Понад рік в Україні діє проект допомоги заробітчанам, які повертаються додому. Створена мережа з 30 громадських організацій, що покриває 16 областей України. Це і юридична консультація, і психологічний супровід у подоланні конфліктних ситуацій у сім’ях. Провідна організація мережі — міжнародний благодійний фонд "Карітас України". Серед співорганізаторів — Комісія Української греко-католицької церкви у справах мігрантів.

Це наймолодша комісія УГКЦ, створена в жовтні 2007 року, утім, дієва і творча. ЇЇ центральний офіс — у Львові, наразі формуються місцеві осередки. Під опікою комісії є українські трудові емігранти та їхні родини (незважаючи на конфесійну належність), а також біженці, які знаходять притулок у нашій країні.

Скільки українських заробітчан на сьогодні повернулися до рідних осель? Такої статистики поки що ніхто не фіксує. Експертні дані минулого року з семи країн Євросоюзу та Росії свідчать, що 70 відсотків хочуть в Україну. Насправді повертаються не більше 20 відсотків. Тим часом у Португалії та Греції наших заробітчан меншає.

«Ми створили робочу групу з розробки двох законопроектів для врегулювання міграційних процесів, — розповідає голова Комісії УГКЦ у справах мігрантів Григорій Селещук. — Один буде стосуватися правового статусу українського трудового мігранта і міститиме питання оподаткування, соціального та пенсійного забезпечення, перетину митного кордону, правового захисту. Другий — засад міграційної політики, з можливістю створення єдиного координаційного центру. Зрозуміло, що така праця неможлива без співпраці з державними органами». На думку членів комісії, міграційна політика України має бути інструментом у переговорах з урядами країн перебування українських емігрантів і зміщувати акценти з питань економічних на забезпечення прав людини та захисту законності.

Найголовніша увага комісії — заробітчанам, що повернулися до рідних осель. «На місцях створені групи мігрантів, де вони можуть ділитися своїми проблемами і не є самотніми», — розповідає Григорій Селещук.

Інший напрям роботи Комісії у справах мігрантів називається "Розвиваючи українські середовища". Плануються тренінги для лідерів емігрантських організацій за кордоном (в Італії, Іспанії, Португалії), аби допомогти заробітчанам зберігати українську ідентичність. Для цього ж розробляють програми таборів для дітей мігрантів і семінари для вчителів недільних українських шкіл за кордоном.

Поки що немає єдиного веб-порталу, який звів би докупи всю інформацію про українських заробітчан. Комісія у справах мігрантів запланувала створення такого Інтернет–ресурсу, де мігрант зможе отримати комплексну інформацію з усіх основних питань перебування за кордоном та повернення в Україну. Зокрема, дізнатись про місцеві організації українців, знайти роботу як за кордоном, так і в Україні, спілкуватися з родичами та іншими мігрантами на форумі, дізнатись про свої права та соціальну допомогу в державі перебування, ділитися власною творчістю.

Проект "Підтримуючи мости" спрямований на мігрантів, які повертаються, і на родини мігрантів в Україні. "Відомо, що коли люди довгий час далеко один від одного, то емоційні зв’язки розриваються, — нагадує Григорій Селещук. — Психологи говорять що при дев’ятимісячному проживанні окремо подружжя втрачає емоційну єдність. Коли пара знову починає жити разом, слід відбудовувати стосунки майже з нуля. Слід з’ясувати, що саме загрожує єдності родин, і пробувати усувати чи спрощувати ті загрози. Одна із загроз — брак комунікування між людьми. Є телефони, електронна пошта. Але ж цього недостатньо.

Переказують історії, коли мати чотири-п’ять років не була вдома, в аеропорту її зустрічає син, якого не впізнати. Йому було 12 років, а тепер він уже "дядько". Люди стають чужими". Однією з найбільших проблем мігрантів, що повертаються, є відчуття себе чужими — у країні загалом і у власних сім’ях. Діти за роки перебування матері чи батька за кордоном звикли вже самі собі давати раду. Коли мама приїжджає в сім’ю і думає, що по приїзді автоматично стане знову господинею, раптом чує від синів цілком щире: "Сідайте, мамо, ми зваримо борщ, бульбочку, підсмажимо котлетки". Мама відчуває себе непотрібною, її роль виконує вже інший.

Джерело: Європейський простір