Про героїзм, невикористаний потенціал третього сектору, розчарування і винних у цих ситуаціях розповідає Пьотр Глінскі – професор соціології, член Польської академії наук, досвідчений дослідник третього сектора і процесів демократизації суспільства у Польщі, активіст і симпатик екологічних організацій.

- Позаду 20 років демократії і будівництва громадянського суспільства. Чи це є той момент для відкривання шампанського і святкування, чи до посипання голови попелом і сумуванням з цього приводу?

- Можна знайти аргументи за одним і другим. Я маю здатність до критичного спостереження за суспільними процесами. Можливо, це виникає з характеру моєї професії (соціолог), а може з досвідом - розчарування.

- Звідки це розчарування?

- Мої очікування були значно більші. Загалом беручи, з трьох базових цілей польської трансформації: побудова інституцій демократичних, побудова інституцій ринку і побудова громадянського суспільства, цей третій залишився досягнутим у найменшому степені. І щодо цього більшість аналітиків соціології є згідна.

- Чи хтось у цьому винен? А може 20 років, то за короткий проміжок для досягнення кращих результатів?

- Думаю, що можна знайти винних, але я не буду подавати імен. Звичайно зміни, про які говоримо, то є зміни в основному культурно-світоглядні, а вони завжди вимагаються часу. Немає в них однак, на жаль, тенденції однозначно позитивної. Аналіз минулих 20 років вказує, що можна було досягти значно більшого.

- Які були стадії розвитку громадянського суспільства і третього сектору?

- Початок був обіцяючим, настало раптове відкриття – одночасно світоглядно-культурне, як і інституційне. Перші кроки, то так насправді був кінець 80 років - лібералізація комуністичної системи. Повстали тоді конкретні законодавчі рішення. Потім розпочато побудову інституційного фундаменту для демократії, існування якого було кінцевою умовою для побудови новітнього (оновленого) громадянського суспільства – такого, яке співпрацює із інституціями держави (публічною адміністрацією). Раніше, мали ми певні елементи громадянського суспільства, але в опозиційному характері. Інституційне відкриття було оперте відкриттям світоглядним, яке сягало ще часів „Солідарності” – громадянська свідомість суспільства змінилась невідворотно під час 16 місяців її існування. На жаль, на самому початку трансформації сталося, перше включення зворотнього напрямку. Польські еліти стверджували, що будемо працювати з вверху вниз з натиском на економічні реформи. Прикладом може бути розвиток, а згодом занепад громадських комітетів, які були другою хвилею громадської самоорганізації знизу в Польщі після „Солідарності”. Чи еліти боялися громадянського суспільства? Важко однозначно відповісти. В такому випадку фактом є, що наступне про-громадянське законодавство було прийнято в 2003 рік, що дає кільканадцять років занедбання у цій сфері.

Громадянське суспільство розуміли за явище, яке саме буде розвиватися, яке дасть собі раду і яке немає суспільного мандату рівного мандату самоврядування чи парламентарного. До того доходило вузько-ліберальне мислення пов’язане з економічним лібералізмом, що те, що не є вимірне в злотих, є неістотне. Пізніше маємо хвилю оживлення, пов’язану з іменем віце-прем’єра Хауснера. Це ім’я є парадоксом історії через те, що політик із комуністичними коріннями найбільше сприяв інституційному розвитку громадянського сектору.

Якщо мова йде про формування інституції третього сектора, то на початку 90 років наступає також велика динаміка розвитку неурядових громадянських інституцій. Пізніше, це менше-більше стабілізувалося і до останнього часу є на такому рівні. При цьому, характерним є створення великої кількості неурядових організацій. Громадські організації є в більшій мірі молоді, що свідчить звичайно про слабкість сектору. Можна сказати, що громадський потенціал є таким, що не використовується. Відповідно збалансування різних сфер впливів інституцій і секторів є підставою доброго і зрівноваженого розвитку. Завжди думав, що держава повинна протягом тих кільканадцять перших років трансформації значно більше залучатись до розвитку громадського сектора.

- Як є тепер?

- Зараз громадське суспільство є слабким, має характер вузьких сфер впливу і є це однією із причин слабкості польської демократії. Політики цього не розуміють, не бачуть також у цьому для себе зацікавлення – діяльність на розвиток громадянського суспільства не є нагороджена політично в коротких проміжках часу, вимагає довголітньої стратегії. А політик не є в Польщі направленим на довголітні стратегії, бо є впізнаваним на протязі кількох років. На перешкоді для розвитку стоїть також брак рівноваги сил на місцевому рівні. В Польщі розвинене самоврядування, яке дає владу місцевим групам за інтересами. Третій сектор повинен балансувати діяльність цих еліт, однак слабкість організацій з громадського контролю (сторожових організацій) і think tanków (аналітичних центрів) є очевидною. Це веде до патології розвитку інших громадських сфер, напр. громадських комітетів, допоміжних одиниць місцевого самоврядування (сільські комітети) і т.д.

- Чи вважає пан, що третій сектор був в стані протиставитися цим невдачам долі? Чи пробував він це робити?

- Проблема полягала в тому, що звичайно він був слабким, щоб протистояти. Однак, поміж цієї слабкості дуже героїчно вийшов на свою позицію. Властиво все, чого досягнуто то заслуга попередньої діяльності, ініціатив, натиску. Ще в 90 роках я сформував тезу про два головних механізми розвитку громадянського суспільства, а також третього сектору, бо пам’ятаймо, що це не є одне і теж саме. Це є: механізм саморозвитку (явище, яке полягає на тому, що сектор в свідомий спосіб розвивається через самоаналіз, самоосвіту, саморозвиток), а також механізм розвитку, який опирається на закордонній допомозі у широкому розумінні. Йдеться як про кошти, так і know-how чи культури організаційної. Забуваємо, що 90 роках в Польщі працювала дуже сильна американська програма Peace Corps. Перші святкування Дня Землі в Польщі було зорганізовані американськими волонтерами цієї організації. Істотним в розумінні закордонної допомоги був також ефект бумерангу. В Польщі сектор не міг вибороти дуже багато очевидних речей, в тому числі хоча б партнерського сприйняття. Досягав він своїх цілей через натиск на західні еліти, які натискали на польські еліти. Це функціонувало від початку трансформації аж до цього часу. Для прикладу Rospuda (2007-2008 адміністрація прийняла рішення побудови автостради через центр заповідної зони (щоб не перешкоджати мешканцям містечок неподалік)– проблема, яку не можна було протягом 10 років вирішувати, але вдалося це зробити насамперед через натиск Європейської комісії.

- Чи можемо сказати, що у розрізі цих років цінності, навколо яких групується третій сектор, змінилися?

- Послабилися. На рівні первинної мети цінностей третього сектора є діяльність з місією. Вона може стосуватися різних конкретних, ідеологічних цінностей. З початку третій сектор мав дуже сильну місію, потім наставала професіоналізація. Теоретично професіоналізація громадських ініціатив повинна вбирати в себе напрямок етичний, місійний. Однак, ми маємо клопіт із втриманням рівноваги між тими двома сферами, які стосуються теми такого явища як узалежнення від проектів, достосування місії (цілей) до джерел фінансування, занепад функції контролю сектора, особливо на місцевому рівні. Організації відмовлялися з функцій контрольних, головно для того, щоб бути залежними фінансово від місцевих чиновників, що унеможливлювало об’єктивний контроль. Небезпечним є народження верстви олігархії третього сектора, які функціонують на грунті інших еліт в Польщі, забуваючи про первинний інтерес знизу. Закон про суспільну діяльність і волонтаріаті є прикладом регулювання, яке створено сильними, для сильних. Існує також синдром „медійного нарцисизму” і інших негативних явищ, пов’язаних з процесом медіатизації. Але змінюючи облік третього сектора, мусимо пам’ятати, в яких умовах він функціонує. Доступність засобів є загалом невелика, дірки потрібно якось латати. Можна це робити, напр. „лідерством” і неформальними контактами з елітами. То є явище негативне, але часами виникає з необхідності. Так до кінця цього й не усвідомив, це є важкі речі.

- Сам сектор оцінює якість і професіоналізм свої роботи дуже високо, натомість дослідження показують, що більша половина поляків вважають, що в громадських організаціях часто до зловживань і приватності. Як пан це прокоментує?

- То є одне із бачень. В перших дослідженнях беруть участь лідери організацій, а лідер є завжди заінтересований тим, щоб позитивно оцінити свою організацію. Однак, для пересічного поляка неурядова організація, то витвір чужий. 10% поляків є громадсько-активною, а ще менше є тісніше пов’язаними із громадським сектором. Оцінка діяльності організації є негативна, бо не пов’язана з власним інтересом – якщо щось є чуже, не є позитивно оцінюване. Додатково доходить тут фільтр слабкості сектора, який не здатний створити свого візерунку, просунутись, конкурувати із сильнішими секторами. Подивимось як телебачення є публічним, яке має місію публічну - висвітлює діяльність сектору? Ніколи в польських медіа ми не мали клопотів щодо широкого, відкритого дебатування на тематику громадянського суспільства.

- Чи має пан підстави для оптимізму? Буде краще?

- Не маємо багато підстав для оптимізму, але то в третьому секторі не є головною вадою. Маємо слабкі інституції і недозрілу культуру. Велика сфера, про яку ми забули, це громадянська освіта – 20 років трансформації і немає доброї, змістовної обов’язкової громадянської освіти в школі. Найбільше за цей стан відповідальні еліти, і не лише політичні.

Джерело 

Переклад - Громадський портал Львова.