У цій статті в рамках місяця політичної активності ГУРТ сфокусувався на поняттях «політична людина» та «аполітична людина», розуміння яких в українському суспільстві неоднозначне.

Ми провели коротке бліц-інтерв’ю та дізналися в пересічних українців, хто така політична та аполітична людина. Найцікавіші відповіді: «політична людина – це та, яка зацікавлена у політичних процесах різних рівнів», «яка бере участь в політиці, наприклад, депутати, журналісти», «людина яка має свої погляди на все і веде «свою політику». Відповідно, аполітична людина - це та, яка «байдуже ставиться до політики», «не бере участь в політичному житті», «у житті аполітичної людини немає політики», «це людина, яка не має власної думки про політику – ні негативної, ні позитивної», -

Але що говорять про це словники, науковці та історія?

Суб'єкти сучасного політичного процесу — держава, партія, народ, етнос, організація, громадсько-політичні організації тощо. Але в центрі – «політична людина» (homo politicus). Це – основний учасник, автор і, водночас, виконавець соціального дійства на ім'я «політика» (з грецької - «діяльність самоуправління в суспільстві, громаді»).

Як вважав Арістотель, кожна людина політична за своєю природою, якій неодмінно властиві громадянські якості. А політичність - це така сама невід'ємна ознака кожної особистості, як біологічність, фізіологічність і соціальність. У кожної людини є внутрішня потреба суспільного об’єднання й політичної діяльності ,і це характеризує її як політичну істоту. Адже, історично розвиток суспільства, за Арістотелем, - іде від сім’ї до громади, а потім від громади до держави. Якщо людина існує поза межами політики, значить існує поза межами держави і суспільства загалом.

_{Рафаель Санті, фреска "Афінська школа". Джерело: http://www.abc-people.com/}

Політична людина, за своєю природою,  в концепції Арістотеля пов’язана зі свідомим вибором, розумовою діяльністю, політичною активністю. Її мета - розвиток суспільства, в якому вона живе.

Таку людину детально описав український філософ, громадсько-політичний діяч Микола Шлемкевич. У своїй книзі «Загублена українська людина» він згадує шевченківську людину, світогляд якої формувався впродовж історії України та зберігся до сьогодні. Гасло шевченківської людини - «Борітеся – поборете!». Її головна зброя - ясна й незалежна думка і вільний дух. Вона, на думку Шлемкевича, йде попереду свого часу. Ця людина не сидить, склавши руки, і не чекає кращих часів, вона сама будує нове суспільство на знанні й справедливості. Вона є «homo politicus».

_{Джерело: http://uk.wikipedia.org/}

Актуальність світогляду «шевченківської людини» сьогодні, який так детально описав Шлемкевич, полягає в тому, щоб вийти зі стану «тупого самовдоволення масової людини й через інтенсивну роботу власної душі створити спільноту вільних духом людей». Філософ вірить, що становлення такої спільноти, а отже українського громадянського суспільства – стає ціллю шевченківської людини.

Та сьогодні неодноразово можна почути від українців: «Я – аполітичний/а». За українським тлумачним словником, аполітичність – це ухиляння від участі в суспільно-політичному житті. Радянська енциклопедія подає більш ґрунтовне визначення: аполітичність – пасивне, байдуже (дійсне або уявне) ставлення до суспільного життя і політичної діяльності. Аполітичність часто є результатом навмисно насаджуваного ідеологічного впливу пануючого класу. Аполітичність може бути свідомим вираженням байдужості, індиферентності .

Навіть якщо людина намагається уникнути будь-яких контактів з політикою, прагне зберегти власну «автономію», категорично заперечує політичне втручання в своє життя, вона все одно автоматично є в політиці. Письменник і журналіст Джордж Орвелл зрозумів це шістдесят років тому: «У нашому столітті немає такого поняття, як «подалі від політики». Всі питання – це політичні питання».

_{Джордж Орвелл. Джерело: http://uk.wikipedia.org/}

Тим паче, людина — не просто представник народу, етнічної спільноти. Вона - громадянин держави, належить до певного соціального класу або верстви, є учасником професійного об'єднання, спілки, членом соціально-демографічної групи. Функціонування цих соціальних утворень багато в чому визначається політичними нормами та регуляторами. Життєдіяльність, здатність до самоврядування, самоорганізації, матеріальні та інші можливості соціуму також, великою мірою, визначаються законодавством або соціальною політикою держави.

Однак, варто зазначити, що аполітичність сьогодні часто розглядається як форма пасивного спротиву, а не світоглядна домінанта. Журналіст Микола Іванов вважає, що питання аполітичності можна розглядати тільки в тісній прив`язці до конкретного історичного регіону та епохи. Наприклад, для повоєнної Італії аполітичність вилилась в специфічно італійське явище Qualunquismo («нехтування політикою» ), або у Німеччині - Politikverdrossenheit («стурбованість політикою»). Загальне політичне розчарування в Італії піднесло постаті на кшталт Guglielmo Giannini. Розуміння, що систему неможливо зламати, користуючись методами системи, породило травневі заворушення 1968 року і рух хіппі. Студентські заворушення 1968 року у Франції також можна вважати аполітичними, оскільки вони мали на меті не просто досягнути якихось політичних вимог, а виступили проти суспільства брутального споживання і репресивної системи.

Так, аполітичність фактично теж стає політичним вибором.

А які у Вас думки щодо політичності та аполітичності? Як ви розумієте ці явища? Висловлюйте свої думки у коментарях!

Підготувала Ярина Почтаренко

Читайте матеріали, присвячані місяцю політичної активності!

Увага! Копіювання доступне лише для зареєстрованих користувачів порталу ГУРТ. Реєстрація займає менше однієї хвилини.