Часом здається, що корупція – це спадкове захворювання українського суспільства. Чимало гасел лунає на кшталт «прийде молоде покоління – зникне корупція», але на які зміни можна сподіватися, коли нова генерація вбирає як губка всі вади попередників? Оптимізм – це добре, але не в боротьбі з корупцією.

Було б недоречно писати, що при існуванні корупції, українці купаються як сир в маслі: дехто купається, а дехто й тоне. Як-не-як, а будь-яке захворювання – це дефект, який потрібно усувати. В наших реаліях це завдання не з легких, але серед українців є ті, що ладні йти до перемоги навіть у нерівному бою, послуговуючись різними методами.

Для прикладу, силу слова можна використовувати як зброю в боротьбі з корупцією. Та чи ефективний цей метод?

Відповідь на це запитання намагалися знайти 27 квітня 2011 року у Києві. Цього дня представництво Світового банку в Україні нагороджувало переможців конкурсу на найкращий матеріал з питань протидії корупції. Ними стали п’ять українських журналістів з регіональних друкованих видань та Інтернет-преси – Олег Оганов та Ярослав Чепурний з Миколаєва, Олег Перетяка з Луганська, Ігор Грищенко з Чернігова та Анна Павлюк з Херсона.

Нагадаємо, представництво Світового банку в Україні оголосило конкурс на початку січня 2011 року. Конкурс мав на меті підвищити проінформованість громадськості та надати об’єктивну і неупереджену інформацію про корупцію та методи боротьби з нею. А також показати, водночас, конкретні позитивні результати протистояння звичайними громадянами корупції у таких сферах, як медичні і комунальні послуги, які, на думку багатьох експертів, найскладніше реформувати в Україні.

Мартін Райзер, директор Світового банку у справах України, Білорусі та Молдови, зазначив, що цей конкурс було оголошено не для критики, а для того, щоби показати, що українці можуть впроваджувати позитивні зміни, які стануть рушійною силою для функціонування українського суспільства, розвитку економіки тощо. Зміни, за інформацією донорських організацій, таки відбуваються – третину проектів з боротьби з корупцією було успішно реалізовано. Пан Мартін запевнив, що це досить гарний результат.

«На жаль, наші публікації не є тим знаряддям, яке дозволяє народу боротися з корупцією в нашій країні. Можу сказати, що дії з моїх статей не багато. Правоохоронні органи, органи влади майже ніколи не реагують на публікації. До речі, герої публікацій часто просуваються вгору по кар'єрній драбині» - зауважив Олег Оганов. Колеги його підтримали. Журналістам дуже образливо, що на критичний матеріал, який їм вдається не досить легко здобути, немає жодної реакції зі сторони влади. Натомість, їхні статті пробуджують населення та закликають до певних дій.

«У своїх публікаціях про боротьбу з корупцією ми повинні давати практичні поради людям, як боротися з тією напастю, котра є в чиновниках и монополістах», - порекомендував Ярослав Чепурний.

На шляху своєї професійної діяльності журналісти наштовхуються на ряд проблем, основні з них:

• Брак достовірної інформації, хоча влада заявляє про свою відкритість;
• Брак спеціалістів, які б могли допомогти у вирішенні деяких питань;
• Мале фінансування проектів, спрямованих на боротьбу з корупцією.

Щодо цензури, то в основному журналісти з нею не зіштовхувалися. Хоча, за словами Олега Органова, йому, як вільному журналісту, останнім часом стало важче публікувати свої матеріали в друкованій пресі.

На відповідь, скільки коштів було витрачено на боротьбу з корупцією в Україні, Мартін Райзер відповів, що «немає різниці скільки коштів виділяється, головне те, наскільки українці готові зробити крок назустріч позитивним змінам, а представництво банку, в свою чергу, завжди готове надати допомогу».