Тема стажування: естонський досвід європейських реформ. Особлива увага приділялась освіті та розвитку громадянського суспільства. Інформацію про розвиток громадського сектору Естонії ми дізнались від Євгена Криштофовича, керівника молодіжної організації “Відкрита республіка” вранці 24 лютого, в день Незалежності Естонії. Цей день активісти молодіжної громадської організації “Відкрита республіка” починають о 7 ранку, на церемонії підняття естонського прапора в центрі Таллінна. А потім вони разом збираються в офісі і переглядають якийсь цікавий фільм з історії Естонії. Паралельно п”ють чай-каву, їдять смачні естонські цукерки і спілкуються. На цьогорічному ранковому сніданку , крім нас, групи журналістів і громадських діячів з Вінниччини, були присутні і студенти з Білорусії, які навчаються в Естонії за кошти естонської держави. Пан Євген прочитав нам справжню лекцію про розвиток естонського громадського руху.

Почнемо з того, що навіть естонський прапор - це прапор естонського студентського товариства. І це товариство - тільки чоловіча корпорація (що антигендерно, як на мою думку). В їхньому будинку є навіть спеціальна кімната, куди за більш як столітню історії товариства жодного разу не заходила жінка (не вірю !). Це досить елітарний заклад, і входять до нього в основному студенти Тартуського університету. До речі, перша жіноча студентська корпорація з”явилась в Російській імперії саме в Естонії в 1906 році. Цей край був також першим місцем в Російській імперії, де жінки могли навчатись в університетах ( і щоб ні одна не умудрилась зайти в в ту кімнату? я не вірю!).

Основні учасники естонських визвольних змагань 23-24 лютого 1918 року теж вийшли з громадських об”єднань. Якраз про участь молоді в тих подіях ми подивились разом з естонськими колегами художній фільм “Імена на граніті”. Короткий зміст - гімназисти йдуть здобувати незалежність для своєї Вітчизни. Майже як Крути, тільки з переможним кінцем.

Але після здобуття незалежності в 20-ті роки відбувався бурхливий розвиток громадських об”єднань. Цікаво, що в той час не було різниці між громадською організацією і політичною партією. Був трохи бардак, і естонська влада , не довго думаючи, заборонила всіх дружно в 30-ті роки. А в 40-ві прийшли радянські війська і будь-яке громадянське суспільство зникло як клас.

Тепер Естонія знову вільна і незалежна. Основа естонської ідентичності - естонська мова. В країні панує справжній культ мови. Ти естонець, якщо розмовляєш естонською мовою. Всі англіцизми ( про русизми навіть не згадують) з мови вичищаються. Все перекладають. Слово “комп”ютер” у них теж звучить по-естонському.

Ще в Україні нам розповідали, що в Естонії найбільша кількість громадських організацій на душу населення. Але там до цієї кількості зараховують ОСББ (жеків вже практично не існує).

Особливість естонського громадського руху - реєстр точної кількості членів. Відповідно до цієї кількості влада фінансує діяльність громадських організацій, і діяльність “Відкритої республіки” теж. У них славний офіс, гарно вмебльований і просторий, в центрі міста. І це за рахунок державного фінансування організації з 1646 членів.70% членів організації -школярі з шкільного самоврядування. Евген Криштофович пояснив, що влада просто-таки нав”язує своє співробітництво громадським організаціям (Уявляєте? Ходять за НУО і кажуть, от вам гроші, тільки робіть щось..) І громадські організації мусять працювати, бо як відмовиш рідній владі?

Про вплив громадських організацій на політику в Естонії красномовно свідчить той факт, що єдиними особами , яким надали політичний притулок в Естонії, були білоруські політичні і громадські діячі. І це було зроблено завдяки лобіюванню громадських організацій Естонії.

під час стажування ми мали змогу поспілкуватись з білоруськими студентами, які зараз навчаються в Естонії. Більшість з них брали участь в політичних подіях 2006 року, коли вибирали Президента Білорусії. Після того естонський уряд (знову ж таки, завдяки впливу НУО) надав їм стипендії для навчання в естонських вишах. Ми довго розмовляли про Білорусію/Україну, громадський рух, політичні партії і їх лідерів.

Мене цікавило, чому білоруський Майдан не вдався? - Лідери не змогли запропонувати молоді нормальну альтернативу, - пояснює білоруська студентка. -Опозиція не мала ніяких інформаційних ресурсів, ніяких. В інших містах просто не знали,що відбувається у Мінську. Зараз молодь в Білорусії розчарована в своїх лідерах…. Вона на мить зупиняється: - Так, як і у вас. Ви теж розчарувались в своїх лідерах? - Але ми не розчарувались у собі.- відповідаю я, і дуже хочу,щоб мою думку поділяли ті українці, які були на Майдані в 2004 році.

Бо у нас тільки два варіанти:Білорусія або Естонія. Я не була в Білорусії, але я і в Анголі не була, і чомусь не хочу,щоб моя країна була схожа на ці дві. Я була в Естонії, і повірте мені, це гарний варіант.

Стажування відбулося за підтримки Міжнародного Фонду “Відродження” (програма “Схід-Схід”) , Фонду “Відкрита Естонія” та Подільського центру соціальних технологій