Кого вважати визначним кухарем: того, хто суворо дотримується рецептів чи того, хто готує смачну та корисну страву з доступних інгредієнтів? Говорячи про «приготування» успішних проектів зі збереження громад, варто віддати перевагу другому, вважають Крістіана Сімао Сайксес (Інститут рибальства і продовольства (Бразилія) та Брайан Дейві (Міжнародний науково-дослідний центр (Канада). Описуючи процеси самоорганізації населення, вони застосували кулінарну метафору, а складові консерваці] з залучення громади та природоохоронні проекти розглянули у якості інгредієнтів великої кулінарної страви.

Виникають такі ініціативи у багаторівневому світі – там, де місцеві громади встановлюють зв’язки з людьми та організаціями на різних політичних і географічних рівнях та з різними цілями. Для більшості таких проектів характерна наявність наступних складових: 1) залучення та відданість основних гравців (включаючи громади), 2) фінансування, 3) міцне лідерство, 4) дієздатність, 5) партнерство з організаціями та урядом, 6) економічні стимули. Для успішної самоорганізації громад єдиного рецепту не існує – однієї або двох складових зазвичай недостатньо. Тут потрібна суміш декількох з цих шести елементів. Та значно важливішою за кількість і різноманіття інгредієнтів є здатність «кухаря» використовувати доступні ресурси та інгредієнти творчо й мудро: по-перше, візуалізувати потенційну страву, по-друге, вправно вибрати та поєднати її складові:

1. Залучення та відданість основних гравців. Що керує кухарем, який хоче приготувати страву? На це може бути багато причин. Причина перша: якщо хтось є голодним, кухар готує щось їстівне. За цією аналогією, у разі виникнення кризи слід щось зробити для її подолання. Причина друга: кухар планує якусь страву, якщо знає, що незабаром дехто зголодніє. Це той випадок, коли кризу передбачають та готуються до неї. Причина третя: кухар, який працює в ресторані, отримує замовлення, тобто діє згідно замовлення, отриманого ззовні. Причина четверта: кухар має чи отримує особливий інгредієнт, з яким він і планує певну страву. Це той випадок, коли відкривається вікно можливості, і кухар використовує його переваги. 

Можуть існувати й інші причини, але, фактично, щоб приготувати гарну страву кухар може зробити це з власної ініціативи або отримати замовлення від інших. При цьому він із самого початку має уявляти страву, яку від нього очікують. Це важливо і для ініціатив природоохоронних проектів: бачення можливих змін для покращення соціально-екологічної системи – це перший крок до планування успішної ініціативи. Таке бачення має бути розвинуто громадою та ключовими гравцями для забезпечення спільної мотивації до розвитку змін. Консервація з залученням громади та природоохоронних проектів можуть виникати як зсередини – від місцевих запитів, так і ззовні. Часто вони розвиваються завдяки партнерству та засвоєнню уроку від отриманого зворотного зв’язку.

Кожна ініціатива проходить через фази планування, впровадження, моніторингу, перепланування (адаптації) тощо. Під час усіх цих фаз багато людей та організацій роблять свій внесок за допомогою ресурсів, праці, управління процесом прийняття рішень та легалізації. Місцеві громади та організації місцевого рівня є основними гравцями у таких ініціативах, незважаючи на те, що деякі з ініціатив надходять від сторонніх людей. Урядові агенції також залучені до таких ініціатив через забезпечення технічної та ресурсної підтримки або затвердження правових основ для дії. Велику роль відіграють і підтримуючі організації, які тісно співпрацюють з громадою, але не є частиною формальної урядової системи (дослідницькі інститути, недержавні організації тощо. )

2. Фінансування. Більшість проектів потребує початкового інвестування. Це може бути спонсорська допомога або допомога ресурсами. Навіть за відсутності початкової фінансової підтримки необхідно шукати способи отримання додаткових коштів для розвитку ініціативи. Для розробки та впровадження проектів більшість ініціатив творчо використовують волонтерську допомогу та /або нематеріальні ресурси і запозичене обладнання, що надходить від підтримуючих організацій. Сюди відносять і волонтерську допомогу від людей, які отримують гроші на іншій роботі, а до проекту залучені у вільний від роботи час. Така допомога часто полягає у написанні планів, налагодженні контактів поза організацією, забезпеченні транспорту, організації тренінгів та розвитку проекту іншими способами.

3. Лідерство є основою для ініціатив. Воно може здійснюватися окремими людьми або організаціями (неурядові організації, урядові агенції, приватні підприємства, дослідницькі інститути), а також поширюватися на громаду чи за її межі. При цьому роль ключових осіб в ініціативі може з часом змінюватися.

4. Дієздатність. Термін «дієздатність» зазвичай використовується для осіб (урядових та неурядових), які проводять «просвітницьку роботу» серед місцевого населення. Такий процес двосторонній – персонал урядових та неурядових організацій ділиться технічною інформацією з місцевими жителями, а останні, у свою чергу, діляться місцевими знаннями з першими. При цьому залучення місцевих жителів до проекту – нелегке завдання.

Консервація з залученням громади та природоохоронних проектів має на меті зберегти біологічне різноманіття та природні системи в процесі розвитку людського добробуту. Що ж сприяє залученню людей та організацій у проект? У деяких ініціативах люди мають попередній досвід роботи з мобілізації громади та розвитку її свідомого ставлення. В інших – здатність до соціальної мобілізації та соціально-екологічного усвідомлення виробляється вже у процесі. Ключові гравці забезпечують бачення потенційних змін та працюють як фасилітатори та менеджери з вирішення внутрішніх конфліктів, керують спрямуванням процесу.

Повертаючись до нашої метафори приготування їжі, ми впевнюємося, що хоча і нема ідеального рецепту для збереження природоохоронних проектів, тим не менш, існують інгредієнти, які використовуються для приготування кожної страви. Це сіль, перець чи олія. У випадку самоорганізації населення такими «інгредієнтами» є: спільне бачення можливих змін, мотивація сприяти змінам, лідерство і прихильність ключових гравців. Процес самоорганізації починається з бачення зміни в соціо-екологічній системі як відповідь на певний подразник (наприклад, катастрофи, конфлікти тощо) – хтось уявляє трансформацію для покращення соціально-екологічної системи та ділиться цим баченням з жителями громади та потенційними партнерами. Коли з’являється вікно можливості, один або більше ключових людей (лідерів) мобілізують доступні ресурси (інфраструктуру, фінансування, інформацію, знання) та енергію (лідерство, громадське залучення, підтримуючі організації, урядове залучення) для розвитку проекту.

Решта інгредієнтів можуть служити каталіталізуючими факторами в самоорганізації процесу (наприклад, знання та навички підтримуючих організацій і державних установ, фінансових та інших ресурсів, економічні стимули). У багатьох випадках ініціатива працювала з існуючими інституціями та соціальними мережами, і це було своєрідним каталізатором для деяких з них.

Каталізуючі елементи, у тому числі соціальні, економічні та/або екологічні стимули рухають проект вперед. Після початкового процесу самоорганізації проект, зазвичай, отримує зворотній зв'язок – свого роду урок про те, що спрацювало, а що ні. Деякі ініціативи стикаються з зовнішніми (диктатура уряду) та внутрішніми протистояннями (внутрішні конфлікти в групі, недовіра до ідей), здатність адаптуватися до внутрішніх та зовнішніх сил зображує подальшу перспективу проекту і прогнозує, виживе він чи зникне.

Джерело
Переклад: Анастасія Фінюк
Редагування: Анжеліка Клайзнер