PRоГОн цього тижня завітав до Польсько-української фундаціії співпраці. Про діяльність організації, її членів, досягнення, невдачі, фінансування, співпрацю з бізнесом, євроінтеграцію та ще багато цікавого і корисного ми дізнавалися в Святослава Павлюка - заступника виконавчого директора Фундації ПАУСІ. 

Фундація ПАУСІ: від зародження до сьогодення

Фундація ПАУСІ є правонаступником Польсько-Американсько-Української Ініціативи про Співпрацю, заснованої рішенням трьох урядів – України, Польщі й США. У 2005 році цей проект закінчився. І ми зареєстрували просто свою Фундацію і далі працюємо.

Місія Фундації ПАУСІ – зміцнення української спроможності інтегруватися з європейськими та євроатлантичними структурами. Ми не говоримо про те, чи цього хочуть Україна чи ЄС, а ми говоримо про те, чи ми спроможні це зробити насправді.

Наша Фундація має кілька напрямків програмної діяльності – молодіжні програми, програми орієнтовані на підвищення кваліфікації державних службовців, програми європейської інтеграції серед шкіл, державних службовців, їхнє навчання. Також це й питання, які стосуються НАТО, місцевого самоврядування, енергетичної безпеки та енергозбереження в країні як компоненту властивого і місцевому самоврядуванню (тому що в основному воно за нього відповідає) і компоненту безпеки України як такої.

Інструменти, якими ми працюємо – це і операційні проекти, які ми здійснюємо самі і невеличкі грантові програми для підтримки транскордонної співпраці і малих організацій в регіонах.

Фундація ПАУСІ має два офіси: один у Варшаві, інший в Києві. Ми не підрозділ варшавської фундації. Де факто наш варшавський офіс має на меті досягнення тієї ж місії, котру собі поставила Фундація ПАУСІ загалом – це зміцнення української спроможності інтегруватися ближче з ЄС.

Пишаємося персоналом. Кожна особа тягне за собою якийсь програмний напрямок. У фундації працюють 4 особи. Анастасія Попсуй займається молодіжними програмами, Ольга Галицька – грантовими програмами і фандрейзингом, я займаюся також фандрейзингом, питаннями модернізації держслужби, місцевим самоврядуванням, європейською інтеграцією, В’ячеслав Гусєв – співпрацею з місцевим самоврядуванням у галузі енергоменеджменту і енергоаудиту.

Ми маємо програму для шкіл. Коли ти працюєш із дітьми, – це найбільш вдячна категорія. За допомогою бізнесових корпорацій – маленьких/великих, – нам уже вдалося забезпечити 4 школи комп’ютерними класами. Це сільські школи (Старосамбірського району Львівської обл.), які не потрапляють під державну програму комп’ютеризації (ті, які мають менше, ніж 100 дітей). Загалом в Україні є приблизно 15 тис. шкіл, із них майже 7 тис. не мають комп’ютерів.. Для села Головецько ми купили шкільний автобус. Діти ходили 6 км туди, 6 км назад із 5 навколишніх шкіл. Але тепер їх забирають та розвозять автобусом.

Проводили багато навчань для енергоменеджерів міст по утепленню будинків, по енергозбереженню для міст, по правильному управлінню енергією і організації самоокупного процесу. Багато навчань проводимо спільно з польськими фахівцями.

За останній тиждень я «зґвалтував» мережі громадських організацій, щоби написати листа до європейських інституцій з проханням не відкладати підписання Угоди про Асоціацію між Україною та ЄС пізніше ніж на цей рік. Мені це вдалося. І 13 вересня 2011 року від імені Національної платформи Форуму громадянського суспільства Східного партнерства та інших експертних і громадських мереж послу ЄС було передано відкритий лист із приводу підписання Угоди про Асоціацію. Але ми пропустили день (12.09.2011р. – ред.), коли в Європарламенті засідав Комітет з міжнародних справ. Існує загроза того, що, через політичні переслідування в Україні, підписання угоди може бути відкладене на невизначений термін.

Ідеї у нас просто відром можна черпати. Гірше з фінансуванням цих ідей. Ідей в нас безліч – ділимося та роздаємо (усміхається – ред.). Ідеї – це така штука, яка з’являється в процесі спілкування. Реальні, не реальні, але вони з’являються, коли в тебе є кваліфікований опонент; коли в процесі суперечки співставляєш різні дії, позиції, розумієш, у чому є потреба. Тобто ідея – це оцінка потреб.

Ті заходи, які ми організовуємо – відкриті. Декілька великих річних конференцій високого рівня – Київський Діалог, Євроатлантичне Майбутнє України тощо. Я вважаю, що ми відкриті для всіх.

Якщо нам удається знайти кошти на регрантингову діяльність, то ми працюємо як регрантингова невеличка програма. Загалом, є проблема сприйняття суспільною свідомістю третього сектору України Фундації ПАУСІ лише як донора. Хоча ми маємо ці програми, але більше працюємо як імплементуюча організація, операційна програма, а не як донор.

Де ПАУСІ бере гроші?

Маємо програми, які повністю фінансуються бізнесом. Програма сільських шкіл практично повністю реалізується за кошти бізнесу. Частково компанією UPS. Ця програма, до речі, передбачала навіть доплату вчителям, які їдуть до сіл з райцентру для того, щоби сільські діти отримали повноцінні уроки з танців, музики, англійської мови.

Інші програми – це донорські проекти, кошти іноземних урядів. Ми насправді нічим іншим у цьому аспекті не відрізняємося від українських ГО. Можливо, наша перевага в тому, що маємо закордонний офіс. На основі відкритого конкурсу Польським міністерством закордонних справ здійснювалося фінансування програм термомодернізації, а також навчання центрального апарату контрольно-ревізійного управління і п’яти, здається, обласних управлінь КРУ основам внутрішнього аудиту. Бо те, що вони роблять зараз – це по суті виключно якісь каральні заходи. Ми показували чим відрізняється внутрішній аудит від контролю та ревізії. Результати наразі працювали. Хоча з державою працювати – це фрустрації постійні.

ПАУСІ про Україну, Європейський Союз та компетентність ГО

Ситуація в світі дуже змінилася. Ситуація навколо ЄС дуже змінилася. Ми постійно втрачаємо всі шанси, які можна тільки втратити. На сьогоднішній день членство України в ЄС стає дуже нереалістичним – і з точки зору нашої на сьогоднішній день відірваності від цього процесу, і з точки зору повної неготовності ЄС нас там бачити. Якщо наше кандидатство в ЄС не буде закладено в наступній бюджетній перспективі ЄС(на 2014 – 2021 рр.), то наші шанси отримати статус кандидата у цей період – нуль.

Є певне переусвідомлення, що треба робити в Україні, щоби вона стала європейською. Є певне зміщення акцентів із роботи за кордоном, із сфери міжнародних стосунків у сферу внутрішніх реформ. Розуміння питання спроможності здійснювати європейську політику нашим МЗС і Кабміном – дуже важливе. Контакти з ЄС і навчання людей може бути трьох напрямків:

1. Простий – розповідати, що є такий ЄС, там люди живуть так, працюють так, у них є такі цінності, такі принципи.
2. Розуміти яким чином приймаються там рішення, яким чином вони впроваджуються, яким чином здійснюється їхній моніторинг, фінансування, тобто розуміти механізм діяльності урядових політик.
3. Будувати нашу спроможність, тобто працювати у форматі, в котрому прийнято працювати там. Якщо навіть ми не станемо членом ЄС, то нам це потрібно. Тому що на сьогоднішній день наш державний апарат дуже дорогий і при цьому неефективний. Якщо порівнювати кошти, які ми витрачаємо у відсотках на прийняття тих же самих рішень чи на вирішення проблем, ми нереально багато грошей переплачуємо.

Рівень компетентності в багатьох питаннях ГО дуже низький. Для того, щоби вести діалог із державними структурами, потрібно мати певні знання, досвід, кваліфікацію, розуміння, бажання вчитися, а не розказувати, що давайте будемо співпрацювати. Вони скажуть: «Давайте. А що ми будемо робити?» – «Співпрацювати». Найчастіше, це безпредметні розмови. Власне ступор громадських рад при міністерствах – це дуже хороша тому демонстрація.

Європейський досвід

Минулого року я був у Швеції, зустрічався з багатьма організаціями в Стокгольмі. Громадська організація Швеції – типова членська організація. І, якщо вона налічує менше 20 тис. осіб, то вважає себе не модною. Вони навіть соромляться про це казати. Адже така кількість членів означає, що організація робить щось не те, що їх так мало людей підтримує. Тобто шведські ГО – фактично підтримка громадянами певних суспільних ініціатив. Членський внесок становить 5-7 євро в місяць. Мізерні на перший погляд кошти, але, якщо врахувати кількість внесків, а це від 20 тисяч, то таких коштів для ГО більш, ніж достатньо. А вже СІДА як державна агенція допомагає громадським організаціям у діяльності з-за кордоном, вона їм дає гроші.

А хто з наших ГО пропонує щось безпосередньо громадянам? Ми живемо по великому рахунку в віртуальному світі, і це треба ломати. Певна фрустрація в традиційних організацій громадянського суспільства є: речі, котрі ми пропонуємо державним структурам, лягають на полицю і там помирають. Тьма хороших різноманітних концепцій, пропозицій висять у повітрі і нічого з цим не відбувається.

Післямова: нереалізована думка

Думаю, дуже важливо для третього сектору не сидіти. Всі ми усвідомлюємо, що країна скочується в прірву і в своєму демократичному розвиткові, і економічному. Доходи нашої казни – максимум, який можна отримувати при тому типі економіки, який ми маємо. Без запровадження інноваційних високотехнологічних галузей ми просто далі не просунемося.

ГО традиційно нашого кола – ПАУСІ, МФ Відродження, ГУРТ тощо – це певний зріз організацій, які займаються виключно суспільною проблематикою. Як партнерів, ми не трактуємо соціальних партнерів - ми не розглядаємо асоціації бізнесу, профспілки, політичні партії. І це погано. В нас немає інструментів впливу на прийняття рішень. Ми щось розуміємо, але це розуміння перетворити на якесь рішення, на якісь канали доступу до рішень ми на разі не в змозі. На мою думку, протести підприємців на Майдані були невдалі, бо не мали базового розуміння, що з цим робити. Вони були проти чогось, але не сформували за що вони. По великому рахунку тому такі протести і захлинулися. Але це так само вина традиційних ГО (котрі в нашому розумінні є традиційними), які не є силою, з виключно офісними працівниками, це не членські організації, вони маленькі. Членські організації в Україні – бізнесові об’єднання, профспілки.

Ми (традиційні ГО – ред.) маємо розуміння як і що треба робити, вони (членські ГО – ред.) розуміють, що не треба робити, бо воно б’є по них. І нам треба шукати з ними контакту, щоби їхнє розуміння того, що не треба і наше, що варто – поєднати. Це буде спільна сила. Ми не маємо права сидіти по офісам, тому що ми можемо критикувати кожного разу вибори, виборчий процес, але ми не робимо нічого для того, щоби суспільство мало інший вибір.

Розмовляла Євгенія Кравченко

Нагадаємо, ГУРТ у рамках PRоГОну дізнавався в пересічних українців, що їм відомо про організації громадянського суспільства. За подібними опитуваннями слідкуйте на порталі ГУРТ.

Наступного тижня чекайте свіжий випуск PRоГОну. Долучайтеся! Пишіть про кого б Ви хотіли дізнатися більше, чий досвід Вам цікавий?

Матеріал підготовлено в рамках серії публікацій, присвячених висвітленню діяльності інститутів громадянського суспільства України проекту "Назустріч високим стандартам журналістики в громадському секторі України", який реалізується Ресурсним центром ГУРТ за фінансової підтримки Фонду розвитку ЗМІ Посольства США в Україні.