Я не зміг на це дивитися з осторонь, тому звернувся до журналіста газет: «RIA» та «Газета по-українськи» Скрипнику Віктору Степановичу. Сподіваюся після публікації влада та чиновники відреагують і допоможуть вирішити проблеми!

Богдану Вінтулі, інваліду з дитинства, чиновники «подарували» автомобіль, який неможливо навіть вивезти з гаража. Зате - поза чергою. Щоб відремонтувати «Таврію», сім'я, що ледве зводить кінці з кінцями, коштів звичайно не має.
Навіть важко уявити, як у поважній державній установі, як обласне управління праці та соціального захисту, могли додуматися до того, щоб замість автомобіля передати інваліду… купу металобрухту.

- Тепер вони пишуть, що на капітальний ремонт автомобіля держава не дає грошей, - каже батько інваліда Микола Вінтула. – А хіба тоді чиновники не могли сказати про це? Натомість гарно припрошували, беріть, то нічого, що розбитий, дамо гроші – відремонтуєте… Ми й повірили. Їм, виявляється, треба було зняти сина з черги і відрапортувати, що забезпечили його транспортом. Ледве в гараж запхали «Урочисте» вручення транспорту відбувалося, за словами батька інваліда, у такий спосіб: розбиту машину, яка до того належала іншому інваліду, привезли на кузові вантажівки, зняли з допомогою крана і вмили руки. - Ми потім із сусідами ледве в гараж запхали цю «Таврію», – каже Микола Вінтула. – Бо ж все розбите – від кузова до переднього сидіння.

 Одна лиш назва – що машина. Було це влітку 1999-го року. Наказ про видачу автомобіля ЗАЗ-1102 інваліду з дитячим церебральним паралічем Богдану Вінтулі управління соціального захисту населення видало 16 липня 1999 року. Відтоді власник машини не може її відремонтувати, а значить, і зареєструвати. Вартість ремонтних робіт на станції техобслуговування оцінили у 16 тисяч гривень.

На той час ця сума була еквівалентна приблизно трьом тисячам доларів. Стільки коштувала нова «Таврія».

- Якби нам хоч заїкнулися, що на капітальні ремонти держава не дає інвалідам грошей, ми б і думки не мали брати цей металолом, - каже спересердя пан Микола. – Звідки у нас такі гроші. Все йде на лікування. Крім сина, хворіє дружина, у неї друга група інвалідності. За його словами, у травні 1999-го син перебував у черзі на отримання автомобіля під номером 181. 

Усе за свій рахунок - Ми б і далі чекали нової машини, якби не «ділова» пропозиція чиновників. Зате тепер у відповідях на мої звернення пишуть, що забезпечили мого сина автомобілем позачергово. Усю вину перекладають на мене, мовляв, нащо погоджувався?

Про те, що надурили інваліда, мовчать, як в рот води набрали. «Діючим законодавством передбачено, що капітальний ремонт автомобілів інваліди повинні проводити за свій рахунок, в тому числі і ремонти кузова», - йдеться у листі (від 28.10.2003) за підписом заступника начальника обласного управління соціального захисту населення Наталії Орлюк.

«Всі документи на реєстрацію автомобіля, яким позачергово забезпечено вашого сина Богдана Вінтулу, вам видано ще 16.07.1999 року. Однак до цього часу ви не зареєстрували автомобіль. Без реєстрації не дозволено виплачувати компенсацію на бензин, ремонт і технічне обслуговування. Натомість ви пишете скарги в різні інстанції, затягуючи терміни вирішення вашого питання по суті,» - це фрагмент із ще однієї відповіді. Підписав листа заступник начальника управління праці та соціального захисту населення Анатолій Сопун (14.06.2010). Черга не вперед, а назад - Як я можу зареєструвати цю купу металолому? – дивується з відповіді чиновника батько інваліда. Йому все-таки вдалося добитися, щоб сина відновили у черзі на отримання автомобіля.

- Нам пішли назустріч, - каже чоловік. – Але що з того? Якщо у 1999-му у сина, як я вже казав, була черга під номером 181, то в минулому році цей номер був 4571, що там нині – навіть не цікавлюся, бо в такій черзі можна чекати все життя.

- Усі нам пишуть бумажки, а черга від того, чомусь, йде не вперед, а назад, - каже мати інваліда Любов Степанівна, у неї друга група інвалідності.

Жінка веде мову про квартирну чергу. Сім’я проживає на п’ятому поверсі в однокімнатній квартирі.

- Дуже важко сина виносити на вулицю, - продовжує пані Люба. – Добре, що чоловік ще має трохи сили. Стільки вже зверталися до виконкому, щоб нас хоча б переселили на перший поверх, але нічого з того не виходить. Є люди, які не хочуть бути на першому поверсі, а в нас це потреба. Згідно з чинним законодавством, сім’я, яка виховує інваліда, має право на першочергове отримання житла.

- Раніше, коли ми були на черзі за місцем проживання, це у Замостянському районі, то нам писали, що черга наша №1669 (загальна) і №642 (на першочергове отримання, як сім’я інваліда), - каже Любов Вінтула. - Так написано у листі з міськвиконкому від 15.08.2007 року. А вже після того, як райони ліквідували, то тепер усіх записали в одну чергу при міськвиконкомі. У нас уже дальші номери – 688 не першочергове і 1940 – в загальній черзі. Про це написав заступник Гройсмана на прізвище Кістіон (лист від 19.05.2011). Ще й дописав, що дати квартиру поза чергою нема законних підстав.

Нема куди поставити тренажер Три роки тому Богдану Вінтулі (20) подарували спеціальний тренажер. Хлопець переніс кілька складних операцій. Щоб закріпити результат лікарів, потрібно виконувати відповідні вправи. Але встановити його в тісній квартирі нема можливості. Добре, що для комп’ютера знайшлося місце. Це подарунок від міжнародного фонду «Євразія».

Богдан закінчив курси. Отримав спеціальність оператора комп’ютерного набору. Навчався у Вінницькому міжрегіональному професійному училищі №4. Щоправда, батькам довелося сплатити за навчання 800 гривень.

Програмою передбачене продовження навчання. Для цього треба було б заплатити ще майже тисячу гривень. Не можуть відірвати таку суму з сімейного бюджету. - В училищі ще й нема умов для інвалідів, - каже Богдан. – Заняття на третьому поверсі. Батько на руках носив. Спочатку коляску, потім – мене…

Джерело: Газета «RIA»№ 24 від 15.06.2011 р.  vn.20minut.ua