Постанова Кабміну, яка мала б деталізувати положення Закону України «Про доступ до публічної інформації», лишає більше питань, ніж власне уточнює. Пошук відповідей на них покладається на розсуд чиновників. А це створює можливості для продовження практики «інструкційного законодавства» замість того, щоби слідувати вимогам закону.

Більше тижня доступ громадян України до певних типів інформації регулюється не лише Законом «Про доступ до публічної інформації», але й постановою Кабміну «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України з питань доступу до інформації» №938.

В теорії, Закон має вищу юридичну силу за Постанову, яка є підзаконним нормативно-правовим актом. Та в Україні вже стало традицією ігнорувати норми закону на користь інструкцій і наказів - для чиновників так простіше.

Постанова №938, за твердженнями правників, не відповідає духу Закону «Про доступ…» і потенційно може стати бар’єром для реалізації прогресивних норм. Це стосується, зокрема, порядку накладення на документи грифу «Для службового користування».

Законність обмеження доступу громадян до інформації грифом «Для службового користування» викликала сумніви протягом тривалого часу. Введений цей гриф був у 1998 році всупереч Конституції України та Закону України «Про інформацію» в тогочасній редакції, адже він був передбачений не на рівні Закону, а на рівні Постанови Кабінету Міністрів України №1893 від 27 листопада 1998 року «Про затвердження Інструкції про порядок обліку, зберігання і використання документів, справ, видань та інших матеріальних носіїв інформації, які містять конфіденційну інформацію, що є власністю держави».

Підходи правового регулювання доступу до інформації змінилися з вступом у силу Закону України «Про доступ до публічної інформації» в травні цього року. Зокрема, на рівні закону був введений такий вид публічної інформації з обмежений доступом як службова інформація.

Однак також у прикінцевих положеннях Закону був встановлений обов’язок для КМУ привести свої нормативно-правові акти у відповідність до цього Закону. Передбачалося, що це буде здійснено протягом двох місяців із дня набрання чинності цим Законом, тобто, в липні.

Із традиційним запізненням, 7 вересня, Кабмін видав Постанову «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів з питань доступу до інформації» №938, покликану допомогти з виконанням поставленого в законі завдання. Постанова набрала чинності через один місяць із дня опублікування.

Однак внесені нею зміни є косметичними та породжують більше питань, ніж уточнюють норми Закону.

Питання перше

Чому постанова зобов’язує складати переліки відомостей, що становлять службову інформацію, органи державної влади, місцевого самоврядування, а також підприємства, установи й організації незалежно від форм власності? Адже частина 3 статті 9 Закону України «Про доступ до публічної інформації» передбачає лише можливість існування таких переліків.

Питання друге

Чому Постанова проігнорувала встановлені Законом конкретні вимоги для обмеження доступу до інформації (трискладовий тест) й обов’язковість його застосування при прийняття рішення про обмеження доступу до інформації?

Так званий «трискладовий тест» знайшов відображення в частини 2 статті 6 Закону. Він передбачає аналіз будь-якої інформації, доступ до якої планується обмежити, за трьома критеріями:

• чи доступ до інформації буде обмежений в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності, громадського порядку?
• чи розголошення цієї інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам?
• чи шкода від оприлюднення цієї інформації переважає суспільний інтерес у її отриманні?

Лише відповідь «так» на всі три питання може стати приводом для обмеження доступу. В той час як Постанова передбачає визнання інформації службовою й присвоєння грифу «ДСК» в межах роботи так званих «експертних комісій». До слова, практика їх існування, порядок формування й діяльності збережені з попередніх досвідів.

Питання третє

Що «експертні комісії» складатимуть фактично: «перелік відомостей» чи «перелік категорій відомостей»? І, відповідно, чим будуть списки: переліком конкретних, уже створених документів, яким гриф «ДСК» надано в результаті застосування трискладового тесту, чи це буде загалом опис типів відомостей, які вже наперед зараховано до службової інформації?

Відсутність відповідей на ці питання породжує ризики. Зокрема, ризик того, що нові переліки будуть або скопійовані зі старих, або до них буде включене необмежене коло питань.

Останній прецедент уже відбувся у випадку зі сумнозвісним переліком Стаханівської міської ради.

Та непорозуміння виникають не лише на рівні міст. На приклад, Міністерство екології та природних ресурсів України до цього часу користується Переліком конфіденційної інформації, розробленим відповідно до Постанови Кабміну 1998 року. В Міністерстві оборони над переліком усе ще працюють. А Міністерство регіонального розвитку, будівництва та ЖКГ фактично скопіювало інформацію до нових переліків із попередніх документів.

На скільки доцільним було внесення до переліку Мінрегіону інформації з різних сфер життєдіяльності міст, визначає сьогодні громадська експертиза, зініційована Східноукраїнським центром громадських ініціатив.

"Саме цей перелік є підставою для накладання на генеральні плани міст грифів «ДСК» й «Таємно», - каже експертка проекту «Від доступних генпланів – до містобудування без корупції» Олексанра Матвійчук. - Ці грифи обмежують доступ громадян до основної містобудівної документації, що суперечить законам України та Конституції. Залучення громадськості до процесу формування переліків спонукатиме центральні органи виконавчої влади публічно обґрунтувати ймовірність і характер небезпек, які містить у собі оприлюднення службової інформації в сфері оборони."

Відкритість влади є не просто питанням додержання загальновизнаних міжнародних стандартів. Це реальна можливість для громадян оцінити ефективність її діяльності та брати активну участь в управління державою й таким чином реалізовувати свої конституційні права.

Ст.1 Конституції України проголошує цю державу демократичною й правовою. Також Основний Закон передбачає обмеження доступу до інформації лише у визначених законом випадках. Відповідно, за загальним правилом, навпаки, стимулює відкритість, доступність інформації та залучення громадян до управління державою.

Наразі очевидно: в Україні правозастосовна практика обрала шлях наближення нововведених процедур до таких, які існували до прийняття Закону України «Про доступ до публічної інформації».

Лишається тільки сподіватися, що компетентність чиновників у центральних органах влади й в органах місцевого самоуправління дозволить їм усе ж керуватися Законом, хай і складнішим у виконанні, проте прогресивнішим.