та Луганської областей громадяни та держава Україна зіштовхнулися із хвилею внутрішньої міграції. Люди, які у зв’язку із різними причинами були змушені покинути рідні домівки, осіли в різних населених пунктах країни. Хтось намагався поїхати якнайдалі, щоб точно втекти від утисків та війни, інші ж вирішили залишитися відразу за лінією фронту.

Кожен із переселенців має свою історію, мрії і плани на майбутнє. Часто їхня реалізація вимагає подолання проблем, пов'язаних із неврегульованістю статусу ВПО, прав і обов'язків у законах, які писалися для мирного, а не для військового часу.

Деякі з питань держава змушена вирішувати фактично «на ходу», реагуючи на найбільш розповсюджені проблеми. Основне питання у таких випадках – це винятковість юридичного статусу осіб, які мають належать до числа ВПО. Як відомо, будь-який виняток у юриспруденції створює ризик зловживання і порушення законів.

Одним із таких моментів стала проблема голосування. І, якщо для виборів Президента України та Верховної Ради це питання вдалося вирішити, просто уточнивши наявну законодавчу базу, то з виборами до місцевих рад і міських голів ситуація склалася дещо складніша.

Оскільки питання стоїть не лише у тому, як законодавчо надати можливість голосувати, але й наскільки це необхідно з точки зору конституційної логіки і чи будуть переселенці активно реалізовувати це право.

Наталя Черепушук, голова організації «Департамент захисту прав ВПО», говорить про те, що далеко не всі переселенці висловлюють бажання голосувати, однак це не є приводом відмовляти у цьому праві всім: «Ми вважаємо, що необхідно ввести можливість вносити людей у список не тільки за місцем прописки, але й за місцем реєстрації (йдеться про реєстраційну довідку ВПО, – ред.). Довідка про тимчасове місце перебування, але оскільки ми «тимчасово» знаходимося тут більше 2,5 років, нам би хотілося, щоб право переселенців голосувати було закріплене законодавчо і могли відчувати себе повноцінними громадянами України».

Експерти разом із громадськими активістами наполягають на тому, що необхідно шукати способи включення переселенців у політичні процеси держави. Координатор виборчих програм Громадянської мережі «Опора» бачить проблему у наступному: «Півтора року тому законодавча та виконавча гілки влади мали повний консенсус щодо того, що права голосу на місцевих виборах внутрішньо переміщеним особам надавати не потрібно, бо вони начебто можуть становити загрозу результатам виборів. Але повертатися до цієї паніки та мови ворожнечі, яка особливо агресивно висловлювалася в процесі виборчої кампанії на місцевих виборах 2015 року, сьогодні не можна в жодному випадку. Я глибоко переконана, що внутрішньо переміщені особи сьогодні є найціннішим капіталом, який стосується примирення та реінтеграції в перспективі подолання наслідків збройного конфлікту і його нівелювання після завершення активної фази бойових дій. Тому держава та громадське суспільство не можуть спокійно ставитися до незабезпечення права голосу наших співгромадян на місцевих виборах, які є споживачами тих послуг та ресурсів, що надаються органами місцевого самоврядування. Це проблема, коли в Україні роль місцевого самоврядування політизована більше, ніж вибори депутатів Верховної Ради та Президента України».

На момент прийняття закону багато депутатів і чиновників посилалися на те, що переселенці не є частиною громади й покинуть її після завершення військових дій та повернення територій під контроль України. Другим і менш явним аргументом чиновники називали високий ступінь ризику, оскільки частина мешканців не підконтрольних Україні територій мають статус ВПО і, на їхню думку, можуть значно вплинути на результати голосування. Зокрема, станом на 2015 рік кількість переселенців в Луганській області становила 227 681 осіб, в Харківській – 194 442, а в Донецькій – 115 104.

Реальність проблеми «заїжджих» переселенців Наталія Черепушук оцінює як дуже низьку, на її думку, формально зареєстровані «переселенці» не активні: «Інтерес і активність таких «переселенців» носить фінансовий характер. Я не думаю, що вони приїдуть голосувати, оскільки їхня соціальна і політична активність обмежена цифрами, які вони мають саме у вигляді матеріальних благ. Тому я не думаю, що переселенці-туристи братимуть участь у будь-яких виборах».

Окрім того, як аргумент вона наводить факт, що дуже мала кількість людей виявили бажання внести себе у списки вже зараз: «Що стосується акції «Маю право обирати», то за моїми особистими підрахунками мова йде про 100 людей по всій країні. У Харкові мені відомо про п’ять!».

Представники громадської мережі «Опора» та активісти, котрі співпрацюють із ними, все ж вважають, що необхідно ввести можливість не допустити до виборів тих, хто реально не проживає на території, де проходять вибори: «Зміна виборчої адреси має відбуватися за заявним принципом. Варто зазначити, що в Україні, на відміну від багатьох країн, які зіштовхнулися з внутрішнім переміщенням, є значна перевага. Вона пов’язана з тим, що у нас повноцінно і якісно діє Державний реєстр виборців. Якість адміністрування списків виборців в Україні надзвичайно висока. Тому ми пропонуємо вирішення цієї проблеми шляхом  внесення змін до Закону «Про державний реєстр виборців». Згідно з чинною редакцією закону «Про державний реєстр виборців» виборець має виборчу адресу, і ця адреса є підставою для внесення цього виборця до списків на конкретній дільниці. А запропонованими правками передбачається, що виборець, який фактично проживає за зареєстрованим місцем проживання, і немає де-факто можливості змінити виборчу адресу, може звернутися до Державного реєстру виборців із мотивованою заявою, в якій просить змінити йому виборчу адресу. Ми в законопроекті визначаємо декілька підстав для зміни виборчої адреси. Однією з них є взяття виборця на облік внутрішньо переміщеною особою. Також серед:

- договір на оренду житла за адресою, яку виборець просить визначити як виборчу;

- належність на праві особистої власності житла в межах адміністративно-територіальної одиниці, в межах якої виборець просить визначити нову виборчу адресу;

- перебування виборця, який звернувся із заявою щодо зміни виборчої адреси, у шлюбі із особою, яка має зареєстроване місце проживання у відповідній адміністративно-територіальній одиниці або постійний догляд за іншою особою.

За будь-яких змін є ризики зловживань, про це треба відверто говорити, і наше завдання, з одного боку, – створити  законодавчі фільтри для цих зловживань, а з іншого – мотивувати правоохоронні органи попереджувати зловживання зі списками виборців», – каже аналітик Громадянської мережі «Опора» Олександр Клюжев.

Тож, як ми бачимо, проблема голосування переселенців складніша, ніж здається на перший погляд, оскільки лише невелика частина ВПО хоче реалізувати своє право та готова за нього боротися. Втім, оцінити їх реальну кількість по країні досить важко. 

Матеріал підготовлений у рамках спеціального медіа-проекту «Інформація для свідомих дій: почуй голос постраждалих внаслідок конфлікту на сході України», що  впроваджується Ресурсним центром ГУРТ за підтримки Фонду розвитку ЗМІ Посольства США в Україні. Погляди авторів не обов'язково збігаються з офіційною позицією уряду США.